
Фото: З відкритих джерел
Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа
Лише за одну зиму сім років тому 47-річна Марія Матвіїв побувала на київському Майдані 5 разів. Найкривавішим став день 20 лютого 2014 року. Зранку снайпери почали розстріл демонстрантів, які захищалися лише щитами і палицями. На дорогах та вулицях лежали поранені та загиблі. В якийсь момент Марія Матвіїв без каски і з медичною сумкою в руках схилилася над потерпілим. У цей момент її зняв фотограф. Ця знимка облетіла чи не увесь світ і зробила жінку мало не героїнею.
Читайте також: Ангели і промені Майдану. Як Львів відзначатиме день пам’яті Небесної сотні
Звісно, Марія Матвіїв, яка є медсестрою карети швидкої медичної допомоги, себе героїнею не вважає. Більше того, вдома вона зовсім не має фотографій із тих часів. Каже, що їхала туди не заради фото, а щоб виконати свій громадянський обов’язок.
Тvoemisto.tv поспілкувалося з Марією Матвіїв та розпитало, як зараз їй живеться і що закарбувалося у пам’яті найбільше.
Чи щось змінилося у вашому житті або роботі?
Ні, я як працювала у швидкій, так і продовжую це робити. На швидкій працюю з 1 червня 2013 року, а на виїзній бригаді 3 роки. Зараз я медсестра виїзної бригади підстанції Буськ Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Моє життя практично не змінилося.
А як щодо звичок чи традицій?
Незмінним є лише те, що 20 лютого я мушу бути у Києві – на Майдані. За 7 років не їздила туди лише раз, коли напередодні дати зламала руку. А так щороку збираємося по кілька людей і їдемо власним транспортом. Сьогодні нас четверо.
Їздите туди заради пам’яті чи за чимось іншим, наприклад, емоціями?
Поїздка в Київ – це моя данина пам’яті. 20 лютого 2014 року трапився чи не перший випадок у новітній Україні, коли в обеззброєних людей безневинно стріляли. Люди не воювали з владою, а боролись за своє право на волю і свободу.
Коли згадую, скільки патріотів загинуло, стає реально страшно. Тепер у війні знову гинуть люди…
Читайте також: На Меморіалі пам'яті Героїв Небесної Сотні розвісили паперових ангелів. Фото
Я думала, що з часом все мине і з пам’яті зітреться все пережите. Але це не так, особливо напередодні річниць. Цілий рік наче живеш і ні про що не згадуєш, а ось коли підходить дата, починаєш все відновлювати в пам’яті. Біль залишається, він не минає.
Як гадаєте, Майдан змінив людей і вас у тому числі?
На жаль, основна маса людей так і не зрозуміла, для чого це все відбувалося. Не повірите, але мене досі інколи закидають: А чого ти там стояла? Чого хотіла досягти? Вам же ж не платили, навіщо було так ризикувати?
Я не люблю таких розмов. У принципі ніколи на це не відповідаю, бо вважаю, що з ідіотами взагалі немає про що говорити, не те, що вести суперечки.
Я знаю свою правду: ніхто з нас не стояв за гроші і не думав за матеріальні цінності. Люди на Майдані стояли за ідею.
Активна частина людей завжди старається щось робити для інших. Але є й такі, хто самі нічого не роблять, не визнають активістів, та ще й нарікають.
Що запам’яталося з тих днів найбільше?
За сім років з пам’яті хіба що стерлися нюанси. Якщо б мене зараз запитали, як саме все відбулося, я б довго згадувала.
Єдине, що добре пам’ятаю, то це як стояла навпроти готелю Козацький, біля фонтану, зверху тлів Будинок профспілок, а ми розливали коктейль Молотова. Це було в дуже хорошій компанії – я, офісна працівниця Євгенія Кузьменко, яка зараз викладає англійську мову у Китаї, Катерина з Нових Петрівців та ще одна дружина якогось високопосадовця. Себе вона не називала, але казала, що якби знав її чоловік, де вона, то було б непереливки.
Підтримуєте з кимось із них зв’язки?
Практично, ні. Лиш інколи спілкуємося з Мілою. А так час до часу зустрічаємося лише з майданівцями з Буська.
Не повірите, але в мене немає фото з тогочасного Майдану. Люди їздили, спеціально робили фото і виставляли у соцмережі, а в мене майже нічого немає. Збереглися лише ті фото, які вийшли випадково.
Ви свідомо не хотіли фотографуватися?
Тоді навіть не думала, що ці миті можна чи треба фіксувати. Я прийшла туди допомагати, виконувати свій громадянський обов’язок, тому так і вийшло. Тепер над цим задумуюсь – може справді треба було й собі робити знимки.
Читайте також: У Львові студенти на площі Ринок відтворили події Революції Гідності. Фото, відео
Чи є у вас якісь розчарування після тих часів?
Швидше ні, аніж так. Після подій Майдану я не раз казала, що вірю у справедливість і що все в нашій країні буде добре. Але події стали затягуватись. Ніколи б не подумала, що війна так довго триватиме. З чим це пов’язано, не знаю.
Більшість людей зараз живуть більш споживацько – щоб поїсти, погуляти, повеселитися. При цьому нарікають, що держава їм зобов’язана або щось винна. Я вважаю так: щоб людина добре жила, їй треба самій щось робити. Чекати, що хтось дасть або вирішить – не вихід.
Єдине, що мене болить найбільше – це те, що загинуло дуже багато патріотів. Можливо, саме вони могли б змінити Україну на краще. Коли буде нове покоління свідомих людей, не знаю. Зараз молодь більш пасивна.
А що потрібно, аби молодь не була такою пасивною?
Діти дивляться, що роблять їхні батьки, копіюють їхню поведінку, тож потрібно починати зі себе. Якщо батьки є несвідомі, то такими будуть і діти.
Читайте також: У Львові сьогодні у небо запустять світлові промені
Чи важко вам було повернутися до звичного життя?
У 2014-му так. Повернувшись додому з два місяці не брала до рук ні свій одяг, ні медичну сумку. Скинула у куток і навіть не прала. Було важко. Хоча продовжувала ходити на роботу і нікому не показувала, що зі мною щось не так.
Після Майдану довгий час мерзла. Хоч вдома було тепло, все одно ходила закутана у плед, бо не могла зігрітися. Це був такий постстресовий синдром. Це тривало також з два місяці.
У мене характер сильний, досить психологічно стійка, але все одно було важко.
Відтоді про щось шкодуєте?
Ні про що. Лише, що колись не пішла вчитися на фельдшера. Ця робота мені дуже подобається. Це моє.
Зараз відчуваєте таку ж підтримку сім’ї, як і раніше?
У нас майже нічого не змінилося. Чоловік і син мене підтримують. Лише всі дивуємося, що час пролетів так швидко.
Цього року синові виповнюється 20 років. Він вже закінчив військове училище у Збаражі. Пішов на контракт і планує вступити у військову академію. Син свідомо вибрав професію військового, хоча я була проти.
Розмовляла Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ