Кшиштоф Мушак – герой «Азовсталі» із позивним «Зевс». Він був важко поранений, пережив полон, пройшов реабілітацію і тепер очолив Центр рекрутингу «Азов» у Львові. В інтерв'ю Тvoemisto.tv боєць розповів про свою участь у боях за Маріуполь і «Азовсталь», а також про особливості служби у героїчній бригаді.

«Азовці» – герої зі сталі. Так уже звикли казати. Адже за плечима кожного бійця бригади – бої, перша кров, жахи війни і єдиний вибір – ніколи не залишатися осторонь у боротьбі з окупантами. Багато поранених «азовців» після лікування знову повернулися у стрій.

Але сьогодні також триває доукомплектування 12-ої бригади спецпризначення НГУ «Азов». Зокрема, майбутніх бійців набирають у центрі рекрутингу, що діє у приміщенні Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій на вулиці Пекарській, 41.

Тут для співбесід з кандидатами виділена простора кімната. На її стінах –  плакати із закликами стати частиною легендарного «Азову», фото українського прапора у небі Донеччини, а також листівки від дітей.

Із добровольцями зазвичай розмовляє боєць «Азову» Кшиштоф Мушак, який став головним рекрутером підрозділу у Львові.

«Виборов свій шеврон кров'ю»

Кшиштоф із Мостиського (тепер Яворівського) району. Коли почалася війна на сході у 2014 році – йому було 14. Зараз захисникові – двадцять три. У 2020-му році Кшиштоф долучився до Національної гвардії, прослужив півтори року в Одесі, доки туди не приїхали з агітацією бійці «Азову».

«Я і раніше хотів в «Азов», але мені треба було підтягнути фізичну підготовку. А тут якраз з’явилася можливість. У полку брали до уваги військовий досвід. Я із жовтня 2021-го почав своє переведення і потрапив в «Азов» за місяць до повномасштабної війни», – розповідає Кшиштоф.

Шеврон в «Азові» можна отримати після успішного проходження базового курсу бойової підготовки, який триває 4-5 тижнів. Такий курс Кшиштоф мав пройти у березні. Натомість він виборов шеврон уже у боях за Маріуполь.

«Ми заслужили шеврони кров’ю і потом», – каже він. Військовий розповідає, що «Азов» особливий, власне, своїм міцним братерством і щирим патріотизмом.

«До нас ставились неоднозначно до «повномасштабки», але ми показали, на що здатні, що таке «Азов»  і який це масштаб. Різниця порівняно з іншими підрозділами дуже велика. Хоча ми і входимо в структуру Нацгвардії, МВС, в армії досі присутня совдепівська тема. Натомість у «Азові” є свій статут, за яким ми служимо, в нас нема звернення «пане полковнику» тощо. Ми звертаємося «Друже Редісе». В нас багато націоналістів, які є патріотами, а не яких забрали на службу, як мене колись. В «Азов» ти йдеш за власним бажанням», – пояснює Кшиштоф Мушак.

Перед вторгненням він із побратимами проходив навчання на полігоні. Досвідчені «азовці» їздили на чергування на пляжі, береги, оскільки була інформація, що російські кораблі вийшли в море. Кшиштоф залишався на позиціях у Маріуполі. Його вчителем був заступник командира роти з позивним «Август», який приїжджав до Одеси і переконав Кшиштофа перейти в «Азов». Бійця відразу прийняли як свого. Сам «Август», на жаль, загинув під час теракту російських військ у Оленівці. Тоді загинуло багато українських  полонених.

Напередодні вторгнення Кшиштоф якраз перепакував свою сумку – ніби відчував. На світанку пролунали два потужні вибухи. Частина бійців поїхала під Широкине та на інші позиції, а частина залишилася в Маріуполі охороняти штаб і базу. Серед них був і «Зевс». Через два тижні «азовці” переїхали у підземелля «Азовсталі». Там вони перебували до завершення боїв у Маріуполі.

Російські війська почали штурмувати підприємство 19 квітня 2022 року. Наші захисники зайняли кругову оборону комбінату, який врешті-решт був зруйнований авіабомбами.

«На початках, поки була зброя, їжа і медикаменти, можна було оборонятися і давати відсіч, але коли ми опинилися в замкненому кільці, на нас ішло щораз більше, а нас ставало щораз менше... Доставки не було, прямого коридору теж. Прилітали гелікоптери, і це було єдиним рятунком для нас. Так ми одержали медикаменти, «Старлінк». Коли опинилися в цілковитому оточенні, то зрозуміли, що загинемо. Але не опустили рук, стояли до кінця», – згадує «азовець».

Кшиштоф у Нацгвардії був снайпером, а в «Азові» – піхотинцем, бо тут, щоби бути снайпером, треба рік прослужити. Хоча навички снайпера час від часу застосовував і в Маріуполі. «Через одну помилку снайпера може провалитися ціле завдання. Щоправда, тоді тривали місцеві бої, не в полях, до 500 метрів, тому зробити похибку не було шансів», – пояснює боєць. 

Оборону «Азовсталі» тримали до 1300 «азовців», прикордонники, нацгвардійці, місцеві військові з ТЦК, а також бійці тероборони та морпіхи. Але до «азовців» була особлива лють у окупантів, тому їх зараз немає в списках на обмін, каже співрозмовник.

«Готувався до розстрілу»

Кшиштоф був поранений 20 квітня через міну, яку скинув безпілотник. Захисник проповз 500 метрів на колінах, а далі побратим виніс його на плечах.

«Ми йшли на підмогу хлопцям, щоби вивезти поранених. Але не дійшли, бо за нами стежив безпілотник, він скоригував вогонь на мене, а по Святославу «Хороброму» (історію Святослава Сірого читайте тут) прилетіла міна, і нас обох поранило. Святослав ще міг пересуватися, підповз, затиснув міцніше на мені турнікет, бо я не міг рухатися взагалі. У мене був, як з'ясувалося пізніше, зламаний хребет і відкриті переломи ніг. 500 метрів я ще проповз на колінах, а тоді до мене підбіг товариш із «Азову», закинув на плечі, заніс і поклав біля бункера. Пізніше мені сказали, що він загинув…» – ділиться спогадами Кшиштоф Мушак.

Через три години після поранення оборонцеві зробили складну операцію, тоді відвезли на «Азовсталь», де був розгорнутий госпіталь. Там йому й урятували ноги, хоча шансів було дуже мало. 

«Ноги вже мали різати, тому що турнікети були на обох, але, на щастя, обійшлося», – веде далі Кшиштоф. 

У бункері він пролежав із 20 квітня до 16 травня, поки його не винесли з «Азовсталі»… в полон.

«Ніхто з нас не хотів здаватися. Нам завжди радили тримати одну гранату для себе. Але наказ був згори. Редіс сказав – ми зробили», – пояснює він.

Важкопоранених винесли першими – їх було 46 і ще по четверо осіб, які несли їх. Полонених мали завезти в Новоазовськ, але оскільки там уже не було місця, то повезли в Донецьк, у лікарню №15. Там захисник пробув аж до обміну. Каже, що медичної допомоги як такої не надавали. Годували тричі на день, трохи краще, ніж в Оленівці: 

«Просто дивилися, щоб нога не згнила. Представники Червоного Хреста приїхали наступного дня, сказали, що будуть приходити щодня, що з кожним матимуть бесіду. Я запитав, звідки вони, і почув у відповідь, що з Донецька. Тоді я зрозумів, що це за «Червоний Хрест»... Більше їх не бачив».

У полоні мав лиш одну можливість сказати рідним, що живий (у Кшиштофа є мама, батько, троє братів і на 20 років молодша сестричка – Ред.). Один із ДНРівців дав телефон, захисник написав, що він у Донецьку, що все добре і що їх невдовзі обміняють, хоча надії на це, каже, вже не було:

«Мені «приписували» польського найманця, бо в мене польське ім'я і за національністю я поляк, ще й снайпер. Казали, що буде розстріл. Я в списки обміну не потрапляв. Були випадки, коли вивозили поранених із лікарні та повертали назад… Казали, що нібито наша сторона не хоче нас обмінювати, тому надії я не мав».

Але в лікарні вже налагодився «бункер-FM», завдяки чому захисники вигукували якусь інформацію, передаючи її один одному через палати. Тоді й повідомили, що трьох людей додали в списки, серед яких опинився наш співрозмовник.

«29 червня вранці нас вивезли. «Важких» помістили в карети «швидкої». А оскільки моя нога трохи загоїлася, кістки зрослися, то мене посадили в «пазік». Ми зупинилися перед «сірою зоною», думали, що вже зараз нас завернуть, що щось прилетить і нас уб'є. Але коли побачили здалека український прапор, то ледь не плакали. І коли один представник зайшов і сказав «Слава Україні!», то так радісно стало… Ми приїхали в Запоріжжя, і я одразу подзвонив своїм. Мама плакала, звісно», – згадує своє повернення Кшиштоф. 

Оборонця почали лікувати в Запоріжжі, але він попросився до Львова. У Винниківському госпіталі ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи Кшиштофа з інвалідного візка досить швидко поставили на милиці. Після цього захисник ще пройшов лікування й реабілітацію у Трускавці, в госпіталі Нацгвардії у Золочеві та в «Українській спортивній клініці», де лікують футболістів ФК «Рух». Там хлопця й поставили на ноги. 

Зараз Кшиштоф пересувається самотужки, але кожен крок дається йому дуже важко. В січні 2023-го він повернувся у стрій «Азову», і його відправили до Львова керувати Центром рекрутингу. Тут він із першого дня його відкриття. Такі центри почали працювати в Києві, Львові, Дніпрі, Одесі та Рівному, щоб охопити територіально центр, південь, північ, захід і схід України, щоб добровольцям було легше добиратися до найближчих міст і записуватися в бригади. 

Як стати бійцем «Азову»

Охочих стати бійцями щораз менше. «Хто хотів піти – вже пішов, а хто ховався, той ховається далі», – вважає Кшиштоф.

Середній вік більшості кандидатів – 25 років, але є й добровольці, яким 40-45 років. Це, як правило, вузькі спеціалісти – механіки, водії, електрики. 

«Тепер потрібно багато добровольців із різним досвідом у тилове забезпечення, піхоту, артилерію, аеророзвідку (для цього треба мати спеціальний сертифікат пройдених курсів – Ред). Також шукаємо медиків – хірургів, мікрохірургів, анестезіологів. Усі побажання щодо місця в бригаді враховуємо, коли кандидат заповнює анкету», – розповідає про набір бійців керівник Центру рекрутингу.

І зазначає, що тепер можна перевестися з іншого підрозділу чи структури в «Азов». Для цього потрібно подати заявку онлайн. Процес переведення триває два-два з половиною місяці, але така можливість є. Саме ж оформлення добровольців, яке раніше тривало три-чотири тижні, займає всього шість-сім днів. Кандидати мають пройти співбесіду і подати всі необхідні документи. «Якщо людина не може, для прикладу, піднімати важке, підбираємо їй іншу роботу – механіка чи комп’ютерного спеціаліста. Враховуємо всі навики», – запевняє Кшиштоф.

Відтак кандидат очікує дзвінка, після чого вирушає на навчання – базовий курс бойової підготовки на полігоні. Якщо кандидат успішно проходить відбір, то отримує шеврон і потрапляє в підрозділ, де проходить навчання за суто своїм напрямком. Усі інструктори «Азову», каже Кшиштоф, мають бойовий досвід і знають, чим поділитися. 

Після навчань за напрямками, якщо боєць уже готовий, його відправляють на фронт. На питання, як мотивувати зараз людей записуватися в добровольці «Азову», Кшиштоф відповідає:

«Скажу просто: або ти йдеш у нормальний підрозділ, вчишся і воюєш з нормальними пацанами, або тебе зловить воєнком, запакує в «пазік», відвезе бозна-куди, і ти, не дай Боже, загинеш… Краще йти у підрозділ, де тебе всього навчать і підготують. Зрештою, це обов'язок кожного чоловіка – захищати Україну. Треба про це пам'ятати, а не коли до тебе підходить воєнком, а ти кричиш, вдаєш із себе блогера, мовляв, не мають права. Тепер воєнкомами стають ті, що воювали. Як думаєте, як вони реагуватимуть, коли скажуть «іди до війська», а ти не захочеш?»

До Центру рекрутингу «Азову» якраз забіг доброволець – 27-річний Іван Вароді із Закарпаття. Дізнався про Центр від друзів, які вже воюють. Чоловік має фізичну підготовку і готовий долучитися до «Азову». 

«Хочу допомогти хлопцям скоріше звільнити нашу землю, щоб усе найшвидше стало на свої місця. На початках допомагав волонтерам, а тепер маю можливість долучитися до піхоти. Дуже багато бійців у полоні… Хочеться, щоб усі повернулися», – мотивує своє рішення Іван. Із добровольцем його дівчина Віталіна: «Я його підтримую в будь-якій ситуації, і в цьому рішенні теж. Адже в «Азові» – найсильніша команда».

Побратим Кшиштофа Мушака Святослав Сірий, який раніше розповів Тvoemisto.tv свою історію, переконаний, що Львів мусить стати кузнею кадрів для добровольчих підрозділів: «Має бути розуміння, що ця історія затягнеться надовго, що ми будемо воювати не місяць, не два і не три. Майже кожному чоловікові так чи інакше доведеться через це пройти, хто би як не ховався, не тікав, не думав, що його це омине. Такі реалії, тому що в нас є втрати, є поранені. Не всі добровольці пішли воювати, вони ще будуть».

Христина Гоголь

Фото: Івана Станіславського/Твоє місто

Обкладинка: Дмитро Тарадайка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.