5 травня відзначають Міжнародний день боротьби за права осіб з інвалідністю. На офіційному обліку в управлінні соціального захисту ЛМР близько 28 тисяч людей з інвалідністю, із них 1500 пересуваються на колісних кріслах. Із початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ця кількість щороку зростає через військовослужбовців з інвалідністю. Tvoemisto.tv дізналося, як візочники пересуваються Львовом, чого їм бракує та що для цього робить місто.

Як пересуваються містом військові на візках

Сержант 24-ої механізованої бригади Сергій Костишин, якому ампутували внаслідок травми праву ногу, певний час пересувався на візку. Їздити на візку в середмісті неможливо, пішохідні переходи не обладнані зручним заїздом, тому потрібно, щоби людину на візку штовхали, розповідає він Tvoemisto.tv. 

«Коли їдеш на візку тротуаром, то спуститися з нього не завжди вдається. А якщо спуск і є, то незручний. Коли я приїжджав на візку до Львова на реабілітацію з дружиною, то ми вдвох ледве справлялися з нормальним пересуванням, а коли залишився сам, то проїхав 20 метрів від дому і зрозумів, що це нереально, повернувся по милиці». 

Читайте також: Укрзалізниця запускає інклюзивні вагони. Фото

На думку Сергія, для візочника у Львові є два варіанти – дім і балкон, пересуватися містом можна хіба що на милицях. Далеко не всі громадські місця обладнані зручними пандусами, вважає він. Наприклад, у аптеках є кнопка виклику персоналу, але розміщена на висоті двох метрів. Щоб викликати допомогу, спершу потрібно піднятися східцями і натиснути кнопку. Буває, що двері відчиняються назовні, а візок займає всю площу сходового майданчика. 

«Коли я їздив на візку, то зауважив, що головна проблема міста – тротуари, зокрема в історичному центрі. Наприклад, виходиш із Будинку воїна, й одразу незручний тротуар, та ще й вулиця на схилі, тому пересуватися можна лише проїжджою частиною, що насправді небезпечно»,– нарікає він. 

Більшість колісних крісел мають гладкі гумові колеса, які не можуть комфортно котитися львівськими вулицями, ковзають. Зазвичай військовий пересувається автомобілем, який самотужки переобладнав, проте каже, що львів’яни часто займають на парковках місця для людей з інвалідністю.

Сержант 17-ої танкової бригади Євген Назаренко має ампутовану ліву руку. Розповідєv він зазначив, що громадський транспорт належно не облаштований. Низькопідлогових трамваїв дуже мало. Якщо людина на візку, то до старого вагона зайти неможливо. 

«В автобусах ніби й вказана наявність виїзного пандуса, але насправді його нема. Жодного разу не бачив. Тобто або тебе заносять у транспорт, або ти нікуди не їдеш»,– каже він.

З його слів, лише великі магазини обладнані пандусами та підйомами для візків, тому поранені військові змушені відвідувати переважно торгові центри, де є ліфти. На жаль, навіть коли і є пандус, то він незручний. Під’їзди старих житлових будівель майже недоступні для людей на візках та милицях. Там може не бути не лише перил і пандусів, а й нормальних сходів.

Військовий Дмитро Скляренко з ампутованою правою ногою пояснив Tvoemisto.tv, що бійці можуть проходити певний період реабілітації вдома. Але якщо ампутовані кінцівки, то це перетворюється на справжню муку. Звичайна квартира може не надаватися для пересування людини без кінцівок. Тоді вона самотужки не може ані прийняти душ, ані скористатися вбиральнею. Як каже Дмитро, за кордоном після лікування соціальна служба оглядає помешкання пацієнта, чи зможе він там комфортно проживати. І якщо ні, то допомагає з монтуванням перил, сходинок у ванній кімнаті, навіть підйому до під’їзду. Майже понад місяць тому військовослужбовця протезували у США. На його думку, для нашої країни це є прикладом того, як потрібно дбати про поранених воїнів: 

«Там можна вільно пересуватися на візку і милицях, жодних обмежень не відчуваєш. Так само в Польщі: починаючи з аеропортів і закінчуючи крамничками. Якщо ти на милицях, то працівники запропонують тобі візок і всюди ним допоможуть заїхати».

Читайте також: Мінрегіон унормував вимоги до пандусів

Працівник ветеранського простору «Будинок воїна» Олег Булак у коментарі Tvoemisto.tv каже, що їхній ветеранський простір має обладнану територію: пандус, ліфт і туалет для людей з інвалідністю. Однак центр в старій частині Львова, на вулиці Тараса Бобанича (колишня Короленка), яка дуже незручна для людей на візках, бо розміщена на схилі. Питання паркування для осіб з інвалідністю було дуже актуальним і до початку повномасштабного вторгнення, а зараз і поготів. Місця там передбачені, але їх займають люди, які не є інвалідами. 

«До нас часто приїжджають воїни з інвалідністю. Найбільші друзі ветеранського простору – реабілітаційний центр «Галичина» у смт Великий Любінь. Подорожують вони групою, власним автобусом, тому допомагають одне одному пересуватися. Також часто бійці приїжджають на власних автомобілях, куди складають візки і так персуваються містом», – веде далі він. 

Зі слів Олега Булака, військові мусять наперед складати маршрут, адже не всюди можуть вільно проїхати. Варто було б зробити плавніші спуски та підйоми. З громадським транспортом щороку ситуація поліпшується, проте у пораненого військового залишаються такі варіанти: або власне авто, або зручне таксі, або тролейбус чи автобус, які не завжди доїжджають саме туди, де треба. У Львові не один військовий госпіталь, куди поранені бійці прибувають на лікування й реабілітацію. І для них проблема пересування містом дуже гостра.

Чи комфортний Львів для людей з інвалідністю

Директор департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міськради Олександр Одинець у коментарі Tvoemisto.tv сказав, що у Львові працює комітет із доступності, який очолює заступник міського голови з житлово-комунального господарства. Туди входять різні структури міста, а також представники маломобільних груп населення, очільники громадських організацій. 

Читайте також: На Пекарській у Львові з'явиться новий громадський простір

Із твердження посадовця, під час реконструкцій вулиць місто неухильно дотримується державних будівельних норм: пониження тротуарів, застосування тактильної плитки для незрячих. Крім того, є окремі рішення виконавчого комітету. Зокрема, стандарт зупинки громадського транспорту, який враховує потреби осіб з інвалідністю, пониження «в нуль» пішохідного переходу. 

«Ми робимо пішохідні переходи не з грубим покриттям, навіть на вулицях – із бруківкою. Це більш доступна для пересування так звана римська плитка», – пояснює він. 

У Львові, каже Олександр Одинець, діє програма доступності житлових приміщень для осіб з інвалідністю у колісних кріслах та з вадами зору. В межах цієї програми передбачене встановлення автоматичних підйомників і пандусів у підʼїздах. Зазвичай їх необхідно монтувати в приміщеннях радянського житлового фонду, які взагалі не призначені для людей з інвалідністю. Програма почала діяти у 2019 році. Тоді поставили 15 підйомників. У ковідному 2020 році – чотири підйомники, а в 2021-ому – 14-ть. У 2022 році реалізацію проєкту призупинили через початок воєнного стану.

Цього року місто передбачило 2 мільйони гривень на встановлення підйомників і пандусів. Планують обладнати шістьма підйомниками будинки, де проживають люди з інвалідністю, які звернулися по допомогу. За час дії програми встановили 33 підйомники та виготовили ще чотири проєктні документації. Вартість одного підйомника становить 300-400 тисяч гривень.

Пандуси – найпростіший елемент, який дозволяє маломобільній особі комфортно подолати сходи до під’їзду. За всі роки дії програми встановили 62 пандуси. В 2023 році запланували поставити 31, але районні адміністрації дуже обмежені в коштах, за які планують це робити. Тому встановили лише по два пандуси на кожен район Львова.

Читайте також: В Україні по-новому будуватимуть лікарні. Що зміниться

«У центральній частині міста ми не можемо все добре облаштувати. Де не поставиш пандус, можна встановити підйомник. Все залежить від того, чи це громадська будівля, чи житлова. В громадських просторах намагаємось усюди ставити пандуси або підйомники. Покращити ситуацію в історичному ареалі не завжди просто технічно, але ми намагаємося шукати компроміси»,– запевняє директор департаменту житлового господарства та інфраструктури.

У коментарі Tvoemisto.tv  директор департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Олег Забарило зазначив, що міський автобусний транспорт переважно низькопідлоговий. Зокрема, всі 215 автобусів ЛАЗ та «Електрон». Також на двох маршрутах приватних перевізників курсують такі ж автобуси. Що стосується трамваїв, то тут цей відсоток звичайно менший, адже рухомий склад здебільшого старий. Проте нові трамваї «Електрон» – низькопідлогові, пристосовані для всіх категорій пасажирів. Зараз місто має дев’ять трисекційних трамваїв і сім п’ятисекційних. Упродовж 2023 року у Львові на маршрути виїдуть ще три п’ятисекційні трамваї «Електрон». Усі 65 тролейбусів, придбані в попередні роки, також низькопідлогові.

Колишній депутат Львівської міської ради Ігор Дякович, який теж раніше пересувався на візку, каже, що щороку Львів стає все більше пристосованим для людей з інвалідністю. Водночас залишається невирішеною проблема в центральній частині міста: біля історичних будівель та пам’яток архітектури подекуди неможливо поставити пандуси. Проте ситуація загалом покращується, щороку купують новий спеціально обладнаний транспорт, встановлюють пандуси. Однак, на його думку, це лише фізичний бік питання, а ось із моральним в українців проблеми. Ті ж паркомісця для людей з інвалідністю постійно зайняті іншими автомобілями. 

Соціальне таксі

«Колись я теж був у візку і скажу, що, в принципі, будь-яке авто може бути пристосоване для колісного крісла, його можна покласти в багажник. Проте кілька років тому до нас зверталися люди, які хотіли розробити на базі звичайної «Таврії» автомобіль, у який візочник міг би заїжджати ззаду»,– розповідає Ігор Дякович.

Попри наявність різних компаній, які мають свої буси, поки що у Львові немає соціального таксі. Зі слів Ігоря Дяковича, його можна запровадити, це коштує недорого. Але це мала б бути кооперація міста та власників таксі, охочих приєднатися до такої ініціативи. Тоді був би ефективний соціальний проєкт. 

«Я це бачу так: кілька машин, пристосованих для візків; поїздка коштує недорого, адже зрозуміло, що людина з інвалідністю не зможе викладати щодня як мінімум сто гривень за неї. Бізнесу має допомогти місто дотаціями, щоб це і йому було вигідно», – пояснює він.

У 2008-2013 роках у Львові було соціальне таксі. Тоді його заснував керівник ГО «Народна допомога», а зараз засновник та керівник соціального підприємства «Горіховий дім» Юрій Лопатинський. У коментарі Tvoemisto.tv він розповів, що цей проєкт завершився через нестачу фінансових ресурсів. Цільовою аудиторією цього проєкту були люди, яким важко пересуватися, переважно так звані візочники. У розпорядженні громадської організації було два автомобілі – Fiat Doblo і Opel Combo. У цих машинах ззаду відчинялися двері і був завіс, який використовували як розкладний пандус. Працювала й диспетчерська служба, в якій теж були люди з інвалідністю. Служба соціального таксі співпрацювала з Львівським обласним відділенням фонду реабілітації інвалідів. Служба приймала телефонні замовлення і наперед формувала для водіїв маршрути, давала шляхові листи з контактами замовників. Водії були підготовлені, для них організовували курси, де навчали поведінки з людьми із обмеженими фізичними можливостями: як правильно пересаджувати з візка у крісло та фіксувати. 

Перед поїздкою працівники служби обов’язково перевіряли наявність інвалідності в замовника соціального таксі. Такі вимоги ставила міська рада для відшкодування коштів. Людина, телефонуючи в диспетчерську, надавала особисту інформацію, зокрема номер посвідчення. 

«Служба працювала не лише в робочі дні, а й у вихідні. Спочатку приймали замовлення на поїздки в межах Львова, а згодом і в межах області. Ця послуга була популярна серед львів’ян. На жаль, грошей від міста на фукціонування цього проєкту ми не отримали…», – пояснює Юрій Лопатинський.

Читайте також: Людей на візках можуть прирівняти до учасників дорожнього руху

Проєкт для діяльності служби таксі коштував 116 тисяч гривень на рік. 13% із цих коштів отримували як благодійну допомогу бензином, яку передавав «Концерн Галнафтогаз». 80% від загальної суми йшло на зарплату персоналу, комунальні послуги та обслуговування транспортного засобу. Соціальне таксі спочатку працювало за грантові кошти. На 2009 і 2010 роки міськрада задекларувала фінансування цього проєкту. 

«Міський голова сказав, що це дуже потрібний проєкт, і пообіцяв це зробити, доручивши цю справу управлінню соцзахисту. В підсумку від них ми отримали 11 тисяч 719 гривень, 9 копійок, відтак грошей нам більше не дали. Тобто з річного бюджету 116 тисяч гривень нам дали трохи більше ніж 11 000 –  майже 10%  від усієї суми. На жаль, ми не змогли самотужки фінансувати цей проєкт, і він перестав діяти», – каже Юрій Лопатинський.

Впродовж року служба соціального таксі здійснювала 1500 перевезень. Загальна база осіб, які користувалися послугами з транспортування, становила 500 осіб. Бувало, що завдяки цій службі люди вперше виходили зі своєї квартири. На той час кількість візочників у Львові становила від 1200 до 1500 осіб. 

Військовий Дмитро Скляренко теж вважає, що Львову справді бракує соціального таксі. Каже, що таке є у Польщі, зокрема для людей у візках. Чоловік родом із Черкас, де також є попит на безкоштовне соціальне таксі серед людей з інвалідністю.

Сержант Євген Назаренко розповідає, що працівники львівських служб таксі часто просять додаткову плату за перевезення, якщо дізнаються, що людина у візку, хоча в майже кожен автомобіль можна помістити інвалідний візок. Користуватися звичним таксі дорого, бо диспетчери радять машину вищого класу, а водії просять доплатити за допомогу в перенесенні пасажира до салону автомобіля.

Читайте також: У Львові відкриють два реабілітаційних центри. Чим вони відрізнятимуться

Начальник управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики ЛМР Ігор Кобрин підтверджує, що колись справді існував проєкт соціального таксі у Львові, але він не покривав потреб мешканців. На думку чиновника, наразі нагальної потреби в цьому немає. У 2008 і 2009 роках люди з інвалідністю нарікали, що не можуть пересуватися містом. Але тепер більш розвинений громадський транспорт, тож потреба в соціальному таксі вже не така гостра.

«Це можна було б розвивати, але це технічно та фінансово складно. Жодна служба таксі повністю не покриє потребу. Навіть якщо з 1500 осіб на візках 10% захочуть користуватися соціальним таксі, то скільки ж потрібно закупити спеціально обладнаних автомобілів?» – питає Ігор Кобрин.

Водночас у Львові та Винниках відкрили потужні реабілітаційні центри – «Незламні» та Superhumans. Це означає, що до міста прибуватиме більше осіб з інвалідністю. Маємо подбати про доступність для них.

Наталія Вареник

Фото Івана Станіславського/Твоє місто 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.