фотоколаж дмитра тарадайки
Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
Історія «Львівської волонтерської кухні» розпочалася у 2014 році з рецепта сухого борщу. Тоді небайдужі львів’яни сушили вдома овочі і приносили їх волонтерам. Людей не вистачало, не було сушарок, але був запал до роботи і величезна потреба військових на передовій у харчах. З часом рецепти вдосконалювали, з’явилося приміщення й обладнання, а отже, й велика кількість сухих страв. До «Львівської волонтерської кухні» долучилися охочі допомогти з різних куточків світу, зокрема Великої Британії.
Річард Вудроф доєднався до неї у червні минулого року. Чоловік часто переглядав новини про Україну в рідному Лондоні. Вранці 24 лютого 2022 року не відходив від телевізора, спостерігаючи за тим, як російські окупанти вдерлися на українську землю. Думка прибути до України з’явилася, коли під час своєї промови Зеленський заохотив приїхати кожного, хто може чимось допомогти.
«Потім сталися події в Бучі, і це зруйнувало мене зсередини, тому я замовив квиток і прилетів до України. В інтернеті було мало інформації про ваші волонтерські організації, однак я побачив оголошення про те, що на Львівському залізничному вокзалі працюють волонтери, тому й приїхав сюди. Спочатку планував залишитися на шість місяців,просто спробувати допомогти, тепер я тут щодня», – признається іноземець.
Читайте також: В Україні офіційно зареєструвалися понад 4 тисячі волонтерів
Нарівні з усіма Річард чистить і нарізає овочі, переносить вантажі до автомобілів та шукає можливості для фінансування організації. У листопаді 2022 року створив акаунт «Львівської волонтерської кухні» («FrontLine Kitchen») в Twitter. Нині за ним стежить більш ніж 24 тисячі читачів. На сторінці в соціальній мережі англієць ділиться закулісним життям волонтерської кухні та збирає гроші на продукти.
Від початку повномасштабного вторгнення на невеликому вузькому подвір’ї, що на вул. Просвіти, 4а, не було де яблуку впасти. До волонтерської кухні прийшло багато охочих допомогти. Щодня відправлялися фури з вантажем у Київську, Чернігівську, Сумську та Харківську області.
Координаторкою організації та головною господинею на кухні є Оксана Мазар. Річард називає її Big Boss. А оскільки в приміщенні, наданому Львівською обласною радою, тісно і нема умов для встановлення необхідної кількості робочих поверхонь та кухонних приладів, жінки ліплять вареники і готують випічку вдома, відтак приносять її до штабу. Одні містяни й іноземці приходять чистити й нарізати овочі, другі – пакувати сушню в пакети, треті роблять батончики, печуть маківники. Це все великий і складний процес, який потребує налагодженої, безперебійної людської праці.
На волонтерській кухні готують сухі супи, каші, «ліниві» голубці, вареники, печуть медівники, роблять енергетичні батончики, імбирні суміші, натуральні чаї та узвари, шиють дощовики та плетуть сітки. Влітку волонтери збирали трави, сушили їх, щоби потім мати запас на цілий рік. Пакують їжу порційно, аби військові могли швидко залити той же суп кип’ятком і пообідати.
«Наші медівники «не доживають» навіть до фотозвітів, бо військові скучили за домашньою їжею, наші пляцки також з’їдають одразу. Хоча вони містять консервант, не псуються і можуть довго зберігатися», – пояснює пані Оксана.
Читайте також: Двоє волонтерів із Львівщини отримали державні нагороди
Тут щодня закладають для сушіння до 800 кілограмів овочів. У чотири апарати за один раз можна закласти 120 кілограмів свіжої сировини, тому потрібно кілька разів на добу замінювати висушені продукти свіжими для безперервної роботи кухні. Із сушених плодів виготовляють майже 20 тисяч порцій страв на день.
І хоча ця громадська організація успішно працює вже дев’ять років, у неї досі немає обладнаного приміщення. Чотири роки тому вона переїхала на вул. Просвіти, 4а в приміщення, надане на умовах суборенди департаментом освіти й науки ЛОДА. Однак два роки тому вийшов закон, що орендовані державні приміщення не можна здавати в суборенду. Тому «Львівська волонтерська кухня» перебуває тут неофіційно. Скільки часу закриватимуть очі на це, невідомо, тому волонтерам рано чи пізно доведеться шукати нове приміщення для роботи.
Зараз організація займає три приміщення: кухня, маленька кімната і ще одна кімната, де стоять апарати для сушіння овочів та фруктів. Загальна площа її «володінь» становить до 40 квадратних метрів.
Головні кулінарні процеси відбуваються у двох кімнатах, одна з яких – колишній цементований гараж, а друга – підвальне приміщення. Ці кімнати замалі для величезної кількості продукції. Сиру картоплю і тертий буряк волонтери зберігають просто неба, на подвір’ї. В колишньому гаражі створили цілий лабіринт із коробок, у яких сухі супи та чаї. Він піднімається аж до стелі. Також у приміщенні нема опалення, тому пані Оксана нарікає, що волонтерки мерзли взимку, пакуючи продукти.
За день до організації приходять зо двадцять волонтерів. Хтось щодня, маючи закріплену позицію. Пані Оксана з подругою Людмилою щоночі мусять закладати сировину в сушарки, інші жінки допомагають після роботи – приходять на три години, щоби спакувати так звані «гарячі горнятка».
У кімнатах на чотирьох кухарів-аматорів один великий стіл і мийка, а ще гудуть чотири сушильні машини, в яких завжди щось закладене: терта картопля, буряки, навіть м’ясо. Попід стінами – шафки, полиці, ящики з усім необхідним. У маленькій кухні так тісно, що можна ненароком щось зачепити. Поки говоримо з пані Оксаною, чуємо звук розбитого скла – слоїки перекинулися.
Читайте також: У Львові відбулося вручення нагороди «Світло Справедливості»
Команда волонтерів постійно щось миє, чистить, натирає, подрібнює, але, попри це, знаходить час на жарти й особисті розмови. Всі разом готують – всі разом обідають.
У невеликому приміщенні знайшовся куточок для пам’ятних фото, подяк і українського прапора. Колись, у 2014 році, волонтери-кухарі збирали сушені овочі, а тепер самі їх сушать, нарізають, готують із них різні сухі страви. Складників, як і страв, стає щораз більше. Кожної неділі біля Гарнізонного храму «Львівська волонтерська кухня» продає свою випічку. За вторговані гроші оплачує комунальні послуги, докуповує необхідні інгредієнти для страв. Щомісяця майже 30 тисяч гривень сплачує за електроенергію та воду. Головними овочами безкоштовно забезпечують кухню місцеві фермери та небайдужі люди.
«Часом сидимо і думаємо, звідки ж воно взялося. Сьогодні треба було зварити багато картоплі, але в нас для цього нема стільки обладнання. Приїхав чоловік і запропонував варити картоплю вдома, а потім приносити вже готову. Звідкись беруться такі добрі люди. Ніхто не думав, що доведеться готувати харчі на передову аж дев’ять років», – веде далі пані Оксана.
Запити від волонтерів та військових до кухні надходять щодня. Потреба в їжі досі дуже велика. Найбільше її зараз передають у Бахмут. Як стверджує координаторка організації, насильно нікому нічого не відправляють, лише на прохання.
Тепер, на жаль, значно менше охочих допомагати, але «Львівська волонтерська кухня» не припиняє роботу. Страви, які потребують більше часу для приготування, наприклад вареники, місцеві господині роблять удома. Звісно, пані Оксана хотіла б із волонтерками сама ліпити й заморожувати вареники, але не може, бо нема морозильної камери.
«Найбільший позитив за ці роки – те, що зібралося стільки однодумців, які готові працювати безкоштовно задля одної спільної мети. Коли постійно допомагаєш, легше віриться у швидку перемогу. Опускати рук не можна!» – наголошує вона.
«Львівська волонтерська кухня» – це майже цілодобове виробництво домашньої їжі, на якому працівники не отримують заробітної плати. Всі дев’ять років війни тут не переставали готувати харчі для військових. Це місце зустрічі усіх небайдужих, не лише львів’ян, а й іноземців. Люди готові працювати без вихідних, у холодних підвальних приміщеннях, годинами натирати буряки для сухого борщу, аби Сили оборони були завжди ситі та давали відсіч окупантам.
P.s. Координаторка волонтерської кухні Оксана Маляр після того, як з'явилася інформація про їхнє з приміщення на вул. Просвіти, 4а, пояснила >Tvoemisto.tv, що ЛОВА не надає альтернативного приміщення. Вони пропонували їм приміщення на 36 м2 в одному із гуртожитків «Львівської політехніки». Там не було жодних умов, туалету. Туди кухня не може перебратися. Інше приміщення в будівлі ліцею на С.Бандери було кімнаткою 6 на 8 метрів, де не можна було встановлювати щось важке, бо там дерев'яне перекриття. Волонтерам потрібно хоча б 150 м2, а таких пропозицій зовсім не було. Вони також не можуть бути у житловому будинку, адже їх багато, постійно приїжджають військові, щось завантажують чи розвантажують.
Ми звернулися за коментарем до Львівської ОВА і чекаємо на відповідь щодо цієї ситуації. Будемо сподіватися, що для волонтерів, які вже стільки років допомагають нашим військовим і готові долучатися до цього щодня, таки знайдеться місце, де вони зможуть продовжувати добру справу.
Наталія Вареник
Фото Івана Станіславського/Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи