«Мене врятувала ікона». Репортаж з будинку у Києві, який постраждав 25 лютого
Торік 25 лютого рано-вранці система протиповітряної оборони збила ворожу ракету. Уламки впали у спальний район Позняки, що на лівому березі Києва. Внаслідок цього на вулиці Кошиця, 7 та 7А були пошкоджені багатоквартирні будинки.
Журналістка Tvoemisto.tv відвідала мешканців цих будинків майже через рік після катастрофи та дізналася, яка ситуація з відновленням їхнього житла.
У 10-поверховому будинку на Кошиця, 7, де ще кілька місяців тому були вибиті вікна, обгорілі стіни й розтрощені плити, тепер кольоровий фасад.
Перші поверхи, які найбільше постраждали від вибуху, укріплені спеціальними металевими конструкціями. Вікна нові, деякі ще навіть із транспортною плівкою. Від вирви, що утворилася, вже нема сліду – навколо свіжоскопаний чорнозем.
Поряд із цим будинком стоїть іще один – 16-поверховий. У ньому найбільше постраждали 8 та 9 поверхи, там була пожежа. Також у деяких квартирах ударною хвилею вибило вікна. Сьогодні про пожежу там нагадують лише поодинокі розтрощені кондиціонери, відсутність шибок на кількох балконах і пошкоджена уламками цегла на стінах.
Віктор Скуйбіда, голова ОСББ будинку на вулиці Олександра Кошиця, 7А, показує фундамент, який змістився від вибуху. Біля цього місця є сходи, які ведуть у підвал. Саме там люди ховалися в перші хвилини після катастрофи.
«Основний удар був сюди, – показує Віктор на перші поверхи сусідньої 10-поверхівки. – Перших чотирьох поверхів просто не стало. У нас же найбільше постраждав 9-ий. На балконі був невідомий предмет, який зайнявся, почалася пожежа, яка перекинулася на 10 та 11 поверхи».
Віктор проживає на третьому поверсі цього будинку. У нього загоряння не було, лише вибило скло у вікнах.
«О 4:20 пролунав вибух. Я був усередині, моя донька спала в кімнаті, де вибило вікна. Вона повністю вкрилася ковдрою і не постраждала. Навіть не уявляю, як їй так пощастило», – згадує чоловік.
Віктор зі своєю сім’єю вибіг на вулицю. Туди вже спускалися інші сусіди. Рятувальники прибули за лічені хвилини: гасили пожежу, визволяли з квартир тих мешканців, які самі не могли вийти.
«У той же день почали розбирати завали у будинку, – веде далі Віктор Скуйбіда. – Вже о 10 годині нам привезли два рулони плівки, щоби хоч чимось позабивати вікна. Далі ситуація трохи затягнулася».
Влада міста дала розпорядження голові ОСББ підрахувати суму збитків. Мешканці 16-поверхівки нарахували три мільйони гривень за вибиті вікна, двері та інше пошкоджене майно.
Наприкінці березня міський голова Віталій Кличко повідомив, що столиця виділяє з бюджету майже 600 мільйонів гривень на реконструкцію і капремонт житлових будинків та приміщень соціальної інфраструктури, які були пошкоджені внаслідок воєнних дій. Ще 200 мільйонів гривень дав уряд.
Віктор самостійно поставив вікна на своєму балконі, решту замінювати не поспішав, сподівався на обіцяну допомогу. Так само зробили інші мешканці будинку, хоча й мали фінансову можливість.
«Довго чекати ми не могли. Влітку з плівкою на вікні було дуже важко жити: вона не гріла, але коли світило сонце, то виділяла запах, дихати було неможливо, – пояснює чоловік. – Тому я поставив на своєму балконі якісні вікна. Думав, якщо інші влада так і не встановить, то хоч трохи тепліше буде взимку. Проте вже на початку вересня прийшли майстри, зробили заміри вікон, а ставити їх почали вже наприкінці жовтня».
Київська міська адміністрація зобов’язалася встановити вікна, щоб забезпечити енергозбереження і підготовку до зими відповідно до технічного паспорта будинку. Згідно з даними техпаспорта, засклених балконів немає, тому встановлювати скло мешканці мусять самотужки.
Квартира пані Марії теж постраждала від вибуху. Пенсіонерка живе в цьому ж будинку на четвертому поверсі, зараз працює консьєржкою у 16-поверхівці. Почала працювати, аби віддати гроші, які позичила на ремонт.
«Ось тут були двері, які вибило ударною хвилею. Всередині ще навіть лишилися дві дошки від них, – показує на дверну коробку, де були другі двері, і заводить мене до помешкання. Коридором ідемо в спальню. – Тоді о 4:20 я лежала на ліжку. І як бомбонуло, то все скло на вікнах разом із дерев’яними рамами повилітало. Ноги були під ковдрою, а все скло зверху. Добре, що навпроти ліжка стоїть ікона – вона мене й урятувала».
Пані Марія два місяці проживала в коморі. Син допоміг заклеїти вікна плівкою, але у квартирі все одно було прохолодно.
«У серпні сусіди вже почали ставити собі вікна. Я склала дві пенсії, небайдужі мешканці скинулись мені по 300 гривень на картку, я поставила три вікна та один засклений балкон дверима. Все це обійшлося в 50 тисяч гривень».
Жінка веде нас до іншої кімнати, де також були вибиті вікна. На вікнах – старенькі штори, нові під час вибуху згоріли. На стіні – великі вишиті ікони. Це хобі пані Марії. На диво, жодна з них не постраждала.
Жінка розповідає, що не дуже покалічилася під час вибуху – отримала тільки легкі порізи на ногах. Каже, що допоміг приготований власноруч настій. Рани загоїлися.
Електро-, водопостачання й опалення в багатоповерхівці після вибуху були, а ось у будинку поряд одразу перекрили всі комунікації.
У 10-поверхівку, яка постраждала, подали газ. Уламки ракети пошкодили газову трубу, і мешканці не знали, що буде далі. Дехто думав, що квартири взагалі доведеться зносити.
«Люди, яким нікуди було подітися, весь час були тут, просили підключити хоч якісь комунікації. Газ підключили в середині літа, потім дали воду й електрику», – розповідає Ярослав Коробка, мешканець квартири на 10-му поверсі.
Молодий хлопець у яскраво-жовтій куртці та з дредами згадує, що в перші дні, коли він повернувся додому після тримісячної відсутності, прокидався серед ночі через гуркіт потрощеного даху і здригався від звуків сусідської пральки. Помешкання, яке він орендує, менше постраждало, аніж сусідні, проте йому також довелося робити ремонт.
Він режисер, знімає фільм про мешканців будинку на вулиці Олександра Кошиця. Каже, що хоче, аби люди не забували про звірства, вчинені росією щодо українців…
Анастасія Коваль
Фото - Роман Попов, особистий архів Ярослава Коробки
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори