Місту варто підтримувати успішні проекти та спільноти, а активістам – створювати алгоритми, що допомагатимуть іншим повторити успіх.

Львів’яни активніші та ініціативніші за мешканців більшості українських міст і регіонів. Вони схильні покладатись на власні сили, а не чекати, що їхні проблеми вирішить держава. Про це свідчать результати як торішнього опитування соціологічної агенції «Фама», що вимірювало «індекс щастя» львів’ян, так і цьогорічного дослідження агенції «Рейтинг». Та все ж рівень упередження до соціальних ініціатив у Львові залишається високим, а рівень довіри в суспільстві – низьким. На дискусії «Як збільшити вплив громадянського суспільства на якість життя мешканців?» в Українському католицькому університеті говорили про прості алгоритми, які могли би допомогти львів’янам започатковувати громадські ініціативи, а міській владі – підтримувати їх. Tvoemisto.tv занотувало найважливіше.  

Мар’яна Малачівська, Соціологічна агенція «Фама»:

Фото з відкритих джерел

– За результатами дослідження, львів’яни оцінюють якість життя в місті на 3,5 бала за п’ятибальною шкалою. Це суб’єктивний показник. Водночас 65% львів’ян щасливі. Оцінюючи якість життя, львів’яни дивляться на місто крізь призму свого комфорту: що більше людина задоволена, то вище оцінює якість життя загалом. Потенціал громадської активності дуже високий – майже 50% львів’ян каже, що їхнє життя залежить від них. З часом рівень патерналізму в суспільстві буде падати, треба просто показувати людям успішні приклади.

Громадській активності сприяє й кількість вільного часу: середній показник по місті – 27-29% часу, що залишається вільним від сну й роботи. Проте громадською роботою займаються лише 4%. У волонтерських заходах на підтримку армії брали участь 6%, із місцевими депутатами контактує 1%, на гарячу лінію міста звертались 4%. Львів’яни активно висловлюють свої думки, вони критичні у зауваженнях і активніше за мешканців інших міст комунікують між собою.

Олександра Сладкова, ЛКП «Інститут просторового розвитку»:

Фото: galinfo.com.ua

– У нашому суспільстві багато фріків у доброму розумінні цього слова – людей, яким потрібно щось робити. Україна сама себе намагається врятувати. В нас період соціальних мутацій – подібний механізм у біології призводить до розвитку. Через кризу довіри до влади кількість соціальних ініціатив в Україні на порядок більша, ніж, наприклад, у Польщі, де я навчалася. Я не впевнена, що у Львові їх більше, ніж деінде – можливо, їх краще видно, бо міська влада прислухається до них і не створює перепон для їхнього втілення.

Нам необхідно налагодити механізм громадських обговорень. Варто починати обговорення з концепцій, а не проектів, адже, коли людям пропонують готовий проект, зауваження мешканців є запізнілими. Якщо ж на них не реагують, то починається боротьба. Правила участі громади в обговоренні повинні бути чітко прописані. В німецькій процедурі громадських обговорень для кожної висловленої думки є чотири опції: 1. Дякуємо, це була цінна ідея, беремо її до проектування; 2. Ні, це хороша думка, але ми не беремо її до проектування з таких ось причин; 3. Це зауваження не стосується проекту. 4. Це вже передбачено проектом. Нам теж потрібні такі правила.

Спроби порозумітись із мешканцями будинків і дворів часто бувають невдалими. Коли кажеш їм, що потрібно організувати паркомісця, вони насторожуються: мовляв, ви хочете перетворити наш двір на парковку й продати сусідній новобудові! Нічого, що їхні машини й без того стоять у дворі, наприклад, на газонах? У двір, де мешканці багато скаржаться на погані умови, але не можуть домовитись, немає сенсу вкладати гроші. Бо навіть якщо вкласти півтора мільйона й усе відремонтувати, вони все одно перегризуться. Й далі паркуватимуться на газонах, і поставлять п’ятиметровий паркан навколо дитячого майданчика, щоб м’яч не влучив у машину, і позрізають дерева перед вікнами.

Це неправильно, що місто ремонтує лише найбільш занедбані двори та будинки, які мешканці не змогли підтримати в належному стані. А якщо люди тримають свій дім у порядку, але хочуть його вдосконалити, влада відмовляє, бо в них і так усе гаразд. Мені подобається підхід GIZ, що пропонувала мешканцям дворів подавати заявку з поясненням, чого саме їхній двір, із відмовою від паркування автомобілів у дворі та згодою на дофінансування власним коштом. Або проект «Громади в дії», чиї ініціативи втілюються у Львові частково коштом європейських інституцій, частково – за гроші, зібрані львів’янами. Споруджена в межах цієї ініціативи пергола днями відкриється в Рясному.

Потрібно вчитися спілкуватись і не починати кожну розмову зі звинувачення. Зради у Львові разів у п’ять менше, ніж пишуть у ЗМІ. Люди бувають дуже креативні в пошуку зрад. Розмову треба починати з запитання, адже нам не вистачає довіри й діалогу.

Анна Решетник, «Львівська освітня фундація»:

Фото з відкритих джерел

– Наш проект «Добрий сусід» покликаний допомагати людям, що опинились у скруті. Ми почали з того, що відремонтували квартиру молодій дівчині, що сама виховує дитину. Її умови життя були жахливі. Коли почали ремонт, приєдналися сусіди. В їхньому будинку тік дах, а вони сиділи й нічого не робили – коли йде дощ, значить, буде мокро. А тепер одна жінка вирішила піти до ЛКП й вимагати ремонту. Коли не вийшло з ЛКП, вона зателефонувала на гарячу лінію міста, й наступного дня приїхала вантажівка з руберойдом. Так жінка відчула, що долучається до змін.

Отже, попит на активності є. Людям потрібно дати схему й показати приклад. Часом, щоб включитись до ініціативи, людині потрібні елементарні інструкції.

Наталія Бордун, Інститут лідерства та управління УКУ:

Фото з відкритих джерел

– Зміна якості життя відбувається через прості, банальні, малі речі – це не завжди голлівудські сценарії. Кілька років тому я була в Нідерландах і бачила приклад міста, де багато людей отримали доступне житло, але індустріальний потенціал регіону не виправдав сподівань. Тоді ці люди об’єднались і почали вирощувати овочі. Ініціатива «Добрий сусід» є підтвердженням тому, що в нас це може працювати.

Існує механізм соціального замовлення, коли міська влада виділяє громадянським ініціативам та організаціям кошти, аби вони надавали послуги громаді. У Львові він не працює. Ми з’ясували, що міська влада не запустила цей механізм через побоювання, що громадські організації будуть обманом отримувати кошти, але не надавати якісні послуги. Ми мали б контролювати екологію громадської активності, перешкоджати появі штучних громадських ініціатив.

Наш інститут – це майданчик, де соціально активні люди, охочі щось змінювати, співпрацюють і діляться досвідом.  Порівнюючи досягнення наших випускників у Львові з ситуацією в інших містах, я доходжу висновку, що ми живемо в дуже активному місті. Громада має вплив. Результати цього впливу – велодоріжки, озеленені території, дитячі майданчики тощо. Громадські активісти стають працівниками міської ради й мають змогу впливати на політику місцевого самоврядування. Але наступний етап – не просто впливати на міську владу, а ставати частиною процесу формування стратегії на майбутнє, порядку денного міста. 

«Твоє місто»