«Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання

5043 0

Від початку повномасштабної війни до середини вересня цього року президент Володимир Зеленський підписав 178 указів про присвоєння українцям та українкам звання Герой України, з них на Львівщині лише Тарасові Бобаничу та Павлові Сбитову. Це державна нагорода України найвищий ступінь відзнаки за здійснення героїчного вчинку або трудового досягнення, а для військових – за мужність та героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України. На жаль, часто посмертно. Хто є Героєм України, чи легко отримати цю нагороду, які ще відзнаки та нагороди можуть отримати військові, дізналося Тvoemisto.tv.

Для нас він уже герой!

«Дай татові таблетку, щоб він прокинувся і побув із нами», – кажуть мамі чотирирічні Діана, Злата і Артем, коли приходять на могилу батька. Подружжя Якимових у серпні цього року мало відсвяткувати п’яту річницю весілля, але чоловіка забрала війна.

Трійнята до кінця не усвідомлюють, що батька вже не повернути, а їхня мама, 36-річна Орися Якимів, на спогад про свого чоловіка створила петицію і закликає всіх небайдужих віддати за неї свій голос, щоби сержантові 24-ї ОМБр імені Короля Данила Петрові Якимову присвоїли звання Героя України. Чоловік був не лише учасником АТО, а й вірив у перемогу над окупантом після повномасштабного вторгнення, долучившись до лав ЗСУ з перших днів війни. Чоловік загинув від мінометного обстрілу на Луганщині.

Орися від свого чоловіка старша на три роки, але каже, що ніколи не відчувала різниці у віці. Вони разом мріяли, виховували дітей, будували плани. Познайомилися на спільному дні народження і за рік побралися. Мешкала сім’я в селі Жовтанці, що в Кам’янка-Бузькому районі.

Петро був учасником АТО (з 2014 до 2017 року), коли одружилися, працював охоронцем, а коли народилася трійня, подався на роботу до Польщі. Потрібні були чималі гроші на особливий догляд та лікування однієї з донечок. Двоє донечок та син народилися недоношеними, а одна з них, Діанка, мала певні проблеми зі здоров’ям. У дворічному віці в дитини виявили гіперпарез, тож потрібні були масажі, часте відвідування невропатолога, додаткове лікування. Після декретної відпустки Орися спочатку взяла лікарняний для догляду дитини, а потім узагалі звільнилася з роботи, з хірургічного відділення Львівської дитячої лікарні імені Святого Миколая, де працювала медсестрою.

За кілька днів до початку повномасштабної війни, 20 лютого 2022 року, Петро приїхав до сім’ї з Польщі, бо Діанку саме мали везти на ще одну реабілітацію. Чоловік уже знав, що в Україні почнеться війна, адже в сусідній країні це жваво обговорювали. Увечері 23 лютого до Петра зателефонували з військової частини, де він служив раніше, і попросили прийти.

«Я ще тоді обурилася, мовляв, ну чого тебе в частину, війни ж немає. А вранці почалися масовані обстріли мирних українських міст», – пригадує жінка.

Орися признається, що просила чоловіка не йти на війну, адже повістки він не отримував. Навіть пропонувала разом виїхати в Польщу до його сестри. Спочатку він погодився вивезти дітей з Орисею, а там подивиться, що й до чого. Проте 28 лютого через кордон чоловіка вже не пропустили.

«Петро розвернувся і спокійно поїхав додому. 1 березня сам пішов у частину і підписав контракт, навіть не сказав, що в нього троє дітей, запевняв мене, що все буде добре», – каже Орися.

Родина військового до кінця не знала, де саме він перебуває. Спілкувалася з ним переважно через смс-повідомлення, рідше говорила по телефону. Розмови були короткими. Як потім з’ясувалося, Петро був у районах Донецької, Луганської та Херсонської областей. Про те, що перебував у Попасній, дізналися після його загибелі.

Про смерть «Петра із Жовтанців, у якого троє дітей» повідомила одна з дружин військового, створивши відповідний допис у фейсбуці, бо не мала ні контактів Орисі, ні інших членів його родини.

«Повідомлення спочатку побачили мої родичі та почали питати, чи це правда. Саме тоді він кілька днів не виходив на зв’язок. Я дзвонила, куди тільки могла, і 1 квітня таки додзвонилася до командира. Той сказав, що це неправда, що Петро живий. Дружина військового каже, що помилки бути не може. Наступного дня командир і далі стояв на своєму, що то не її чоловік. Так тривало майже тиждень. Смерть Петра нам підтвердили 6 квітня, коли його вже везли додому», – веде далі Орися.

Петро Якимів загинув 30 березня о восьмій годині вечора під час мінометного обстрілу в Попасній, що на Луганщині. Про це їй розповів побратим чоловіка, який після обстрілу забрав Петра з поля бою.

Поховали військового в Жовтанцях. Так захотіла Орися, аби частіше приходити з дітьми на могилу.

«Діти до кінця не усвідомлюють, що татка не повернеш, тому завжди на нього чекають. Питають: «Коли тато прийде, ми будемо з ним їсти торт і задмухувати свічки?» А коли ходимо на могилу, то кажуть, щоб я дала йому таблетку, аби він прокинувся і з ними побавився», – крізь сльози мовить жінка.

Після смерті Петра Якимова минуло півтора року. Якось після розмов із дружинами загиблих жінка наважилася створити петицію про присвоєння йому звання Героя України. Сама зробила опис, додала необхідні документи. На ранок наступного дня вже появилися перші 500 голосів. А треба назбирати 25 тисяч, наразі є трохи більше ніж 20-ть. Першу десятку, зі слів жінки, вдалося назбирати швидко, зараз справа значно сповільнилася, тому можна не встигнути...

«Мій Петро пішов на війну, бо не міг бути осторонь. Захищав своїх дітей, кожного з нас від ворогів, аби нам тут було мирно і спокійно. Завжди любив казати: «Душу – Богові, життя – Україні, честь – собі». Для мене і дітей Петро і так герой. Але я ще хочу, щоби про нього пам’ятали, а діти знали, що їхній тато – справжній Герой України, щоб це було записано в історії держави», – пояснює Орися.

Петро Якимів був нагороджений як ветеран АТО орденом «За мужність», орденом Богдана Хмельницького, а також орденом «Хрест Героя».

Створив петицію для присвоєння звання Героя України, назбирав необхідні 25 тисяч голосів і ось уже два місяці чекає на розгляд Максим Калиневич – син Михайла Калиневича з позивним «Калина». У свої 20 років львів’янин із власноруч виготовленими плакатами й листівками виступав на площах різних українських міст та закликав проголосувати за його батька.

У спеціальному проєкті «Книга пам'яті загиблих Героїв російсько-української війни» Тvoemisto.tv вже розмовляло із сином полеглого військового, який збирав підписи під першою петицією. На жаль, тоді голосів не вистачило, але Максим створив ще одну.

Із сумом, але й із повагою син розказує про батька, який із 2014 року був активним учасником Революції Гідності, відтак брав участь в АТО. У 2019 році пішов добровольцем у Перший добровольчий мобільний шпиталь. Далі підписав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою, був медиком у медичній роті. Коли почалася повномасштабна війна, пішов воювати одним із перших.

На той час Максим був у монастирі, хотів присвятити своє життя Богові. Пригадує, як тоді навіть не здогадувався, що в країні почалася війна. Але коли йому зателефонувала мама і сказала, що батько вже у військкоматі і ось-ось вирушить на фронт, зрозумів, що так воно і є.

У родині думали, що Михайло десь поблизу Києва, а виявилося, що у гарячих точках – на Луганщині, Донеччині, Херсонщині. Одного разу йому вдалося вийти з оточення, але, на жаль, не вдалося врятуватися від ворожого снаряда.

Михайло Калиневич загинув 14 грудня 2022 року, потрапивши під мінометний обстріл поблизу Кліщіївки, що в Бахмутському районі Донеччини. Про його загибель родина дізналася аж через тиждень. У морг Максим із мамою поїхали разом. Упізнали… 20 грудня Михайла поховали на кладовищі в Кам’янці-Бузькій, звідки він родом.

Після цього син у монастир уже не повернувся. Каже, що тепер він потрібен мамі, яка залишилася сама. Згодом планує одружитись і продовжити рід Калиневичів.

Щоби пам’ять про батька жила, хлопець створив петиції. Не зневірившись після першої, написав другу. Каже, постановив собі зібрати необхідну кількість голосів. А щоб це втілити, їздив у Київ, Івано-Франківськ, Тернопіль, де роздавав на площах листівки з проханням віддати голоси за присвоєння батькові звання Героя України.

Уже два місяці петиція в статусі розгляду: «Розумію, що відповідь може бути різна, що петицію можуть відхилити. Але я не втрачаю надії і вірю, що станеться диво. Мій тато завжди був і є Героєм України. Але я хочу, щоб він отримав це звання на державному рівні».

Хто такі Герої України та скільки їх

Як зазначили Тvoemisto.tv експертки ГО «Юридична сотня» Ольга Термено і Алла Бєлошенко, з 24 лютого 2022 року до 15 вересня 2023 року президент України підписав 178 указів про присвоєння звання Героя України. Загалом із початку повномасштабної війни на сайті президента було зареєстровано до трьох тисяч таких петицій, із них менш ніж 10% набрали потрібні 25 тисяч голосів для розгляду президентом. Деякі з тих, що набрали необхідну кількість голосів, були розглянуті: ухвалене рішення про нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня або ж передані для опрацювання прем'єр-міністру України.

«Сказати, чи було присвоєне звання Героя України, неможливо, бо це не публічна відповідь. Остаточне рішення було ухвалене експертною групою або КМУ після скерування президента, і його отримує лиш автор петиції. Дізнатися про надання/ненадання статусу можна тільки з указу президента», – пояснюють експертки.

Що стосується Героїв України на Львівщині, то на інформаційний запит Тvoemisto.tv, скерований до Львівської обласної військової адміністрації, нам відповіли, що не володіють інформацією щодо кількості осіб, які отримали звання Героя України за час повномасштабної війни.

«За погодженням голови Львівської обласної військової адміністрації та за поданням Міністерства оборони України було присвоєне звання Героя України з нагородженням орденом «Золота Зірка» Бобаничу Тарасу Миколайовичу (Указ Президента України від 24.08.2022 р. №612/2022)», – мовиться у повідомленні ЛОВА.

Тарас «Хаммер» Бобанич долучився до лав «Правого сектору» наприкінці листопада 2013 року, брав активну участь у Революції Гідності. З 2014 року воював проти окупантів у складі ДУК «Правий сектор». Брав участь у бойових діях в складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС. У 2019 році став заступником командира ДУК ПС з питань діяльності резервних підрозділів, а в 2020-му його обрали членом проводу Національно-визвольного руху «Правий сектор». Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Тарас Бобанич очолив 2-й окремий батальйон ДУК ПС. Загинув 8 квітня у бою з російськими окупантами під Ізюмом Харківської області. Поховали керівника «Правого сектору» Львівщини у Львові на Полі почесних поховань Героїв. Спомини про нього близьких та бойових побратимів підготувало Tvoemisto.tv.

Також відомо, що завдяки професіоналізму та рішучим діям, наслідком яких було знищення кількох великих підрозділів ворога, звання Героя України та орден «Золота Зірка» посмертно отримав майор Павло Сбитов. 27-річний військовий був курсантом Львівського військового ліцею ім. Героїв Крут, випускником Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного, а згодом командиром 503-го батальйону морської піхоти Військово-морських сил Збройних сил України «Борсуки».

Зі слів експерток ГО «Юридична сотня», процедура присвоєння звання тривала: спочатку треба отримати інформацію з військової частини, від безпосереднього командування, а також характеристику, які завдання виконувала людина, які героїчні вчинки зробила.

«У статті 6 Закону України «Про державні нагороди України» чітко зазначено, що звання Герой України присвоюють за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Але треба розуміти, що геройський вчинок – досить суб’єктивне поняття, тому це такий затяжний процес. Також це одна з причин, чому ми маємо стільки петицій після загибелі військовослужбовців від рідних, які просять про присвоєння цього звання», – каже Ольга Термено.

Що потрібно, аби військовослужбовцеві присвоїли звання Герой України

Звання Герой України присвоюють громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначних трудових досягнень.

Кандидатуру для удостоєння звання Герой України висувають гласно за місцем роботи особи (для військовослужбовців це військова частина), яку представляють до нагородження, від трудових колективів підприємств, установ, організацій незалежно від типу та форми власності. Клопотання про присвоєння звання Герой України подають у відповідний орган або організацію вищого рівня.

У травні президент України вніс деякі зміни до Статуту звання Герой України, відповідно до якого попередній розгляд подань про присвоєння найвищого державного звання виконуватиме експертна група Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України. Отже, тепер подання про присвоєння звання Герой України вносять Президентові України: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Офіс Генерального прокурора, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також Комісія державних нагород та геральдики при Президентові України.

Органи, яким надане право представляти до присвоєння звання Герой України, надсилають на ім'я Президента України подання про присвоєння звання Герой України та нагородний лист установленого зразка. В ньому мають бути зазначені конкретні заслуги, що стали підставою для порушення клопотання про присвоєння звання Герой України.

Зі слів експерток ГО «Юридична сотня», навіть якщо хтось із родичів створив петицію і вдалося зібрати необхідну кількість голосів, це ще не означає, що звання Герой України буде присвоєне.

«Це лише означає, що відповідна петиція буде розглянута Президентом. Це спосіб звернутися до Головнокомандувача про присвоєння звання, якщо, наприклад, цього не зробило командування відповідної військової частини. Але знову ж таки це затяжний процес, і потрібен час, щоб отримати остаточне рішення», – каже Алла Бєлошенко.

Терміни й особливості розгляду петиції

Як наголосили експертки ГО «Юридична сотня», порядок розгляду електронних петицій затверджений Указом Президента «Про Порядок розгляду електронної петиції, адресованої Президентові України». Будь-яку електронну петицію, на підтримку якої зібрані не менш ніж 25 тисяч підписів громадян упродовж не більш ніж трьох місяців з дня її оприлюднення, розглядають невідкладно, але не пізніше ніж десять робочих днів з дня оприлюднення інформації про початок її розгляду.

Інформацію про початок розгляду електронної петиції оприлюднює Адміністрація Президента України на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України не пізніше ніж через три робочі дні після набрання необхідної кількості підписів на її підтримку.

Винятків у строках розгляду петицій про присвоєння звання Героя України немає, такий розгляд проводять на загальних підставах.

Кінцеве рішення щодо петиції залишається за президентом. Але треба розуміти, що чітких термінів розгляду після його відповіді та подальшого скерування в комісію чи КМУ немає. Перед остаточним рішенням може минути чимало часу, а може й узагалі не бути рішення.

Ордени, медалі та стипендії

Нині закарбувати пам’ять про людину можна не лише званням Герой України, що є вищим ступенем відзнаки в Україні, а й іншими нагородами, орденами, пам’ятними знаками і дошками пошани.

Серед орденів України:

орден Свободи (для відзначення видатних та особливих заслуг громадян в утвердженні суверенітету та незалежності України);
орден князя Ярослава Мудрого I, II, III, IV, V ступеня (для нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність);
орден «За заслуги» I, II, III ступеня (для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності);
орден Богдана Хмельницького I, II, III ступеня (для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України);
орден «За мужність» I, II, III ступеня (для відзначення військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, при виконанні військового, службового, громадянського обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя);
орден Данила Галицького (для нагородження військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань);

Серед медалей України:

«За військову службу Україні» (для нагородження військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань, інших осіб за мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України);
«За бездоганну службу» I, II, III ступеня (для нагородження осіб офіцерського складу і прапорщиків Збройних сил України, поліцейських, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України тощо, які досягли високих показників у бойовій і професійній підготовці, є взірцем вірності присязі та виконання військового обов’язку, зразково виконують інші військові обов'язки);
«Захиснику Вітчизни» (для нагородження ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, осіб, які брали участь у визволенні України від фашистських загарбників, та інших громадян України за виявлені у захисті державних інтересів особисті мужність і відвагу, зміцнення обороноздатності та безпеки України).

Відзнака "Іменна вогнепальна зброя" (встановлюється для нагородження офіцерського складу Збройних сил України, Державної прикордонної служби України, інших військових формувань за визначні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, недоторканності її державного кордону, підтримці високої бойової готовності військ тощо).

Крім того, на честь видатних українських військових, які боронили Україну, започатковують стипендійні фонди, перейменовують вулиці та називають школи.

Зокрема, в Українському католицькому університеті стипендійні фонди уже відкрили на честь загиблих Героя України Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» та військового Артемія Димида. На честь новітнього українського Героя, львів’янина Юрія Руфа вулицю Некрасова перейменували на вулицю Руфа, а на честь командира роти 503-го окремого батальйону морської піхоти Павла Сбитова – школу в селі Березець Комарнівської ТГ Львівського району. Школа в Жидачеві, що на Львівщині, стала Військовою школою імені Тараса Матвієва. Чимало на честь військових відкрили й дощок пошани в навчальних закладах.

Ольга Шведа

Фото надані Орисею Якимів та Максимом Калиневичем