фото: Укрінформ

фото: Укрінформ

Те, чого ви не маєте знати. Що лишається за лаштунками Leopolis Jazz Fest

4041 1
Чому не варто просити Боббі Макферріна співати «Don’t Worry, Be Happy» та за кого молився в Гарнізонному храмі Чарльз Ллойд.

Цьогоріч у Львові стартував вже дев’ятий Leopolis Jazz Fest, що збирає на своїх трьох сценах найіменитіших виконавців джазової музики у світі. Виконавча директорка фестивалю Наталія Горбачевська та арт-директор Олексій Коган під час бізнес-сніданку BreakWest, організованого компанією «Ейч. Ді. Партнерз», розповіли про найскладнішого хедлайнера, труднощі організації, створений ними фан-клуб та про те, що залишається за лаштунками.

Організація та сервіс високого рівня

«Фестиваль навчив мене планувати тільки на сьогодні. У нас є правило — ми не обговорюємо програму на завтра, бо все може змінитися», — каже Наталія Горбачевська.

Олексій Коган додає, що найбільшим досягненням фестивалю є його фіксований термін. Проте це і найбільший його недолік, адже артисти, яких хочуть запросити організатори Leopolis Jazz Fest, мають дуже щільні графіки і не завжди можуть приїхати. Цього року на сцені Едді Рознера виступить найбільш очікувана і найскладніша з організаційної точки зору хедлайнерка — Дайана Кролл. За словами Наталії Горбачевської, її намагалися привезти на фестиваль із часу його заснування.

«Ми щороку проводимо опитування — кого б наші відвідувачі хотіли ще почути. І Дайана Кролл у нас постійно на першому місці. Ми 10 років спілкувалися з її командою, проте ніяк не могли домовитися через щільний графік. Минулого року ми просили навіть посла Канади, щоб він звернувся до її команди і попросив звернути увагу на Україну, приїхати на фестиваль», — розповідає вона.

У 2016 році він потрапив до десятки найкращих джазових фестивалів Європи за версією британського видання The Guardians. Наталія Горбачевська каже, що львівський фестиваль джазу має низку переваг над європейськими, і в першу чергу — це вартість квитків, яка є найнижчою.

«У нас просять зробити квоту на квитки для Європи. Але я хвилююся, що через таку квоту ті українці, які хочуть приїхати на фестиваль, не зможуть на нього потрапити. Для європейців вартість наших квитків набагато доступніша, ніж для українців, і тому вони виграватимуть конкуренцію за квитки. І я поки що не знаю, що з цим робити, адже, з одного боку, це розвиток подієвого туризму, увага до фестивалю. З іншого боку, не хочеться витіснити наших відвідувачів, які не можуть дозволити квиток, дорожчий за 500 грн», — говорить вона і додає, що натомість за 5 днів на львівському фестивалі виступає більша кількість зірок джазу, ніж на інших зі списку The Guardians.

Читайте також: Все буде step by step. Олексій Коган про Leopolis Jazz Fest

Крім того, як каже Наталія Горбачевська, рівень сервісу Leopolis Jazz Fest набагато вищий, ніж на багатьох європейських фестивалях. За її словами, за кордоном про відвідувачів піклуються набагато менше.

«На деяких фестивалях за кордоном, де я була, ніхто не думає про те, як накрити партер від дощу — відвідувачі відкривають парасольки. У барі нічого неможливо купити, бо страшні черги, так само великі черги до туалетів, чого ми намагаємося максимально уникати. Я бачила на фестивалях в Італії одну перевагу: є міцна, сформована група людей, вдячна аудиторія, яка приїжджає по музику і не звертає увагу на інші нюанси. Та все ж, коли до нас приїжджають іноземні гості, у них стрес від високого рівня організації», — розповідає вона.

Підвищений рівень сервісу надають не лише відвідувачам фестивалю, а й самим артистам. Наталія Горбачевська каже, що ті виконавці, які приїжджають до Львова вперше, мають певні страхи. Вони відразу їдуть у парк дивитися, який там open air.

«Багато з них не вірять, що ця вся конструкція — тимчасова, і після концерту її прибирають. І коли вони перевіряють все, бачать, що ми дійсно виконуємо все, що прописано в контракті, то в них суттєво змінюється враження, і наступного разу вони вже самі можуть до нас писати, що хочуть виступити. На 2020 рік у нас уже є пропозиції від п’ятьох відомих музикантів — це те, про що ми лише мріяли 10 років тому. Тоді ми їм самі писали, а вони не звертали на нас увагу. Тепер самі до нас пишуть», — каже Наталія Горбачевська.

Вона додає, що на 2020 рік у організаторів фестивалю вже є пропозиції від п’яти відомих музикантів на виступ, про що 10 років тому вони не могли мріяти. Раніше, каже Наталія Горбачевська, вони писали до артистів, а ті не звертали на них увагу. Проте зараз вже ситуація змінилася.

«Я був на багатьох концертах за кордоном. І за 9 років, які ми робимо фестиваль у Львові, у мене часом буває таке щемливе відчуття, коли ти сидиш на сходах, слухаєш, наприклад, Чарлі Хейдена і розумієш, що вже нікуди їхати не треба, ти можеш усе дивитися тут. Таке ж відчуття, коли бачу, як крутять наші концерти на каналі Mezzo, коли бачу запис із львівської сцени на сайті Боббі Макферріна. У нас дуже гарна картинка — гарніша, ніж у Європі. І коли я бачу в титрах, що запис виконаний у Львові, в Україні, бачу прізвище Наталі, своє — це кайф. Заради цього можна робити все, що завгодно», — говорить Олексій Коган.

Читайте також: Чим дивуватиме LvivMozArt 2019. Повна програма фестивалю

Над фестивалем загалом працює майже дві тисячі людей з персоналу, який забезпечує всю інфраструктуру — як для глядачів, так і для артистів.

«Ви не уявляєте, скільки є людей за нашими спинами, які творять цей фестиваль. Це величезна команда. Я — просто «птічка-говорун», яка приходить і розповідає про інших», — каже Олексій Коган.

Фан-клуб Leopolis Jazz Fest

Квитки на головну сцену фестивалю продаються дуже швидко. Наталія Горбачевська каже, що, враховуючи цей ажіотаж, вони створили так званий фан-клуб — проаналізували, хто стабільно приїжджає на фестиваль.

«Ідея фан-клубу в тому, щоб переконатися, що справжні поціновувачі і постійні відвідувачі точно придбають квитки. І десь за місяць до офіційно продажу ми з ними контактуємо і пропонуємо придбати два квитки на будь-які три дні фестивалю», — розповідає вона.

За її словами, більшість цього фан-клубу — люди, які дуже люблять джаз. І їхній вибір квитків, днів фестивалю значно відрізняється того, що починається після офіційного відкриття продажу.

«Члени фан-клубу купляють квитки з огляду на те, що їм цікаво послухати. Решта людей за 10 хвилин переважно розкуповують квитки на п’ятницю, суботу і неділю, бо це вихідні. Далі вже докуповуються поступово квитки на робочі дні. У нас навіть є питання для перевірки, коли до нас дзвонять і кажуть, що дуже треба квитки: «На якого артиста ви хочете потрапити?». А нам кажуть: «Мені треба в суботу»», — каже Наталія Горбачевська.

Цього року першими продалися квитки на п’ятницю і суботу, потім на четвер, оскільки п’ятниця цього року — вихідний. Лишалися ще найдешевші квитки на середу і неділю. Кількість місць у партері є обмежена, і щоб більша кількість людей могла потрапити на концерт, організатори збільшили кількість найдешевших квитків по 500 грн — без посадкових місць.

«Також ми змінили інфраструктуру — у місцях біля барів, де часто залишається багато людей, добудували такі амфітеатри, збільшили екран. Якби ми залишили таку ж кількість місць, як минулого року, то квитки б розкупилися всі за 5 хвилин. Але ми не хотіли це перетворювати на стрес, намагаємося шукати баланс, щоб на концерт могли потрапити всі, хто на це заслуговує, за доступні гроші, та всі, кого б ми хотіли долучити до цієї культури», — пояснює Наталія Горбачевська.

Читайте також: Люди втрачають відчуття цінності, коли все безкоштовно. Хто платить за Leopolis Jazz Fest

Нерозказані історії

«Моє місце — за лаштунками. І часом я бачу те, чого не бачите ви. Наприклад, що Чік Коріа розпочинає свій світовий тур з концерту у Львові. Реліз його нового альбому запланований на 28 червня, а 29 червня він виступить на сцені Едді Рознера. Є те, чого ви не бачите і не повинні знати», — каже Олексій Коган.

Він розповідає історію, як команда фестивалю 20 годин чекала при близько 40-градусній спеці на Пата Метені на польсько-українському кордоні. У Польщі прикордонники влаштували страйк, тому тримали музикантів 18 годин. Український кордон артисти перетнули вже за 10-20 хвилин, оскільки попередньо їх вже попередили.

«Хлопці, які на них чекали, випили на заправці всю холодну воду і з’їли увесь лід, який був у холодильнику. Так само ви не знаєте про те, як приїжджає музикант, а його валіза залишається в Амстердамі. А він такого розміру, що одяг знайти на нього у Львові практично неможливо — штани 62 розміру, взуття 47. І не знаєте, як Джейкобу Кольєру збирають дротики по одному, бо його валіза з дротами залишилася в Лондоні. А буває, шукають артиста, який відіграв свій концерт і пішов по клубах. Йому вже в аеропорт треба їхати, а він стоїть і грає на трубі з якимись українськими хлопцями», — говорить Олексій Коган.

Одного разу йому о 7:00 ранку зателефонував Чарльз Ллойд, який уже о 8:00 мав виселятися з готелю.

«Це дуже зворушливий момент. Я повернувся після якогось концерту о 4 ранку, а Чарльз Ллойд дзвонить і каже: «Ти спиш? Підійди до готелю, ти мені потрібний». Я прибігаю, він каже: «Я попросив, щоб мені відкрили собор Петра і Павла. Я хочу помолитися за українських вояків, які на фронті». Ми заходимо в собор, йому якийсь сторож показує, куди ставити свічки, і він шепоче «Bring them home, bring them home», — розповідає він.

За словами Олексія Когана, за 9 років проведення фестивалю на його сцені ставалися історичні моменти. Так, Гербі Генкок і Вейн Шортер виступили разом вперше за 20 років — незаплановано, Вейн Шортер мав виступати іншого дня. А Чарлі Гейден зіграв у Львові свій останній концерт.

Крім того, цього року на головній сцені Leopolis Jazz Fest виступить автор «Don’t Worry, Be Happy» Боббі Макферрін з 80 українськими виконавцями.

«Коли ми порадували 80 українських музикантів, що вони будуть з ним виступати, вони поцікавилися, коли буде репетиція. А Бобі Макферрін сказав: «Репетиції не буде. Зустрінемося на сцені і вирішимо, що будемо робити», — розповідає Наталія Горбачевська.

Читайте також: Jamala і Laud заспівають разом із Боббі Макферріном на Leopolis Jazz Fest

Олексій Коган пояснює, що Боббі Макферрін не любить, коли йому хтось акомпонує, — він хоче бачити на сцені партнерів, які створюють щось нове разом з ним. 15 років тому Макферрін сказав, що ніколи не буде співати «Don’t Worry, Be Happy». І він не співає її принципово, хоч, за словами його менеджера, він втрачає через це багато грошей.

«Він багато молиться. Мені здається, що це людина, яка розмовляє з Господом напряму. Коли мене питають, що буде на його концерті, я кажу, що це знають тільки дві людини — Бог і Макферрін. І ми не погоджуємо ніякий репертуар — це буде народження музики на очах у захопленої публіки», — говорить Олексій Коган.

Він додає, що джаз — це музика вільних людей. І тому якщо комусь із відвідувачів не сподобається якийсь концерт — це нормально. Можна дочекатися оплесків, вийти, випити, поспілкуватися з іншими про ті виступи, які сподобалися. За словами Олексія Когана, фестиваль — це велика піца, де кожен шматочок має свою начинку. І можна надкусити кожен її шматочок, аби визначити, що подобається, а що — ні.

«Я часто питаю в музикантів, що для них значить музика. І вони кажуть, що ти маєш розповісти свою історію. Дуже часто так і буває, але буває і так — і я це відчув п’ять разів у Львові, — що люди розповідають не свою історію, а твою. А ти стоїш за лаштунками і не знаєш, чому вони її знають ліпше за тебе», — каже Олексій Коган.

Анна Журба,

головне фото — «Укріформ», решта фото надані «Ейч. Ді. Партнерз»

Партнерська публікація

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Міські акценти