«Доки ми пишемо писанки, доти живе наш світ». Остап Лозинський про писання авторських писанок
Остап Лозинський – художник, музейник, мистецтвознавець. А у передвеликодній час для друзів і родини він пише писанки, бо вважає, що це найкращий подарунок, який символізує величезний зв'язок поколінь. Цього року він вирішив написати авторські писанки двох стилів – гуцульської кераміки та декоровані полтавськими рушниками.
Як розписати писанку власним узором
Остап Лозинський каже, що за писанкарством не помічає, як проходить день. Цей творчий процес очищає його. Разом із тим, потребує уважності і дотримання технології.
«Я пишу писанки не на цілих яйцях, бо вони погано зберігаються, а на видутих. Тому спочатку треба підготувати багато шкаралупок. Цього року я пишу близько 40 писанок. Насправді мої писанки мальовані навиворіт. Бо у традиційних писанках на білому яйці писачком малюють білі узори. Я роблю інакше – спочатку зафарбовую яйця у чорний або червоний колір».
Для цього художник використовує анілінові фарби. А малюнок наносить звичайним писачком, вмочуючи його у теплий віск.
«Все, що ми покриваємо воском, до цієї ділянки шкаралупки нема доступу іншої фарби» – пояснює Остап.
Після нанесення воском першого малюнку, яйце потрібно витравити. Хлорку розчиняють у воді і занурюють туди майбутню писанку. Всі узори нанесені воском залишаються, а зайва фарба зникає.
«Власне, ми дістаємо вже яйце з чорно-білим рисунок, яке потім занурюємо в жовту, зелену чи коричневу фарбу», – додає він.
Після кожного занурення потрібно замальовувати воском елементи відповідного кольору. Щоб віск постійно залишався м’яким, Остап поміщає його у кавове горнятко, яке стоїть на спеціальному апараті.
«Кавове горнятко стоїть на банці з-під оливок, всередині якої є електрична лампочка, яка нагрівається. Так віск постійно має хорошу температуру. Цей пристрій зробив мій знайомий майстер на всі руки»,– пояснює він.
І додає, що у традиційній техніці розпису писачок набивають воском і розігрівають на свічці. Але тоді через різні температури на писачку віск може підкопчуватися.
«Коли інколи на майбутню писанку капає віск, то дуже важко його зішкрябати, щоб не залишилось білої плями».
Щоб допомогти собі, початківці можуть розкреслити олівцем майбутнітні малюнки на яйці. «Створити писанку з гуцульським чи полтавським мотивом не так просто. Треба вміти малювати. Це досить кропітка робота і треба бути готовим, що вийти може не з першого разу. Але варто пробувати знову і знову», – радить Остап.
Така техніка писанкарства дуже давня. За його словами, колись люди фарбували писанки природніми фарбниками: цибулинням, соком кропиви чи фіолетової капусти. Червоний колір добувався з хробачків, які є на корені суниці. Їх збирали, сушили, перетирали, робили колір і зафарбовували писанку. А щоб писанка була на білому тлі, колись її занурювали у капустяний квас.
Остап Лозинський додає, що зберігати готові писанки потрібно у темному місці, щоб не вигорали фарби. Хоча, додає він, з іншого боку, може це і не настільки важливо.
«Бо є така гарна гуцульська легенда, що поки будуть писатись писанки, доти буде наш світ. І в цьому є своя глибока філософія. Здавалось би, маленька шкаралупка, яку ми даруємо один одному, але це величезний зв’язок поколінь. В нашій історії цей акт безперервний, передача писанки з рук в руки. Символ воскресіння Христа єднає нас з історією наших предків. Майбутні покоління будуть теж відчувати приналежність через писанки. Це найважливіше в писанні писанок», – резюмує художник.
Чому саме гуцульські та полтавські мотиви?
Остап Лозинський розповідає, що саме ці узори є найближчими для нього, тому й обрав їх. А інші люди можуть надихатися і відтворювати свої улюблені орнаменти.
«Тернопільські і Борщівські чорні писанки теж виглядають дуже цікаво. Традиційні писанки варто писати, це основа писанкарства. Але ми мусимо писанкарство розвивати, додавати до нього своє бачення і створювати авторські писанки», – роздумує художник.
На його цьогорічних писанках не просто гуцульські мотиви, а сцени з життя в Карпатах.
«Коли ти малюєш, то продумуєш історію цього персонажа. Наприклад, на одній моїй писанці зображений скрипаль з одного боку, а з іншого ведмідь, який грає на музичному інструменті. І видно, що вони в корчмі, бо є стіл, на якому стоїть збанок з наливкою. Коли я почав досліджувати ці мотиви, то побачив, що в кераміці дуже цікаво поєднуються різні традиції. В Карпатах поряд жили роми, євреї, гуцули, поляки. Тому ми можемо побачити орла з герба Австро-Угорщини. Є дуже гарні зображення народного цирку – ромів з ведмедями, які грають на скрипках» – ділиться художник роздумами.
На іншій його писанці дерево, навколо якого два леви. Мистецтвознавець каже, що довго не міг зрозуміти, що то за зображення, але коли згадав зображення цих тварин в єврейській культурі, то зрозумів, що це мікс культур в Карпатах.
За основу Остап Лозинський бере кераміку ХХ століття майстрів Івана Баранюка, Олекси Бахматюка, Дмитра Зінчука. «У порядних галицьких родинах теж є зразки гуцульської кераміки, глечики чи миски», – жартує митець.
Полтавські узори нанести простіше, бо потрібен тільки червоний і білий кольори. Зразки часто бере з інтернету. На думку художника, його цьогорічні писанки це мікс заходу і сходу України.
Окрім побутових сцен на писанках пише й ікони – Богородиці, Святих Миколая, Катерини і Варвари.
Писанкарство – як медитація
«Коли ти починаєш писати писанку зранку, ти пишеш її до глибокої ночі і не помічаєш, як минув час. Ти мусиш бути сконцентрованим на своїй роботі. Писанка не терпить жодних похибок, ти не можеш це потім поправити. Але попри це твоя голова дуже відключається. Ти заглиблюєшся у процес. Цей медитативний стан тримає ще й після свят іноді», – натхненно розповідає Остап.
Окрім того, вважає митець, підготовка до свят це не просто механічні дії, у них треба вкладати душу, навіть у прибирання вдома.
«Під час цих клопотів ми маємо можливість замислитися над нашим життям. Перш за все, готуємося ми до Воскресіння Христа. І основні наші думки мають линути догори. А роздуми мають бути над тим, як ми прожили цей рік, що зробили доброго для себе і для ближнього. Особливо в цей складний карантинний і воєнний час, такі процеси допомагають нам очиститися і ввійти в свята одухотвореними».
Наталя Лазарович
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку