Споруди та обладнання, які очищують стічні води Львова перед скиданням до Полтви, працюють без заміни вже понад півстоліття.

«Львіводоканал» веде переговори з Національним фондом охорони навколишнього середовища і водного господарства Польщі щодо позики на модернізацію очисних споруд. За оцінками експертів, на повне оновлення наявних очисних споруд та зведення нових там, де їх бракує, Львову знадобиться не менше 200 мільйонів євро. Tvoemisto.tv поглянуло на варшавські очисні, за зразком яких має проводитись модернізація львівських. На запрошення «Львівводоканалу» ми побували на берегах Полтви, де, перш ніж потрапити до річки, очищуються стічні води восьмисоттисячного міста.  

Очисні споруди Львова складаються з двох комплексів (або двох технологічних ліній), розташованих обабіч Полтви, яка виходить на поверхню неподалік від вулиці Пластової в північно-східній частині Львова. На правому березі очищують приблизно сто тисяч кубометрів стічних вод на добу, на лівому – триста тисяч.

Очисні займають територію близько ста гектарів. Загалом тут працює 130 осіб – у кожній зміні близько сімдесяти.

Майже 25% стічних вод надходять від промислових підприємств. Очищення складається з двох стадій – механічного та біологічного.

Перший етап механічної очистки – решітки, які вдалося оновити у 2007-му році завдяки ґранту від уряду Швеції. На них затримується сміття, яке і є причиною руйнування канілізаційних мереж та серйозних аварій.

Другий етап – пісколовки, де стічні води позбавляються від мінеральних забруднень. Важкий пісок опускається на дно, звідки його згрібають. У межах проекту створення біогазової станції, який фінансується Європейським банком реконструкції й розвитку, пісколовки мають бути повністю реконструйовані та доповнені механізмом аерації – для покращення осідання піску. Під час розробки проекту біогазової станції стало зрозуміло, що без якісних пісколовок вона не працюватиме як слід: якщо до мулу потраплятиме пісок, то обладнання біогазової станції виходитиме з ладу. На пісколовки витратять близько шести мільйонів євро.

Наступний етап – радіальні первинні відстійники. Загалом їх вісімнадцять. До них вода потрапляє після пісколовок, аби осіли нерозчинені органічні домішки, плаваючі жири, а потім – в аеротенки, де змішується з активним мулом і киснем. У Варшаві відстійники закриті: для того, щоб не поширювався запах. У Львові поки що відкриті – такі, які збудували за радянських часів. Конструкції з металу поіржавіли й уже не можуть бути відновлені: потрібно споруджувати нові, з нержавючих матеріалів.

Аеротенки – це споруди для наступного етапу очистки – біологічного. В аеротенках створені умови для того, щоб тут жив та розмножувався так званий «активний мул» – бактерії та мікроорганізми: вони споживають розчинену у стічних водах органіку. Для того, щоб активний мул не загинув, в аеротенки за допомогою компресорів цілодобово подається повітря.

Очисні споруди є дуже енергомісткими: все обладнання працює тут на велетенській потужності, тут перекачуються великі обсяги води. Загалом, на місяць тут витрачають приблизно три мільйони кіловат-годин.

2017 року з бюджету міста «Львівводоканалу» виділили 2,7 мільйона гривень на модернізацію. Цього вистачило, аби поміняти механічну частину одного первинного відстійника та першого аеротенка.

Проте насправді тут потрібно відновлювати практично все. Компресори, які качають повітря в біологічні реактори, сконструйовані понад півстоліття тому – вони дуже енергомісткі та працюють цілодобово. Один із компресорів, за словами співробітників «Львівводоканалу», працює вже двадцять років без зупинок.

Власних коштів на капітальні ремонти «Львівводоканал» не вистачає. Значну частину доходів, які отримує підприємство, доводиться сплачувати, віддаючи позику Світовому банкові (її повернення триватиме до 2022 року).

Коли  надмірно концентровані стічні води потрапляють до біологічних реакторів, активний мул може загинути. Тоді біологічна очистка припиняється. Вода стає яскраво-рудою, смердючою. Зазвичай винуватці – промислові підприємства, які не мають власних очисних споруд і скидають забруднені хімією стічні води в каналізацію.

«Львівводоканал» має дві сертифіковані лабораторії. У головному корпусі – та, що займається контролем якості питної води. Вона працює щодня без вихідних. На очисних спорудах – та, що контролює якість стічних вод, вимірюючи низку показників на всіх етапах очистки.  

Ця лабораторія теж вимагає модернізації та нового обладнання. Щороку навантаження зростає, як і ризики; з’являються нові типи забруднення.

Крім стічної води, лабораторія контролює стан мулу. Той, що залишається, лежить на так званих мулових полях, виділяючи в повітря різні речовини та не надто приємний запах. На Заході мул давно навчились зброджувати й отримувати біогаз. Те, що залишається після отримання біогазу, зневоднюють і спалюють.

Десять років тому за ґрантові кошти оновили обладнання в цеху механічного зневоднення мулу. Більшість того обладнання за кілька років зламалась через погану роботу пісколовок й зараз перебуває в ремонті.

Цього року частина грошей, що могли бути витрачені на ремонт і оновлення очисних, були витрачені на каналізування львівських вулиць. У «Львівводоканалі» на це кажуть, що треба правильно розставляти пріоритети при розподілі видатків із бюджету і визначати, що важливіше: очищення стічної води усього міста чи каналізування кількох вулиць. Адже загроза колапсу на очисних спорудах цілком реальна. Якщо їх не реконструювати, процес очистки може зупинитись у будь-яку мить, а стічні води отруюватимуть Полтву, Західний Буг і, зрештою, Віслу.

Анна Журба,
фото авторки