Троє українських жінок, які через війну в Україні виїхали з дітьми за кордон, розповідають про переваги та недоліки навчання в іноземних школах, про особливості тамтешнього навчального процесу і про те, що варто почерпнути з досвіду польських, англійських, ірландських та швейцарських шкіл українським навчальним закладам. Тvoemisto.tv публікує першу частину розповіді, у якій матері діляться враженнями про навчання своїх дітей в різних європейських країнах.

Польща – «навчання легке і без телефонів», Англія – «майорять прапори ЛГБТ»

Львів’янка Ярина Сорока та її 12-річний син Дмитро евакуаційним поїздом за кордон виїхали на четвертий день війни. Взяли зі собою по наплічнику, де помістили найнеобхідніше. Спочатку поїхали до Варшави. Планували там залишитися максимум на місяць, але плани змінилися, і вони переїхали до Англії.

Перебуваючи в Польщі зрозуміли, що війна триватиме не один місяць. Тож Ярина почала шукати для сина школу. У Львові Дмитро навчався в Ліцеї міжнародних відносин ім. В. Стуса. Крім основного навчання, ходив у музичну школу, на плавання, відвідував «Пласт» – завжди був чимось зайнятий.

Читайте також: За дітьми, які виїхали, збережуться місця у школах. Інтерв’ю з новим керівником освіти Львова

У Варшаві перші два тижні вони жили в знайомих. Чи не увесь час спілкувалися з родиною, переглядали новини. Ярина каже, що в неї досі у телеграмі налаштований канал, який сповіщає про повітряні тривоги на Львівщині.

Крім того, що син мав онлайн-уроки у львівській школі, мама подала його документи в три державні школи недалеко від місця проживання, а також записала на гітару та онлайн-уроки англійської. А ще він почав спілкуватися з українськими пластунами в Польщі. Через якийсь час з однієї зі шкіл зателефонували і сказали, що син може починати навчання. Базові знання польської на той час у Дмитра вже були, тож він потрапив у звичайний клас, хоча для українців формували, як правило, окремі класи.

Як і у Львові, в польській школі хлопець ходив у 6 клас. Зі слів сина, тамтешня шкільна програма значно легша, ніж українська, тож із багатьох предметів він мав хороші оцінки. Власне це й допомогло податися на стипендію в англійську школу.

Читайте також: Офлайн, екстернат чи дистанційне. Які формати навчання можна обрати у школах

«У польській школі немає домашніх завдань, що спочатку нас дуже здивувало. Також тут набагато цікавіші уроки фізкультури. Син у принципі не є спортивним, а більше музичним, творчим, тому фізкультури ніколи не любив, але у Польщі ходив на неї залюбки. Це завжди була якась гра, рухливість, азарт. Тамтешнім школярам заборонено було мати при собі мобільний телефон. Це було чи не найважче. Дмитро спочатку обурювався, бо йому робили зауваження, коли він діставав гаджет», – розповідає Ярина Сорока.

Проблем із підручниками чи зошитами не було, все видали на другий день. У кого не було ранця – також подбали про нього.

Враховуючи те, що за час перебування у Варшаві потрібно було чимось зайняти дитину, записала його на гітару і кіборд, хоча вибір був: спорт, плавання, малювання, танці, авіамоделювання. Дуже зручно, що всі ці гуртки зосереджені в одному місці, і діти можуть відвідувати кілька одночасно, якщо є місце. Заповнивши онлайн-заявку, вже з наступного дня можна починати займатися. Музичні заняття проводять групі з восьми дітей: на гітарі кожен вчить свою гаму, а на фортепіано кожен у навушниках грає свою мелодію.

Жінка розповідає, що її синові в польській школі було легко вчитися. Англійську, на відміну від інших дітей, він знав дуже добре. Можливо, через те, що у Польщі іноземну починають вивчати з 5 класу, а не так, як в Україні – з 1-го.

Оскільки перевести сина в старший клас не вдалося, Ярина почала шукати інші школи, розглядати варіанти кращі та сильніші.

На програму «Дім для українців» – Homes for Ukraine самостійно не подавалися. Написали знайомим, які вже тривалий час живуть у Англії. Саме вони порекомендували школу, яка входить у десятку найкращих в цій країні.

Щоби потрапити сюди, треба було пройти тести з математики та англійської мови, співбесіду і бажано мати не один рекомендаційний лист. І Дмитро зі всім упорався.

4 червня мама і син переїхали до Лондона, і вже 7 червня почалося навчання, хоча новий навчальний рік стартував там 5 серпня.

Школа, в якій почав навчатися Дмитро, для хлопчиків, приватна і дорога – рік навчання коштує 40 тисяч фунтів стерлінгів. У ній вчаться або дуже заможні, або геніальні діти.

Читайте також: У Львові розглядають варіанти створення опорних шкіл або класів з дистанційним навчанням

Для Дмитра елітна школа стала безкоштовною. «Спонсором» була сім’я, яка дала запрошення. Річ у тім, що рекомендації в Англії важливі – якщо сім’я, яка запрошує, має своїх дітей (у цій сім’ї їх троє – Ред.), то пізніше цим дітям буде легше вступити в коледж.

Пройшовши випробувальний термін, Дмитро одержав стипендію на навчання. Безкоштовним воно буде доти, поки Ярина не матиме відповідного заробітку. Якщо фінансова ситуація покращиться, за навчання треба буде платити.

У цій школі за таким же принципом навчаються хлопчики з Полтави, Харкова, Дніпра та Бучі, а також одна дитина на платній основі.

За час перебування в Англії Дмитро провів 14 чудових днів у таборі з «Пластом». Його організували українські скаути для всіх новоприбулих.

Дмитро в приватній англійській школі вивчає чотири іноземні мови – німецьку, іспанську, китайську і латину. Вони є обов’язковими. Найскладніше з іспанською, а ось щодо латини, то за її знання він отримав на пошту похвального листа.

Як у польській, так і в англійській школі включене харчування. Нічого доплачувати не доводиться. В англійській їдальні є шведський стіл і на вибір італійська, азійська та один раз на тиждень англійська fish and chips-кухня з десертами та фруктами. Також тут обов’язково носити шкільну форму – білу сорочку, краватку, штани, піджак з емблемою. 

Ярина розповідає, що між Україною та країнами, в яких їй вдалося побувати під час повномасштабної війни, чимало відмінностей.

«У нас державна освіта все одно платна – треба здати на підручники, зошити, платити за гуртки, а тут такого нема. Гра на гітарі, фортепіано, малювання, плавання – все безкоштовно. Тому дуже хотілося б, аби і в нас таке було», – каже співрозмовниця.

Читайте також: Формат буде різний. Як розпочнеться новий навчальний рік для львівських школярів

Але медицина в Україні набагато краща, аніж в Польщі та навіть Англії. Аби потрапити на прийом до лікаря, доводиться довго чекати. Навіть якщо в дитини температура до 40-ка, просто так «швидка» чи лікар не приїдуть. Те саме з ліками, їх практично немає. В Англії один лік – парацетамол, противірусних тут також не знайти.

А ось що здивувало Ярину найбільше:

«Тут на кожній школі майорять прапори ЛГБТ і в бібліотеках пріоритетна поличка відведена для книжок письменників, які пишуть на тему любові хлопчиків до хлопчиків. І це в чоловічому ліцеї! А один із викладачів узагалі ходить у спідниці і на підборах, з перлинками у вухах, в той час як дітям не дозволяють носити ніякого іншого одягу,окрім форменого. Але тут цьому ніхто не дивується і не засуджує».

Жінка каже, що якби в Україні відновили очне навчання, то вона б із сином обов’язково повернулася. А так боїться стресів, небезпеки, не має певності у завтрашньому дні.

Читайте також: Більшість учителів, які виїхали за кордон через війну, планують повернутися в Україну

Наразі Дмитро цей навчальний рік проведе у Англії, а далі, найімовірніше, вони повернуться в Україну.

Найбільше Ярині не вистачає родини. Каже, з рідними легше переживати скрутні часи. Син не хоче покидати навчання у львівському ліцеї, тож жінка вже написала заяву, що дитина навчатиметься в ньому онлайн, як було до цього.

«Ти все одно на чужині, навіть якщо є перевага – дорога елітна школа», – пояснює вона.

Ірландія – школи доброзичливі до дитини

15-річний син киянки Ганни Малужонок три місяці провчився в Ірландії.

Жінка розповідає, що перші місяці перебування там минули в посттравматичному стресі. Доводилося відходити від нього, звикати до нової системи.

Слабких сторін за час перебування в чужій країні вона не помітила. Каже, навпаки, є чимало сильних моментів. Діти не завантажені, цікаво викладають предмети, невеликий клас, у якому є учні з усього світу. В класі 15 дітей і тільки двоє з них ірландці.

Син Ганни має дислексію – труднощі з читанням.

«В Україні ми мали з цим багато проблем. Ніхто не хотів розуміти, що дитина не лінується читати, а що їй потрібен особливий підхід: більше часу на контрольні, допомога тьютора при читанні та поясненні завдань. Тут при оформленні в школу в стандартній анкеті-опитувальнику є питання, чи дитина дислектик, чи ні. Якщо так, то призначають тьютора, який допомагає з навчанням», – пояснює жінка.

Також співрозмовниця зазначає, що в Іландії  доброзичливе ставлення до учнів та привітна атмосфера в школі, чого інколи дуже не вистачає українським учителям.

Читайте також: Батьки зможуть обирати формат навчання у школах Львова для своїх дітей

Щоправда, жінка чула від інших батьків, що їхнім дітям тут не надто подобається, що вони почуваються розслабленими, що їм не вистачає навантаження під час уроків.

Ті учні, що не встигають за навчальною програмою або ще до кінця не адаптувалися, можуть навчатися за Transition year – необов’язковою однорічною шкільною програмою, яку можна пройти в Ірландії через рік після отримання Junior Certificate.

«Цю програму можна брати на бажання або ж відразу йти у старшу школу. Transition year потрібна далеко не всім, але насправді це дуже хороша ідея – мати рік на роздуми перед тим, як іти в старшу школу й обирати відповідний фах», – каже Ганна.

Наступний рік для сина вона вирішила зробити трохи легшим, аби він встиг нормально вивчити мову, не стресував, подумав, чим хоче займатися, що робити далі: вступати до вишу чи обрати інший шлях.

Наразі повертатися в Україну Ганна із сином та старшою донькою не планують, бо вже мають кваліфіковану роботу за фахом.

Швейцарія – спізнюватись до школи заборонено

У швейцарське місто Базель, точніше в його околицю, ще 15 березня виїхала Уляна Макаренко. Її синові Юрку 11 років. Він закінчив 5 клас і вже перейшов у 6-ий.

У Швейцарії живе найкраща подруга жінки, яка й запросила її в гості на певний час. І хоч Уляна знала, куди їде й до кого, на відміну від тих людей, що втікали від ракетних ударів, все одно вважає своє рішення спонтанним.

Приїхавши до Швейцарії, ми із сином одразу зрозуміли, що тут свої закони. Питання про те, чи ходитиме він у місцеву школу, навіть не розглядалося. Це обов’язково. Дитина має бути зареєстрована в навчальному закладі та відвідувати його, інакше будуть накладені штрафи, санкції. Онлайн-навчання у своїй школі можна практикувати тільки у вільний від уроків у місцевій школі час.

Читайте також: Близько 30% абітурієнтів, які мали б вступати в українські виші, залишаться навчатись за кордоном

Уляна каже, що навчання у Швейцарії кардинально відрізняється від того, що в Україні. Наприклад, для таких, як Юрко, у ній створили інтеграційний клас із українських дітей різного віку. Спочатку було 12 учнів, потім18-ть. З ними працювала викладачка зі Словаччини, яка трохи володіла російською. Предмети викладали переважно німецькою, хоча більшість дітей її не знали. Тепер тих, що «підтягнули» мову, стали краще її розуміти, поділять на класи відповідно до віку.

Шкільне навчання у Швейцарії не таке інтенсивне, як в Україні. До 7 класу домашніх завдань узагалі не задають, але освіта серйозна. Як пояснили жінці, усе навчання побудоване на рівності. Все, чого дітей навчать у школі, і є знаннями. А ось домашній час повинен бути витрачений на всебічний розвиток: спорт, музику, танці, інші активності.

«На початках я мала розмову з директором, хоча комунікації з учителями тут практично немає, на відміну від України, де всі батьки й учителі у вайбер-групах можуть обговорювати уроки, навчання, потреби. Тут це не працює. За потреби мама чи тато можуть написати листа учителеві, і він, коли матиме час, відповість. Я дуже переживала, що син може відставати від програми, питала, чи не потрібно йому щось «підтягнути», розповідала, що в Україні в дітей шість уроків у школі, а потім вони ще роблять домашні завдання з цих шести предметів. На що почула заперечення і побачила неабияке здивування, мовляв, діти мають вчитися в школі», – каже Уляна Макаренко.

До середини квітня Юрко паралельно навчався онлайн зі своїм львівським класом. Та оскільки у Швейцарії навчання триває з 8:00 до 12:00, доводилося часто пропускати уроки. Спочатку вони вчили вірші, писали домашні завдання, скидали контрольні, але зрозуміли, що варто зосередитися на чомусь одному. Наприкінці квітня Уляна написала заяву про відрахування сина з львівської школи, і Юркові виставили семестрові оцінки. Але жінка сподівається, що після повернення в Україну сина в школі поновлять.

Поріг школи діти повинні переступити не раніше 7:55, а виходити не пізніше 12:15. Якщо це дитячий садок і батьки не забрали дитину вчасно, їх штрафують.

«Тут дуже чіткий тайм-менеджмент. Уроки починаються о 8:00. Якщо дитини у школі немає о 8:05 і нема пояснення, чому так сталося, можуть виникнути проблеми. Зрештою, це стрес і клопіт для всіх – дітей, вчителів, дирекції, тому тут ніхто цього не дозволяє», – додає співрозмовниця.

Їдальні у школі нема. Харчі діти беруть зі собою, але тут існують певні рекомендації: овочі, фрукти, печиво. А коли в окремі дні є подовжений графік навчання, з 12:00 до 14:00, учні йдуть на обід додому, а потім повертаються і вчаться до 16:00.

Упродовж дня школярі у Швейцарії багато гуляють у парках, біля озер, їздять громадським транспортом, аби соціалізуватися, постійно щось малюють, витинають.

«Такі прості та зрозумілі на перший погляд речі і є соціалізацією. Ми ж на своїх дітей постійно тиснемо, стресуємо їх наукою. В нас бажано, щоби було більше іноземної, математики, а ще варто віддати дитину на теніс, малювання, плавання, бо ж «усі ходять». Потім зробити домашнє завдання… Тут діти вільніші, більш розкуті, а головне не є стресованими», – вважає Уляна.

З її слів, тут можна дозволити дитині йди пішли до школи, сідати у транспорт, гуляти в парку, їхати в інший кінець міста, бо розумієш, що коли вона переходитиме вулицю, то машина почне зупинятися за метрів 20.

Окрема історія зі шкільними канікулами: влітку вони тривають лише шість тижнів – із 1 липня до 15 серпня, але жінці такий варіант подобається. Каже, діти за цей час встигають відпочити, відновитися, а не «дичіють». До того ж під час літніх канікул їм пропонують дуже багато активностей, як-от сплав річкою, відвідування «Пласту», інших таборів. Тут є осінні, зимові та весняні канікули і канікули в лютому, коли триває карнавал. По два тижні.

А оскільки Юрко ще добре не знає іноземної мови, то він досі в інтеграційному класі. Залишатися у Швейцарії Уляна із сином не збирається. Хоче повернутися на початку жовтня. Але признається, що в Україні найбільше шкодуватиме за безпекою та спокоєм дитини.

Ольга Шведа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.