Фото: Діана Горбань

Фото: Діана Горбань

Над чим працюють львівські науковці та хто за це платить

2018 0
З наступного року українські вчені матимуть змогу отримати більше грошей для своїх науково-технічних розробок та досліджень. Нещодавно український уряд створив Національний фонд досліджень, який з 2019 року почне надавати гранти вітчизняним науковцям. Tvoemisto.tv розпитало львівських молодих вчених та винахідників, як зараз фінансуються їхні розробки і яких можливостей їм і досі бракує.

Кошенята для винахідниці

Софія Петришин щойно закінчила 11 клас, а вже встигла придумати пристрій, який допоможе перетворювати друкований текст на шрифт Брайля.

Все почалось з того, що Софія відвідувала Малу академію наук і дуже хотіла щось створити. Дівчина мала багато ідей, та найважливішою з них була ідея створити перекладач. Разом з своїм науковим керівником Софія вирішила продовжили працювати над цією ідеєю. Так з’явився пристрій, що зчитує цифрову інформацію і перетворює її на об’ємний шрифт Брайля.

«Ми часто думаємо про свій власний комфорт, але не звертаємо уваги на життя людей, які мають більшу потребу в тому. Я розробила прототип і великий макет пристрою, який ми ще будемо удосконалювати, щоб потім його запатентувати і подати на виробництво. Ми його назвали «Kitten and claws», бо ці голки які відображають інформацію, коли вони вилазять вверх і вниз або ховаються, як кігтики кошеняти», - розповідає Софія.

Винахід Софії Петришин (Фото: Радіо Свобода)

Школярка встигла побувати на конференціях та конкурсах ICYS та Intel Techno, олімпіаді в Штатах, виграти друге місце на захисті проектів від Малої академії наук на всеукраїнському рівні і відвідати виставки в Польщі та Південній Америці та інші.

Читайте також: ІТ-діти. Як винаходи львівських школярів підкорюють світ

Як каже Софія, зараз у світі 253 мільйони людей з вадами зору, які потребують комфорту, зокрема в передачі інформації. Створений нею прилад – доступний і простий, що вигідно вирізняє його на фоні значно дорожчих аналогів.

Дівчина ще не задумувалась над фінансуванням свого проекту. Вже з вересня вона планує розробляти прототип механізму, який можна буде запустити у продаж.

«Якщо буде можливість виграти грант, то буду подавати заявку. Думаю, що зможу його виграти. Але зараз не бачила можливостей подачі заявки на гранти. Я дуже рада, що мене запрошують на міжнародні виставки, адже там можна знайти фірми, які можуть допомогти з фінансуванням», - розповідає Софія.

Незламні дротики

У Львівському фізико-механічному інституті ім. Г. В. Карпенка НAH України працює близько 200 науковців, серед них – 30 молодих вчених. Один з них – Ярослав Хабурський, який працює в інституті сім років. Після закінчення аспірантури в листопаді 2015 року Ярослав став молодшим науковим співробітником, на цій посаді і захистив кандидатську. А вже з червня він працює науковим співробітником.

Ярослав Хабурський

Йому вдалося знайти екологічно безпечний інгібітор (ред. – уповільнювач), який зменшує на порядок швидкість корозії вуглецевих сталей. Що це означає? Енергетичне обладнання працює у водооборотних циклах, коли вода постійно циркулює в трубах. Через це вони іржавіють зсередини і покриваються накипом. Найбільш ефективно з цим боротися можна за допомогою уповільнювача. Ярослав каже, що зазвичай використовують такі уповільнювачі, які отруюють ґрунт, воду і є токсичними для людей.

«З такою проблемою в Україні мало працювали. Для мене було важливо знайти інгібітор, який буде нешкідливий і одночасно матиме такі ж функції: зняти накип, захистити від корозії. А також щоб його можна було легко утилізувати чи переробити», – розповідає Ярослав.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Спадковий хімік зі шляхетної родини

Над розробкою науковець працював п’ять років. В результаті виявилось, що його інгібітор також гальмує ріст втомних тріщин у об’єктах, які працюють у режимі постійних циклічних напружень (навантаження-розвантаження). Зараз Ярослав досліджує можливість використання розробки на різних матеріалах та інші її технічні, методичні та технологічні аспекти.

«У будь-яких матеріалах, які навантажуються і розвантажуються рано чи пізно з’являються тріщини. Наприклад у мостах або кранах, коли вони піднімають вантаж. Так само як ми розхитуємо дротик, то згодом в ньому з’являється тріщина і він тріскає. Зараз ми оформлюємо патент на наш винахід, намагаємося впровадити його на Миколаївському цементному заводі», – додає Ярослав.  

На сьогоднішні 60% фінансування ФМІ НАН України складає фінансування з державного бюджету. Решта – додаткові кошти, що отримують з різних джерел. Наприклад, це можуть бути перемоги проектів на різних вітчизняних чи іноземних конкурсах, або гранти. При цьому зарплати молодих вчених, навіть при повному окладі, залишаються невисокими – 5-7 тис грн.

Нещодавно Національна академія наук оголосила конкурс на здобуття грантів для проведення досліджень – для дослідницьких лабораторій та молодих вчених. Утім, за словами наукової співробітниці ФМІ НАН України Людмила Франкевич, її колеги з інституту не зможуть претендувати на участь в ньому. Причина проста: у вимогах конкурсу йдеться про те, що його учасники мають бути віком до 35 років і при цьому мати досвід міжнародної співпраці – наприклад, стажування за кордоном.

Новостворений Фонд національних досліджень в інституті не коментують. Кажуть – тому, що він щойно сформувався і чітких вимог щодо нього ще немає.

Які бувають державні гранти для українських науковців

Національний фонд досліджень, про який йде мова, український уряд створив цього року. Як зазначає міністерка МОН Лідія Гриневич, основним його завданням стане грантова підтримка фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень і науково-технічних експериментальних розробок.

Фонд планує надавати грантову підтримку для українських вчених на умовах відкритих конкурсів. Кошти Фонду формуватимуть за рахунок державного бюджету, добровільних внесків, зокрема, й іноземних донорів, а також інших, не заборонених законодавством, джерел. Фонд надаватиме гранти для наукових інституцій, наукових колективів чи груп, а також індивідуальні.

Гроші з цього фонду можуть піти на наукові дослідження та розробок, а також для наукових співпраці та мобільності, стажування науковців за кордоном, для розвитку матеріально-технічної бази, для розвитку дослідницької інфраструктури, для підтримки молодих вчених, для популяризації науки.

Окрім цього для молодих вчених, в Україні існує Державний фонд фундаментальних досліджень (ДФФД) (ред. - фундаментальні дослідження - це теоретичні чи експериментальні відкриття в науці), який має різноманітні гранти. Для прикладу у ФМІ НАН України в цьому році два колективи молодих учених стали переможцями конкурсів ДФФД.

Читайте також: Тут ростуть гранат і кава. Як у центрі Львова працює таємний ботсад

Також ще можна отримати стипендії від НАН України, стипендію Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, премії Львівської обласної державної адміністрації.

Одну з таких стипендій отримав Віктор Лисечко, який працює в одному інституті з Ярославом Хабурським та Людмилою Франкевич. Разом з іншими двома молодими дослідниками з ФМІ НАН України він здобув Премію Президента України для молодих учених. Молодший науковий співробітник відділу фізичних основ діагностики матеріалів та кандидат фізико-технічних наук, Віктор займається теоретичними дослідженнями задач дифракції акустичних хвиль на поверхнях із змінною кривизною.

Ярослав Хабурський та Віктор Лисечко

Віктор Лисечко працює над математичними розв’язками задач, які використовують для діагностики пошкоджень поверхні. Математичні рішення дозволяють також перевіряти і порівнювати інші дані.

«Моя тема дисертації не була досліджена в Україні взагалі. Не було даних і я почав заповняти нішу», - розповідає Віктор.

За словами Віктора Лисечка, збір усіх документів, необхідних для подання на премію, триває довго. При цьому, розмір премії не індексували з часів її заснування.

«Процес підготовки документів і проходження всіх етапів розгляду поданої роботи є досить тривалим. Але ми з успіхом через це все пройшли. Минулого року розмір премії складав 40 тис. гривень. В нашому випадку, ці гроші розділились порівно між учасниками колективу. Цьогоріч Міністерство освіти і науки має намір переглянути розмір цієї премії, щоб наблизити її до рівня, який б відповідав нинішнім вимогам», – розповідає Віктор.

Що робить Львів для своїх науковців

З 2016 року у Львові діє власна програма підтримки науковців – «Львів науковий». Цього року стартуватиме третій етап програми. Сама програма передбачає два заходи: конкурс дофінансування 10 наукових конференцій по 25 тис. гривень кожна і премія Львівської міськради талановитим вченим. Премію можуть отримати до 10 найактивніших львівських науковців – до 25 тис. гривень кожен.

Цьогорічна програма стартуватиме у вересні. До жовтня проводитимуть відбір фіналістів і вже у листопаді у місті виберуть переможців.

Хто переможе, вирішує спеціальна комісія, до якої входять науковці з різних навчальних закладів та наукових інститутів.

«Цього року внесуть невеликі зміни до уточнення критеріїв оцінки з двох конкурсів. Зміни можуть ввести як і до комісії, так і до учасників. Наприклад враховувати кількість цитувань, індекс Гірша тощо. Єдина вимога – науковці мають працювати у Львові і на благо науки у місті», - пояснює координатор програми «Львів Науковий» Андрій Павлів.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Організатор наукових тусовок

Основними критеріями оцінювання учасників конкурсу були: рівень наукометричних показників, кількість опублікованих наукових статей та вік кандидата. Новинкою конкурсу стало присудження п’яти премій молодим науковцям (віком до 40 років).

Одним з лауреатів премії «Львів науковий» став Ярослав Ільницький. Він працює в інституті фізики конденсованих систем НАН України у Львові. Цей інститут активно працює з іноземними колегами: до Львова приїжджають вчені з-за кордону, а працівники львівського інституту їздять до них на стажування. Наприклад, Ярослав стажувався у Великобританії, у Німеччині, в Польщі, в Мексиці та в інших країнах.

Ярослав Ільницький

Ярослав Ільницький працює у сфері комп’ютерного моделювання різних матеріалів: наноматеріалів, рідкокристалічних матеріалів, полімерів. Його роботу застосовують у мобільних телефонах, які мають рідкі кристали, різних дисплеях, телевізорах. Також такі дослідження використовують в медицині, для адресної доставки ліків (тобто, коли ліки повинні вразити тільки хворі клітини).

«Ми не є так близько до технологій, щоб вже завтра можна було їх використовувати. Ми працюємо на межі  фундаментальної науки і технології: розробляємо більш фундаментальні аспекти, а вже успішні розробки показують експериментатори. Комп’ютерне моделювання означає, що ми маємо модель матеріалу і довший час на комп’ютері ця модель врівноважується і ми бачимо її поведінку залежно від різних домішків. Це процес є частково теоретичним і частково комп’ютерним», - розповідає Ярослав.

Для дослідника програма підтримки науки в місті є цінною тим, що про науковців почали більше знати, а їхню діяльність більше висвітлюють. Чоловік каже, що це важливо – відчувати, що ти робиш щось корисне і цінне для міста. «Сама премія – це бонус, сума не так важлива», - каже він. За ці гроші Ярослав Ільницький може докупити хіба кілька комп’ютерних запчастин. Бо якщо говорити про повноцінне обладнання – то це вже геть інші гроші.

Недофінансованість української науки – не секрет. В Інституті фізики конденсованих систем теж неодноразово піднімали це питання. Ярослав стверджує, що в рамках того бюджету, який виділяє держава, бракує коштів на такі речі, як, наприклад, оплата за науковий стаж. Вченим доводиться самостійно шукати міжнародні гранти чи залучати інше фінансування.

«Ми ще трохи в кращій ситуації, тому що ми – теоретики, нам потрібно менше грошей. Проблема постає для тих, хто потребує реактивів чи сучасного обладнання. Багато експериментальних установок, які є у Львові є зношені або застарілі», – ділиться Ярослав.

Щодо національного фонду – Ярослав зі своїми колегами вважають, що добре, що такий фонд створили. Мовляв, у всьому світі така практика є, і нарешті вона дійшла до України. Але є кілька моментів, яких науковці побоюються.

По-перше, принципи, на яких фонд буде фінансувати вчених. Якщо це буде справді незалежне кваліфіковане експертне бюро, то в такому випадку все добре, вважає Ярослав Ільницький. По-друге, у середовищі інституту є певний острах, що з часом державне фінансування може зменшитись до мінімуму, а більшість досліджень будуть залежати лише від грантів.

«Такий шлях показав себе неконструктивним в багатьох країнах, зокрема в Америці. Це мало поганий вплив на науку базове фінансування суттєво зменшили, а залишили здебільшого грантове. А зазвичай отримати грант наполовину лотерея. Багато залежить від рецензентів і їхнього залучення в такі самі програми, чи є вони вашими конкурентами, чи ні. В Дрездені я співпрацюю з багатьма вченими і досвід показує, що добрі вчені, які не отримали підтримку, мусять йти з науки і робити щось інше. Така небезпека може бути і в нас, але все залежить наскільки люди в фонді будуть об’єктивно оцінювати вчених і приймати рішення», пояснює Ярослав Ільницький.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Творець молекул для ліків

Хочеш майстерню – маєш майстерню

Василь Рибак завжди хотів мати власну майстерню. Заради майстерні два з половиною роки тому він з кількома колегами прийшов на завод РЕМА та привів до порядку занедбані приміщення.

Раніше Василь працював на багатьох роботах, навіть ставив вікна і міняв проводку в квартирах. Колись чоловік захистив кандидатську роботу в Українській академії друкарства і вирішив більше не мати справ з наукою. Василь Рибак працював над розробкою фарбових апаратів для друкарських машин – хотів підвищити їхню якість за рахунок додаткового валика, який би регулював якість друку у двох вимірах.

За цю інновацію Василя навіть планували виключити з академії, попри те, що він мав публікації і наукові статті.

«Для мене наука – це болюча тема. В нас тоді були одиниці викладачів, які справді чогось навчали, решта – тільки шаруділи паперами. На другому курсі аспірантури на засіданні кафедри мені сказали, що виключають з навчання, бо я нічого не роблю. Хоча тоді про патент там тоді ніхто практично не знав», - розповідає Василь.

Чоловік все таки захистився. Але з науки пішов.

Якось Василь Рибак працював в одному підвалі під друкарнею з одним майстром, який «на колінці» придумав енергозберігаючі вітряки.

«Так ми крутили гайки з Петровичем. Він мене багато навчив, хоча сам багато пив. Ми з ним розійшлись, але з того часу я почав думати про свою майстерню», – додає винахідник.

Мрія про майстерню втілилась в BETALAB, що відкрилась на вулиці Заводській, 31. Василь зі своїми колегами по цеху і дизайн-студією Hochu Rayu розробляють різні проекти – від електрокартів до гойдалки-електрогенератора, від екстравагантних люстр до велосипедних запчастин.  

Вже три місяці команда працює над проектом Helmphone, який допомагає ізолюватись від шуму, коли ти його надягаєш на голову. Вже навіть зробили перший прототип. Єдине, каже Василь, там може забракнути повітря, тож довго в ньому не посидиш.

«Я завжди дивуюсь, чому всі гроші шукають. Я хотів майстерню я її маю. Мені не треба було грошей. Ну отримаєш ти гроші – і що далі? Це не має бути ціллю, ціль має бути якась інша. А гроші мають бути тільки засобом», - додає Василь.

Попрацювати в їхній лабораторії приходять студенти з «Львівської політехніки» та Українського католицького університету. Майбутні винахідники вчаться тут на практиці створювати розробки для винаходів. Невдовзі має завершитись робота над 3D-принтерами з високою роздільною здатністю, яких ще не має на ринку.

А коли розробка закінчиться і сам принтер зберуть, команда Василя передасть його зі своєї «заводської» майстерні – до університетської лабораторії «Львівської політехніки».

Діана Горбань

Фото авторки, а також надані Софією Петришин і Ярославом Ільницьким

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста