Як змінилося Студентське братство Львівщини за 30 років та що може об’єднати студентський рух України.

Цього тижня у Львові відзначають 30-ліття Студентського братства Львівщини, одним із засновників та активних діячів якого був Маркіян Іващишин — співзасновник мистецького об’єднання «Дзиґа», «Львівської газети», громадський, політичний та культурний діяч, який раптово помер 21 травня. За кілька днів до цього «Твоє місто» поспілкувалося з ним та іншими братчиками про початки Студентського братства у Львові, його цінності, а також зміну місії і доцільність теперішнього покоління студентського руху.

Офіційно Студентське братство Львова, що пізніше поширилося на область, створили 25 травня 1989 року. Проте ще до того діяла підпільна мережа, яку організував Маркіян Іващишин і яка співпрацювала з «Товариством Лева».

«Для мене свого часу натхненниками були Михайло Горинь, Дарій Футорський. Були викладачі, які нас підтримували, акуратно підтримували, підказували, а не повчали. Вони давали нам прихисток, адже вперше ми збиралися саме в їхніх кабінетах. Особливо важливими були ті люди, які толерантно ставилися до наших інколи бздурних ідей», — сказав він.

На початку 90-х у львівському Студбратстві було приблизно тисяча братчиків з різних університетів, які збиралися щотижня або й на кожній великій перерві. Найбільше організацію пам’ятають за Революцією на граніті, проте її діяльність була дуже широкою. За словами Маркіяна Іващишина, у братстві діяла потужна культурологічна секція, яка, зокрема, почала відновлення пам’ятників Січовим стрільцям спільно з «Товариством Лева».

«Були виїзди в інші області з культурологічною місією — відновлення історичної пам’яті. Крім того, організований фестиваль "Вивих" — також культура, але авангардна, яка зараз популярна, хіпстерська», — розповів він.

Учасницею культурологічної секції була Наталія Климовська — нині проректорка УКУ із розвитку та комунікацій. Вона з іншими братчиками їздила відновлювати могили, виступала з вертепами та міні-концертами спочатку по Львівщині, а далі в Черкаській та Вінницькій областях.

«Під приводом таких поїздок для нас було важливим знайти діалог з місцевими мешканцями. Щовечора до нас приходила молодь із села, і ми з ними дискутували, пояснювали, чому ми хочемо незалежну Україну, українську мову, говорили про наші цінності та мету», — розповідає Наталія Климовська.

На думку Маркіяна Іващишина, цінності братства за 30 років не змінилися, проте іншою має бути його місія.

«Усім студентам притаманне загострене почуття справедливості, але в братстві були і є ті люди, у яких світ трошки чорно-білий. Питання здобуття незалежності України вже, напевно, не актуальне, а це була наша головна місія свого часу. А зараз місією братства має бути розвиток держави, пошук шляху для неї», — сказав він.

Так само вважає і ще один активний учасник Студбратства на його початках, підприємець Ярослав Рущишин. Саме він організував академічну частину святкування 30-ліття, одна з панелей якої присвячувалася пошуку нової місії для сучасного студентського руху.

«Україна є — крапка. Не треба за нею плакати. Інше питання, яка це Україна? Якою ми її хочемо бачити? Малюємо візію — і це є наша наступна ціль. І молодь має це все починати. Природно, що студенти мають мало досвіду. Саме тому я кажу: користайтеся нами. Головне — щоб була ідея, бо коли ти гориш, то тоді ти це все і робиш», — каже він.

І Ярослав Рущишин, і Маркіян Іващишин зауважили, що не хочуться займатися наставництвом, «ветеранством», а лише мотивувати, передати молоді «ту енергію, яка в нас ще лишилася».

Журналіст та історик Вахтанг Кіпіані був єдиним студентом, який приїхав з Миколаєва на Революцію на граніті та був активним учасником студентського руху на початку 90-х. Він вважає, що сучасним студентам потрібна велика ідея, яка б їх об’єднала.

«Сучасне студентство може частково взяти стару ідею, бо незалежність — це не формальний акт, коли влада передається Кравчуку, Порошенку чи Зеленському. Незалежність — це тривалий процес. І боротьба студентів за демократизацію життя в країні — це політична ідея, яка може об’єднати широкі маси студентства. Якщо студентство хоче бути чинником впливу, то інколи треба виходити за рамки університетського врядування і розважальних заходів, виходити і бути громадянами», — говорить Вахтанг Кіпіані.

Наталія Климовська, у свою чергу, вбачає місію братства у формуванні громадянського суспільства, яке б контролювало владу, не давало б їй схибити і таким чином будувало б ліпшу Україну. Так само про Студбратсво як «кузню свідомих громадян» говорить і теперішній голова ради Студентського братства Львівщини Борис Пошивак.

«Люди, які були в громадських організаціях, — трохи інші, вони не чекають, коли їх за руку виведуть на Майдан, вони мають внутрішній стержень, змінюють країну та людей довкола себе. Чим більше таких людей буде, тим якіснішим буде наше суспільство. У країні є брак професійних кадрів, тож ми намагаємося знайти і прокачати активних студентів, щоб вони змінювали ті еліти, які є зараз», — каже він.

За його словами, місією сучасних братчиків є збереження незалежності, цінності — незалежна, вільна країна з демократичними цінностями, з правами людини, збереження мови, традицій, збереження української ідентичності. Та про об’єднаний студентський рух в Україні говорити складно.

«Можна до цього прагнути, але який це буде рух? Довкола чого їх об’єднувати? Якщо погоджувати дрібні питання, то виявиться, що східніші студенти прагнутимуть одного, а західніші — іншого, і вийде балаган. Можна створювати окремі потужні рухи, які нестимуть свої меседжі і цінності», — говорить Борис Пошивак.

Маркіян Іващишин вважав, що ставити довготермінові цілі перед студентством складно, адже сам період студентства короткотривалий — 4-5 років, і «ти рухаєшся далі, звільняєш місце для наступників». «Не знаю, чи є такі цілі», — сказав він. Проте середовища, створені братством, існують надалі, періодично відновлюють діяльність, об’єднуються старші покоління з молодшими — наприклад, «Україна без Кучми», комітет «За правду!» чи Помаранчева революція.

— Зараз у них свій шлях. Мені здається, що вони не помітили, як зробили революцію — на дивані, обравши Зеленського. Це їхній вибір.

— Ви вважаєте це революцією?

— А як інакше? Відбулися зміни, вони їх побачили. А що там буде через три-чотири роки… Уже будуть на мітинги ходити їхні роботи домашні.

Анна Журба

Фото надані Наталією Климовською

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.