«Був при пам’яті, добре відчував, як по ногах тече гаряча кров», – так описує свої відчуття 64-річний Віктор з Лисичанська, який 23 червня отримав важке поранення ніг, прямої кишки і якого оглушило, що досі погано чує. Нині чоловік, з яким сім’я не мала контакту більше місяця, проходить лікування в одній з львівських лікарень і чекає припинення війни, аби повернутися додому – у рідний Лисичанськ.

Через війну, часті обстріли та неспокій родина з Лисичанська – 65-річна Галина з собакою та її донька з чоловіком і внуками, яким 6 та 12 років – вирішили податися у більш спокійне місце. Не поїхав із ними лише 64-річний Віктор, який вирішив залишитися та охороняти квартиру і дачу. Проте невеликий батьківський будиночок, як і все набуте та посаджене на городі, знищила ворожа ракета.

За словами Галини, хоч наприкінці березня – початку квітня у Лисичанську ще було більш-менш спокійно, проте постійні тривоги, прильоти у сусідні райони та будинки ворожих ракет насторожували. Особливо тривожно було за дітей.

Читайте також: «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки

«Тоді Лисичанськ ще не був окупований, але часто стріляли, прилітали ракети. Постійно щось бабахало. Деякі магазини працювали, ще було світло, газ, але не було води. Її підвозили. Дві ночі ми з донькою та внуками переночували у підвалі, потім донька твердо вирішила, що треба втікати», – розповідає Галина з Лисичанська.

Родина записалася на виїзд із міста у волонтерів. Спочатку їх, як і ще кількох жителів Лисичанська везли під обстрілами евакуаційним автобусом, далі добиралися електричкою до Краматорська, а звідти вже до Львова. Галина каже, що, перебуваючи на вокзалі, мали намір їхати у Дніпро, проте, коли провідники повідомили, що в стороні Харкова йдуть обстріли, вирішили податися до Львова.

У Львові родина з Лисичанська перебуває вже більше трьох місяців – із 3 квітня. Відразу після приїзду вони тимчасово мешкали у Молодіжному центрі імені св. Івана Боско, згодом родину переселили в один із модульних будинків.

Як розповідає Галина, зв’язок із чоловіком Віктором, який залишився у Лисичанську, був увесь час не стійкий, але час від часу вони таки зідзвонювалися. Із 17 травня зв’язок із ним зник взагалі.

«Ми сильно переживали за нього. Зв’язок був відсутній, нікого було й спитати, яка там ситуація», – каже Галина.

Читайте також: До Львова реанімобілями транспортували двох дітей, які стали жертвами ракетного удару по Одещині

23 червня Віктор отримав поранення. Коли почалися обстріли, чоловік був на вулиці, тож, почувши вибухові звуки, вирішив утекти в під’їзд, але не встиг. Каже, що лиш відчув, як по ногах тече кров.

«Ще був при пам’яті, добре відчував, як про ногах тече гаряча кров», – тихо розповідає поранений Віктор, який добре й не пам’ятає, що насправді з ним трапилося. Згадує лише, що на дачі встиг посадити картоплю, буряк, моркву, адже чекав, що скоро повернеться його сім’я і матиме, що їсти.

Віктору під час обстрілу сильно перебило ноги і зараз він лежить у лікарні із рваними ранами ніг та пробитою прямою кишкою. Через сильні вибухи чоловіка оглушило і він погано чує. Також наразі він не піднімається з ліжка, лікарі вивели у череві стому.

Дружина Віктора – Галина розповідає, що за розповідями очевидців, відразу після обстрілів, до її чоловіка підбігли волонтери і солдати, які й почали надавати першу необхідну медичну допомогу та зупиняти кров. Його спочатку повезли у місцеву лікарню, згодом доправили у Краматорськ, де зробили операцію, а потім ще й у Дніпро.

Момент порятунку Віктора з'явилося на ютубі. Так чоловіка, батька і дідуся Віктора родина й відшукала.

«Ми знайшли його через відео на ютубі! Доньці подзвонила кума з Німеччини, яка сказала, що нібито бачила схожого на Віктора чоловіка і його виносили на ношах. Ми відшукали це відео, передивилися і впізнали його», – каже співрозмовниця.

Читайте також: Близько пів сотні поранених доправили «літаючим шпиталем» зі Львова за кордон

Жінка розповідає, що пошуки чоловіка тривали кілька днів. Спочатку довелося надзвонювати у поліцію в Лисичанську, які зазначили, що таку людину повезли у Краматорськ. Ті казали, аби телефонували у Дніпро, адже в них його немає. Упродовж двох днів у Дніпрі стверджували, що жодної інформації про чоловіка не мають, аж поки, вкотре надзвонюючи у лікарню, інша санітарка не повідомила Галині, що справді у них лежить такий поранений чоловік.

Галина, не роздумуючи, сіла на поїзд у Дніпро і поїхала до чоловіка. Той її у лікарні відразу упізнав і погодився перебратися до Львова. Добиралися сюди евакуаційним поїздом. Зараз чоловіка лікують в одній із львівських лікарень Першого ТМО. Згодом його повезуть на реабілітацію у Брюховичі, що поблизу Львова.

Жінка каже, що війни на своїй території і в Україні взагалі не очікували і тим більше не думали, що вона буде такою кривавою. Що робитимуть далі, родина не знає. Поки що вони не збираються виїжджати, адже їхній рідний Лисичанськ окупований і вони не знають, в якому стані перебуває їхня квартира. Кажуть, що наразі хочуть залишитися у Львові, де їм зручно та комфортно.

За словами медичної директорки з анестезіологічно-реанімаційної роботи Першого ТМО Наталії Матолінець, лікарня, яка розрахована на 1300 місць, майже уся заповнена. Залишився лише невеликий ліміт на масове поступлення. Найбільше пацієнтів зараз зі сходу України – Сіверодонецька, Лисичанська, Краматорська та містечок навколо Дніпра та Харкова.

«Наша лікарня є другим етапом евакуації пацієнтів зі сходу, тому до нас щодня чи через день привозять пацієнтів із евакуаційних поїздів. 40-50% теперішніх наших пацієнтів потребують важкої терапії, бо мають мінно-вибухові травми, часто критичні. На місці бойових дій їм здебільшого роблять зупинку кровотечі і відправляють до нас. Чимало пацієнтів, серед яких і дорослі, і діти, є у критичному стані, з важкими опіками чи на штучній вентиляції легень. Частину лікуємо в себе, декого, за програмою МОЗ, відправляємо за кордон», – каже Наталія Матолінець.

За час війни у лікарні доводилося надавати допомогу як молодим хлопцям і дівчатам, яким по 18-20 років з ампутованими руками і ногами, так і старшим, по 50-60 років з множинними травмами. Одного разу довелося навіть оперувати пацієнтку, в якої було поранено 18 частин тіла, починаючи від обличчя і закінчуючи прямою кишкою та кінцівками. Також лікували у відділенні 18-річного хлопця, в якого під час бомбардування загинули мама і тато, а він один вижив.

«Важко бачити пацієнтів з тяжкими пораненнями і знівеченими обличчями. Декому потрібна навіть пересадка обличчя, що, на жаль, на цей момент в Україні не виконують...», – пояснює Тvoemisto.tv завідувач 1-го хірургічного відділення Першого медичного об'єднання Львова Гнат Герич.

«Раніше вважалося, що період, коли одмоментно до нас звертається більше ніж троє-четверо людей, це багато. Але під час цієї війни наша лікарня в один час прийняла понад 60 пацієнтів! Це якраз відбулося під час авіаудару біля Львова. Усіх людей ми прийняли та прооперували. В історії лікарні це перший такий випадок. Такого не було навіть під час Скнилівської трагедії», – додає Гнат Герич, який у той день провів сім операції, деякі з яких тривали кілька годин.

Читайте також: «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді

За словами медичної директорки з анестезіології Наталії Матолінець, якщо лікарня буде переповнена, а допомогу потрібно буде надавати, у лікарні задіюватимуть ліжкомісця у бомбосховищі. Тут уже практично усе підготовлене.

«На початку повномасштабної війни, коли ми вперше зіштовхнулися із великою кількістю поступлень травмованих, у тому числі від авіаудару на Яворівський полігон у березні, коли у два медичні заклади Першого ТМО одночасно поступило близько 100 пацієнтів, з яких 10 були критичні, постало питання – а що робитимемо далі, якщо ситуація не стабілізується і знову буде масове поступлення. Тоді й почали облаштовувати бомбосховище», – каже лікарка.

Бомбосховище у лікарні знаходиться сім метрів під землею. Тепер тут є операційне відділення та додаткове укриття для лежачих пацієнтів. Блок розрахований на 150 пацієнтів, хоча на загал може прийняти до тисячі людей, якщо задіяти додаткові приміщення.

За словами Наталії Матолінець, тут є гібридна операційна, де одне ліжко може розкладатися до чотирьох. Медики можуть одночасно надавати операційну допомогу. Тут також є необхідне обладнання для проведення найважчих операцій та можливість родорозродження, якщо буде така потреба. Поруч розташовані дві післяопераційні реанімаційні палати для тих, хто перебуває на ШВЛ і потребує постійного моніторингу. Також у бомбосховищі повністю автономне забезпечення, тож все працюватиме незалежно від того, що відбуватиметься нагорі. Наразі це приміщення не використовують, але тут вже провели «пробну» операцію, яка була не пов’язана із порятунком життя.

Ольга Шведа, фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.