Фото надане знімальною групою фільму "Егрегор"
З Нью-Йорка до Львова. Як американський актор знімався в містичному трилері
Деталі сюжету не розкриваються, але відомо, що в його основі – історія про древній культ, таємничий орден, який упродовж сотні років утворює містичні Егрегори з енергії та бореться за можливість керувати свідомістю людства та опанувати світ.
За сюжетом, нью-йоркський детектив Артур отримує дивного листа з авіаквитком і прихованим посланням від свого університетського професора-українця, з яким він не спілкувався багато років. У спробах розібратися, Артур дізнається, що професор, начебто, вчинив самогубство, а за його дочкою Лесею полюють невідомі люди. Артур вилітає в Україну, аби розплутати цей загадковий клубок і допомогти дочці людини, яка багато років тому відіграла важливу роль в його житті.
Більшість сцен команда зніматиме у Києві та Львові, також заплановані зйомки біля Кракова та в Нью-Йорку.
«Всі молимося на Таню!»
Настя, яка допомагає на майданчику, домовляється про розташування знімальної команди, адже ось-ось має приїхати основна частина групи.
«Ми знімали на площі Ринок: з кабінету на балкон виходив Садовий у ролі самого себе, наш генеральний продюсер – як католицький священник, і ще в нас був актор на роль Папи Римського. В одному епізоді треба було, щоб вся масовка розвернулася до оператора, а Таня (Тетяна Дуднік, операторка – ред.) була на черіпікері – це машина, яка підіймає камеру. Наш другий режисер – майстер на «фразочки», тому вся площа просто падала зі сміху. Так і вийшло – «всі молимося на Таню», – у процесі згадує і сміється Настя.
Вже приїхали трейлери з апаратурою, освітленням та гримерками акторів. Оператори опустили задні двері та якнайобережніше вивозять камеру зі штативами і різноманіттям знімальних пристосувань. Усій команді вже видали рації, і вони не перестають говорити: «везіть апаратуру на локацію», відповідь: «плюс-плюс». Всі готуються до зйомок і облаштовують локацію.
Біля трейлеру із намальованими на обличчі татуюваннями стоїть один з акторів – Павло Алдошин. Він 13 років грає у театрі, а цей фільм стане його дебютом у кіно. Мистецтво для Павла не обмежується акторською грою: він також займається фотографією і пише пісні. У Львові йому подобається:
«Тут всі локації зосереджені досить компактно, що дуже спрощує логістику. До того ж, я не львів’янин, і для мене приїхати в інше місто, тим паче у таке, – це прекрасно, тут є своя атмосфера».
У цей час під’їжджає одна зі знімальних машин, всередині якої лежать мати. Паша розповідає, що сьогодні мають бути каскадерські сцени.
«Є сцени, в яких я майже на рівні з каскадерами відпрацьовую. Без синців, без синіх рук і спин, думаю, не обходиться жодна каскадерська сцена, це норма. Ну а щоби щось ламати то такого, на щастя, не було і, думаю, не буде», – говорить він.
Знайти свою естетику
Паша зазначає, що в Україні є величезна проблема із жанровим кіно:
«Ми навчилися знімати артхаус, фестивальне кіно, true story, документалки, а от щодо жанрового кіна… Наш глядач очікує Голлівуд. Тому, коли ми приходимо в кінотеатр і дивимося українське жанрове кіно, виникає багато запитань».
На його думку, для розвитку жанрового кінематографу в Україні бракує грошей і професіоналів – завжди хоча б чогось одного.
«Наприклад, у нас прикольні, круті оператори, які знімають кіно в усьому світі, але в нас нема технічних акторів. А чому? По-перше, бо нема школи для виховання таких акторів, а по-друге, немає попиту. Немає попиту – немає школи. Зараз час перших кроків українського кіна», – розмірковує уголос Павло.
Він розповідає про режисера «Егрегора» Стаса Капралова та про його кіноестетику:
«Він уже виріс не на радянському кіно. У нього є драматичне чуття хорошого радянського кіна, але вже нема цієї естетики. Радянське кіно відбулося як стиль і нехай собі буде таким, не треба його воскрешати, перероджувати, щось компілювати. Ми маємо робити українське кіно і віднайти свою фішку, що була би впізнаваною. Як-от вестерни з Клінтом Іствудом: ти ще не бачиш ні його, ні титрів з його ім’ям, але вже розумієш цю естетику».
Неонуар: естетика світла
З Пашею вітається Ірина – художниця з костюмів з естетикою чорних довгих пальт, у яких ходять герої. Тут, поруч з імпровізованою кухнею, на схожих на рибальські кріслах сидять дівчата із зеленим і червоним волоссям, татуюваннями. А поруч – санітайзер «від лукавого», як жартує знімальна група, де вважають, що до усього варто підходити з жартом – попри стилістику самого фільму.
Режисер Стас Капралов пояснює, що таке кіно у стилі неонуар. Нуар характеризують безнадійність і депресія, говорить він. Цей жанр був популярним у 50-х роках у післявоєнній Америці. З приставкою нео- акцент ставиться на сучасності, проте стилістика – залишається.
«Це і завалені подекуди кути камери, широкі об’єктиви. Також у нас специфічна оптика, що викривлює зображення і підкреслює переживання героїв, їх внутрішній стан. Ще художники додають певні деталі, що властиві жанру: жалюзі, наприклад, а спеціалісти з кольору роблять спеціальні лампи», – розповідає Стас Капралов.
Стас Капралов (посередині) і Павло Алдошин
У внутрішньому дворику житлового будинку біля Вірменської церкви темно, привечірнє світло з вулиці сюди майже не потрапляє. Але коли освітлювачі вмикають софіти і лампи, дворик перетворюється на епіцентр подій фільму. За дерев’яним вхідним порталом стоїть софіт, що світить густим помаранчевим світлом, а довгі тіні від сітки дверей лягають аж до стін. Операторка Таня стоїть поміж другим і третім поверхом і керує – яскравіше чи темніше, і наполегливо просить зайти далі за двері, аби не відкидати тінь.
Наступний кадр
У великому трейлері назбирано купу кабелів різної довжини та кольору: сині та червоні штекери стирчать поміж металевими ґратками, ніби зачіска Медузи Горгони. Хлопці витягують щось, потрібне вже зараз, і складають біля себе. Рації знову наполегливо просять когось підійти на локацію. Ми переходимо дорогу, яку вже перекрили для зйомок, і зупиняємося біля Будинку вчених. Тетяна Дуднік розкладає штатив, до нас підходить Омрі Роуз – сценарист, який також виконує одну з головних ролей – із дуже ретельно промальованою подряпиною на скроні. Він розповідає, що до цього працював зі Стасом Капраловим (режисер – ред.) та Сергієм Лавренюком (продюсер – ред.) в українському трилері «Let It Snow» виробництва компанії Солар Медіа Інтертейнмент. У середині серпня він приїхав сюди на зйомки з Нью-Йорка.
Омрі Роуз
«Мені Львів дуже подобається. Я дійсно насолоджуюся прогулянками містом, куштуванням тутешньої їжі, люди довкола дуже дружелюбні і їхня англійська краща, ніж у Києві. Тому мені тут легко і приємно. Також мені тут дійсно весело, тому що я близький зі всією командою, і ми можемо ходити розважатися разом – а в Києві усі жили у різних частинах міста. Тому хотілося щоби такого [як у Львові] було більше: командного духу і бути тут з кожним», – ділиться враженнями від фільму Омрі.
Але дуже дивно почуваєшся, говорить він далі, коли приїжджаєш в Україну зі США, де один із найвищих показників зараження коронавірусом і де дуже серйозне ставлення до ситуації. В Україні інколи здається, що вірусу просто не існує. Омрі звертає увагу на звичку тиснути руки при і обійматися на прощання чи під час зустрічі. В Америці, каже він, зараз ніхто так не робить, навіть друзі.
«Це трохи дивно, маю визнати, не дуже багато запобіжних заходів застосовується, і я дуже наполягаю, щоби кожен день ми перевіряли температуру на знімальному майданчику. Це перше, що роблять, коли хтось приходить на майданчик. І це найменше, що ми можемо зробити, щоби упевнитися, що всі будуть здорові», – каже Омрі Роуз.
Команда розміром з місто
Коронавірус – не єдиний челендж, що постає під час зйомок. Знімальний процес проходить у місті, а це означає, що треба узгоджувати всі дії не тільки із владою, а із місцевим бізнесом та мешканцями. Денис, який займається локаціями, іде погоджувати питання до кафе, що працюють поруч із двориком і поміж тим зазначає, що секрет полягає у тому, аби завжди шукати компроміс. Він згадує про недавні зйомки в аеропорту, коли на час зйомок всі співробітники фактично стали командою. Також у місті знімальну групу супроводжує охорона безпеки міста і поліція, без яких нічого не вийшло б.
«Круто, коли нам місто дозволяє знімати у мерії, наприклад. Українське кіно не має колосальних бюджетів і така підтримка від міста допомагає нам зробити трохи більше, ніж дозволяють ресурси», – говорить Денис і додає, що допомога просто так – дуже гріє.
Він стоїть біля кафе, де домовився на пару хвилин увімкнути софіт для зйомок, адже до живлення з майданчика – далеко, а генератор шумів би.
«Коли люди бачать, що ти робиш якусь справу чесно, вони, наприклад, просто так можуть подати живлення у розетку», – говорить Денис.
Через вулицю протягують кабель, поруч стоїть софіт. Під’їжджає машина – освітлювачі просять акуратно переїхати кабель, щоби не перегнути. Водій проїжджає. Довкола лунає музика, хтось іде з гітарою.
Та не завжди виходить погодити щось ентузіазмом та порозумінням. Тоді доводиться швидко шукати інший варіант, спираючись на ресурси, що є:
«Бувають такі, що думають: «ага, кіно, значить можна доїти». Вони намагаються випросити якнайбільше за розв'язання простої задачі. Ми завжди готуємо запасну локацію на такі випадки, бо інколи буває дорого, інколи – просто не встигаємо. Наприклад, ми вибились з графіку і не потрапили на потрібну локацію. Але знайшли невеликий дворик біля Будинку вчених, де нам дозволили зняти сцену, яку раніше ми не встигли. Ми адаптували сценарій і змогли зіграти його в іншій локації, ще й набагато швидше ніж планували», – каже Денис.
Кіно – дуже нестабільний процес, під час якого треба бути готовим до всього, додає він.
Катерина Бортняк
Фото авторки і надані прес-службою Solar Media Entertainment
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку