Фото: The New York Times
«Вийшла в ліс і почала кричати». Історія ВІЛ-позитивної львів’янки
Зараз 54-річна Жанетта Матвейко є соціальною працівницею Благодійної організації «100% життя». Вона виховує онука та любить подорожувати. А 13 років тому їй поставили смертельний діагноз і сказали кликати священника. Та жінка дуже хотіла жити.
15 років наркотиків і тюрми
Жанетта Матвейко росла у сім’ї без батька. Стосунки з мамою – також не складалися, тож підтримку вона знайшла на вулиці.
«У 14 років я пішла на вулицю, де познайомилася з такими ж дітьми, як я. Мені подобалося, що є компанія, яка мене підтримує, мною пишається. Познайомилася з хлопцем на 6 років старшим за себе. Він якраз звільнився з в’язниці», – згадує Жанетта Матвейко.
У 15,5 років дівчинка-підліток народила дитину, яку виховувала її мама.
«Тоді мене підтримала лише моя бабця і більше ніхто», – каже жінка.
Вона додає, що батько її дитини бив і принижував її і зовсім скоро знову потрапив до в’язниці.
«Мене в такому віці «знищили» як особистість, я була на все озлоблена. Знову пішла на вулицю, познайомилася з наркоманом, сама почала вживати наркоту. Спочатку це мені приносило знеболення. Я почала людям говорити те, чого б ніколи не сказала, почала підвищувати тон», – розповідає Жанетта Матвейко.
Потім дівчина почала красти, отримала дві судимості. Поміж тим – народила сина, якого доглядала її молодша донька, яка спостерігала за маминим життям і зневірювалась.
«Загалом я відсиділа 15 років тюрми і маю 15 років наркозалежності. Коли донька із сином підросли, то сказали: якщо хочу вживати наркотики, то маю піти з дому. Я тоді нічого не боялася – окрім того, як мої знайомі помирали в підвалах», – говорить Жанетта Матвейко.
Повернення до життя і смертельний вирок
У 2007 році жінка сама пішла в наркологічний диспансер, де її уже добре знали, оскільки вона перебувала там на обліку.
«Зі сльозами на очах я просила мені допомогти. На той час важила 38 кг і мені казали, що я не витримаю лікування. Але все ж призначили його», – розповідає вона.
Та під час лікування щось пішло не так і Жанетта пробула в комі 6 днів – лікарі не давали навіть пів шансу і попередили її доньку, що скоро доведеться кликати священника. За її життя перестали боротись і просто підтримували організм.
За кілька днів лікарі подзвонили доньці Жанетти. Та перелякалася, адже подумала, що мама померла. Утім, навпаки, жінка відкрила очі та відчула страшний голод.
«Тоді я вже не могла ані ходити, ані говорити, мала великі пролежні. Мені казали, що ходити я і не буду. Так 25 грудня 2007 року мене виписали додому», – згадує Жанетта Матвейко і додає, що вона хотіла жити, плакала і молилась.
Тоді ж вона почала телефонувати людям, які проходили реабілітацію від наркозалежності і дізнаватись про це більше. Згодом донька відвезла її в реабілітаційний християнський центр у Полтаві.
«З першої хвилини мене там все вразило – від мене завжди хтось щось хотів і вимагав, а тут мені допомагали», – згадує Жанетта Матвейко.
У реабілітаційному центрі жінка була 11 місяців. А коли повернулася до Львова, то почала на волонтерських засадах ходити «притонами» і вмовляти їх відвідувачів кинути таке життя – розповідала, що можна жити інакше: нормально і тверезо.
«Більшість тих людей думали, що в мене щось сталося з головою», – згадує жінка.
Тоді ж вона познайомилась із Дмитром Данилюком – своїм нинішнім керівником у соціальній роботі – і стала допомагати людям, які були залежними від наркотиків. Каже, про гроші тоді не думала – просто мала бажання.
Так життя стало налагоджуватись – Жанетта пішла на роботу, будувала нормальні стосунки з дітьми, спілкувалась з людьми. Але одного разу їй стало погано і жінка потрапила в лікарню із запаленням легень.
«Подруга попросила, щоб я для підтримки пішла з нею у ВІЛ-центр на вулиці Лисенка. За компанію і я здала тест на ВІЛ. Через місяць подрузі дали довідку, що у неї все добре, а мене попросили прийти ще раз. Лікарі сказали мені вирок – СНІД, 4-та клінічна стадія. Я вийшла в ліс і почала кричати», – розповідає Жанетта Матвейко.
Читайте також: Мешканців Львівщини закликають безкоштовно пройти тести на ВІЛ і гепатит С
Жінка відчувала відчай, страх, зневіру і не розуміла, чому це сталося саме із нею і саме тоді, коли вона стала нормальною людиною: кинула наркотики, була в соціумі і дуже хотіла жити.
Тоді Жанетта потрапила в інфекційну лікарню у важкому стані. Там вона кожному розповідала про те, як хоче жити. Відтак її пролікували від туберкульозу і призначили антиретровірусну терапію, що підтримує жінку вже 10 років.
«Я насолоджуюсь своїм життям»
Зараз Жанетта Матвейко є соціальним працівником, допомагає людям, які опинилися у важких обставинах і своїм прикладом показує, що можна почати все з нуля, які б хвороби людина не мала.
«Це не вирок, а просто сторінка життя. Я сьогодні насолоджуюся своїм життям, кермую автівкою, маю чудового внука, люблю подорожувати. З часу реабілітації я усвідомила, що я жінка, що маю право на життя, повагу, не хочу бути ані жертвою, ані насильником. Треба просто вчасно зупинитися», – говорить Жанетта Матвейко.
Її девіз – ніколи не здаватися і не опускати руки, а також – оточувати себе позитивними людьми, у яких є чому повчитися і до яких завжди можна звернутися.
Де пройти обстеження
Сьогодні для ВІЛ-позитивних людей доступне безкоштовне лікування, що допомагає жити повноцінно, створювати сім’ї і народжувати дітей. Головне – вчасно пройти обстеження і не боятись сорому.
Читайте також: На Львівщині за рік побільшало ВІЛ-інфікованих
«Застерігаю дівчат та хлопців, які думають, що від одного разу вживання наркотиків чи незахищеного сексу нічого не станеться. Цей один раз може спричинити наслідки назавжди», – каже Жанетта Матвейко і додає, що все залежить не від медицини, а від самої людини.
Тобто, говорить вона, люди мають знати про всі стадії захворювання, про профілактику і робити тести на ВІЛ, особливо – якщо не впевнені у своєму партнері.
У Львові пройти тест на ВІЛ можна у свого сімейного лікаря. А також – у Центрі громадського здоров’я, що на вулиці Лисенка, 45. Час від часу акції із тестування на ВІЛ/СНІД проводять благодійні організації, зокрема БО «100% життя». Додамо, що тести на ВІЛ є безкоштовними та анонімними.
Ольга Шведа
Фото: фейсбук-сторінка Жанетти Матвейко, UNICEF
Головне зображення: The New York Times
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку