Ціла купа дивних речей. Фоторепортаж із львівської галереї-батярні

2583 0
У «Правді Б» можна побачити твори вісімдесяти митців, які неможливо продати деінде. Серед них одежа з власними іменами, картини з гривень і ще Бог знає що: це місце сили для божевільних.

Йдучи пити крафтове пиво до «Човна» чи слухати музику до «Дзиґи», львів’яни та гості міста минають непомітний дворик на Вірменський, де ховається чесне мистецтво. Це галерея-батярня «Правда Б».

 

Тут продаються речі, які здивують, а може, й налякають непідготовленого гостя: брошка у формі соска, кока-кола з Ісусом,  химерна одежа. Продавці кажуть: це – остання гавань для речей, яких ніхто не розуміє, а отже, які ніде не продадуть.

Тут автори мають змогу дати волю фантазії й робити те, що хочеться, а не те, що продається. У «Правді Б» виставлені роботи понад вісімдесяти авторів із України, Білорусі, Польщі та навіть із Мексики.

Це не лише професійні художники чи скульптори. Андрій Вовк, який робить картини з гривень, за освітою ветеринар. Митець Тарас Кеб учився на юриста. Художниця Юлія Долинська – на журналіста. Ідея «Правди Б» у тому, що кожен може творити.

Даша Боровик працює в галереї два роки. Вона називає свою роботу місцем сили для місцевих божевільних. Може без кінця розповідати історії про дивних відвідувачів. Хтось просить дати оцінку його роботам, хтось, заходячи, хреститься й тікає, хтось – стає завсідником.

Нещодавно приходив дядечко, який торкався пальцем буквально до кожної речі й хіхікав. Потім підійшов до мильничок і почав «дружити» їх між собою: по черзі прикладав одну до одної, сміючись. Єдиний раз звернув на мене увагу, коли я попередила, щоб був обережним на сходинці. Кивнув головою й далі хіхікав, – розповідає Даша.

Ще один завсідник цілу осінь та зиму взагалі не розмовляє. Він уважає, що через горло виходить енергія, тому не говорить і не сміється в холодну половину року. Та навесні його енергія проривається назовні. Даша називає цього чоловіка «радіо»: коли вже заговорив, зупинити його неможливо. Втім, за час роботи Даша навчилась абстрагуватись і вмикатись лише в ті моменти, коли гість розповідає геть неймовірні речі, наприклад, про зв’язок чакр і пісуарів.

Є пан, який працює в музеї. Він весь час розповідає про кішку Морену й щоразу вітається в новий спосіб. Наприклад:

– Доброго дня, ловіть Галинок!

– Чому?

– Бо сьогодні день Галини.

Але Даші цікаво з ним розмовляти: він водить екскурсії, тому знає багато всього, й часом затримується, годинами розповідаючи різні цікавинки.

Іноді до нас із музею Шептицького скеровують художників, аби ми дали оцінку їхнім роботам. Я спершу відмовляюсь – мовляв, це мистецтво, річ суб’єктивна – але, якщо наполягають, починаю фантазувати…

Даша зі сміхом каже, що люди так люблять слово «арт», що все в крамниці називають «артом». Часом приходять і самі митці.

– Кажуть: Боже, яке ж тут усе стрьомне! Я теж таке вмію робити. Та є такі, що малюють лівою ногою й уважають це мистецтвом…

А починалось усе п’ять років тому з одягу українського бренду «Мокша». Його називають людяним одягом, бо кожна річ має свою історію та ім’я. Цей одяг досі тут продається: Даша показує плащ, який називається quota hora est? – «котра година?» латиною. За стилем він нагадує часи феміністичної революції, коли жінки визначали своїх, запитуючи, котра година. Даша знає тут ім’я кожної одежини.

Іноземці розуміють мистецтво, представлена у «Правді Б», краще за місцевих. Вони готові платити за ці речі їхню ціну, ба, навіть уважають її низькою.

– Українці частіше бувають спантеличені. Коли запитують, куди вони попали, я завжди запитую, куди вони цілились, – жартує Даша.

У галереї завжди грає музика, що вводить у транс –  здебільшого українські гурти з етнічними мотивами: «Мольфар», «Гич Оркестр», «Перкалаба»  тощо

– Я вмикаю для себе і для відвідувачів диски, які в нас продаються. Це добра нагода слухати якісну й не піратську музику, –  каже Даша.

У «Правді Б» немає табу, адже неможливо передбачити, яка річ потрапить до крамниці. Раніше, за словами Даші, був певний спротив масовій культурі, але тепер сюди пускають і поп-арт, і твори релігійної тематики.

Більшість робіт у «Правді Б» належать українським авторам. Щоб бути українською, річ не обов’язково повинна бути вишиваною чи позначеною тризубом. Даша впевнена, що українськість – це щось глибше.

Фото аворки: Яна Проценко 

Міські акценти