
Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась
Пане Ярославе, розкажіть, чому в людей часто виникають проблеми із отриманням земельних ділянок: одні отримують відмови від Держгеокадастру, натомість право власності отримують зовсім інші люди. Або земля, яка за генпланом мала бути громадським простором, передається у приватні руки. Це результат і наслідок хаосу, безсистемності, відсутності державного контролю у сфері земельних відносин?
Читайте також: Ваша земля – уже не ваша. Або що робити, щоб не втратити батьківську хату
У нашій державі у сфері земельних відносин здебільшого можна робити все, навіть те, що заборонено законом. І ніхто за це відповідальності не несе. Чи є в нас приклади кримінальних справ, які стосувались незаконного відчуження, чи незаконного користування землями, які доходили до вироку суду? Немає. Чому? Тому що система відповідальності не працює. Проблема у відсутності ефективного регулятора і, зрештою, у відсутності самого судового захисту прав людей, які хочуть або користуються землею.
Візьмемо ваше журналістське розслідування з цієї тематики. До чого воно зводилось? Переважно до того, що Держгеокадастр видає безсистемні та непередбачувані накази: в одних він надає земельні ділянки, а в інших у великій кількості відмовляє у наданні таких самих ділянок. Значить, ключовим елементом у цьому механізмі – не зовсім впорядкованого використання земель – є державний орган. Тому що є надмірна дискреція, свобода розсуду. Начальник того чи іншого Держгеокадастру, дивлячись на одні і ті ж документи, може їх не підписати абсолютно безпідставно і юридично необгрунтовано.
Як саме Дежгеокадастру це вдається?
По самій своїй суті Держгеокадастр не виконує тих функцій, які б мав виконувати. Це шкідливий орган для прав людей і інтересів держави. Тому що, як можна видати наказ про надання земельної ділянки в тому чи іншому селі людині, яка проживає за 100 чи 200 кілометрів від цього села? На підставі незрозумілої технічної документації. Так, з одного боку все правильно – є заява громадянина. А в нас будь-який громадянин має право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки. Але чомусь є вибірковий і подвійний характер реалізації цього права.
В підсумку абсолютно чужі, випадкові люди з вулиці можуть отримати земельну ділянку в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась. Якщо Держгеокадастр так працює, то питання: чи потрібен він тим звичайним людям, які хочуть реалізувати своє право на землю? Можливо потрібен лише певному середовищу людей, які мають бізнесові чи інші наміри стосовно використання цієї землі.
У такому разі, можливо, зміна повноважень Держгеокадастру вирішить проблему такого хаотичного розпорядження землею?
Мені здається, що у здоровій державі і в здоровому суспільстві такий державний орган з такими повноваженнями, які має Держгеокадастр, не потрібен. Його давно потрібно було ліквідувати як інститут, який насправді здійснює шкідливі функції. І звуження цих повноважень – це правильно. Але це напів крок до правильної земельної реформи. Такий орган, у такому вигляді, з таким штатом, повноваженнями, підходами, філософією – не має права існувати.
Чи є можливість в людей повернути свою землю у спірних та неоднозначних ситуаціях? Як ви оцінюєте можливість відстояти своє право у судах? Які шанси є у людей і у міста повернути землю?
Судова практика у цій сфері є дуже різна. З одного боку вона є позитивна стосовно землекористувачів, але тільки, якщо вони мають якісь правовстановлюючі документи, щоб донести, встановити в суді факт наявності свого права.
Ті люди, які взагалі не мають жодних документів, то вони і шансу не мають жодним чином обгрунтувати своє законне право у суді. Але я вважаю, що у будь-якому випадку не варто ніколи опускати рук і треба звертатись у суди – формувати юридичну та судову практику.
Я більш ніж переконаний, що найближчим часом може бути рішення Європейського суду з питань реалізацій земельних прав, яке зробить певну революцію у цих правовідносинах. Коли ми візьмемо останнє рішення Європейського суду про продаж землі за минулий чи позаминулий рік, то там чітко викладені позиції, що не можна обмежувати ринок землі. Це було в рішенні Європейського суду, а він якраз формує якісну і правильну правову доктрину. По ідеї, місцеві суди мали б теж формувати цю правильну правову позицію, але наразі так не відбувається.
Тому кожну окрему ситуацію треба розглядати в деталях. Я впевнений, що є позитивна перспектива розгляду і вирішення таких справ.
Зараз є судова практика отримання спадщини через суд. Тепер великий агрохолдинг не йде до нотаріуса, він йде в суд, навіть до спливу шестимісячного терміну і пачками робить право власності на ті земельні ділянки, які вони хочуть використовувати. Тож не правильно, коли суд використовується як інструмент накопичення земельного фонду та бізнес капіталу. Тут має бути ця точка неповернення, коли і судова, і правоохоронна системи зрозуміють, що не може бути надалі такого свавілля та хаосу.
Агрохолдинги збирають документи на землю, якою володіють селяни. Як вони це роблять?
Зараз в селах дуже велика кількість земель, на які власники земель не мають жодних належних правовстановлюючих документів. Це навіть видно по кадастрових картах. Чому так? Тому що немає належно оформленого права власності на цю землю.
До чого зараз додумались агрохолдинги. Якщо помирає власник, то агрохолдинг не чекає шестимісячного строку, поки спадкоємці звернуться до нотаріуса з заявою про оформлення спадщини. Вони одразу через місяць-два звертаються в суд і в межах кількох місяців суди штампують рішення про визнання права власності в порядку спадкування без залучення нотаріусів. Без оформлення спадщини. І так виглядає, що цю землю отримує особа, яка є спадкомцем з метою передачі землі в оренду.
Як вберегти себе від таких моментів, аби не стати жертвою маніпуляцій?
Якщо людина розуміє, що в неї немає ніяких правовстановлюючих документів, то вона має розуміти, що і шанси її дуже мізерні. Я думаю піде велика хвиля суспільного незадоволення, судових процесів. Коли земля стане об’єктом масової купівлі-продажу, тоді і люди почнуть впорядковувати свої земельні питання.
Тут немає універсальної формули, тому що багато в системі відносин в сфері землі не залежать безпосередньо від людини. Немає державної політики – контролю, відповідальності, відновлення прав, захисту прав. І людина залишається віч-на-віч з проблемою, яку не завжди можна вирішити. Але, якщо люди будуть ходити в суди, йти до кінця, йти до Верховного суду, до Європейського суду, будуть формувати судову практику – тоді велика кількість проактивної позиції землевласників чи потенційних землевласників, вона буде здатна змінити загалом практику і ця сфера буде більш оптимістичною.
Як зробити так, щоб до суду не дійшло?
Проблема така: більшість людей мають документи старих зразків або взагалі їх не мають. Простіше прийняти закон і все легалізувати за тими людьми, які мали власність або користувалися. Це ідеальна формула. Але її ніхто не реалізує, тому що вона нікому не цікава. Адже вона не вигідна. З погляду держави та великих корпорацій така справедлива формула і механізм – вони не цікаві.
Що робити? Людина має розуміти, що якщо вона немає жодного документу, державного акту, сертифікату, то як вона доведе в суді право власності? Люди живуть стереотипами. Вони думають, що якщо мають землю біля хати, то вона їхня. Правовий статус землі без належного юридичного впорядкування – це нечийна земля. І нею зможе розпорядитися орган, який має відповідні повноваження. Чи місцева рада чи геокадастр.
Про вулицю Вернадського у Львові. Ви знаєте, що там був тільки генплан і більше нічого, і що це була земля за межами міста...
Це питання є напівюридичне. Це питання з напівполітичним характером. І мені здається, що у цьому питанні крапку все таки має поставити суд. Чи є правові підстави для скасування відповідного наказу геокадастру – складно сказати. Де-юре, є орган, який розпоряджається землею і він видає шаблонний наказ. Які підстави для його скасування? Наявність генплану? Можливо. Та чи інша особа – вона є громадянином України? Є. Вона має право на реалізацію свого права на землю? Так, має. Мені видається, що оцей суспільно-політичний конфлікт – він напівюридичний і шанси його врегулювання більше залежать від юристів однієї та іншої сторони.
Тут мало права є. В даному випадку державний орган виступив існтрументом реалізації політичних амбіцій в розпорядженні землею. Я найменше бачу тут юридичний конфлікт. Але однозначно тут складно сказати.
Зміни, які зараз відбуваються у земельній сфері зменшать кількість корупційних схем?
Ця система будувалась десятками років. Дуже мало було зроблено, щоб відлагодити її і направити у правильне русло. Філософія державного регулятора є шкідливою для громадян країни. На мою думку, такий регулятор не має право на існування. Як і коли це зміниться? Складно сказати. Що робити? Чекати, впорядковувати свої документи, відстоювати свої права. Якщо не буде якісної та ефективною державної політики у цій сфері, то залишиться все як і було раніше до цього.
Розмовляла Вікторія Савіцька
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- «Не думали, що готуватимемо харчі на передову дев’ять років»
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись
- «ЛКП проїдають мільйони». Чи створять у Львові наглядові ради
- Що буде із двома найстарішими пологовими будинками Львова?
- «Тепер з 30 співають лише троє дітей. Раніше було навпаки». Інтерв'ю з хормейстеркою
- Як забудовують південну околицю Львова та що не так
- Московський патріархат – це питання національної безпеки, а не релігійної свободи
- Підробляють документи, перепливають річку. Інтерв'ю з прикордонником про ухилянтів
- Якою могла б бути наша кухня, якби не «совок». Інтерв'ю з дослідницею Маріанною Душар
- «Нам поможе святий Юрій». Як Львів позбувався російської церкви
- «Ми вже перемогли... ». Остання розмова з Євгеном Гулевичем
- Сир у багажнику, щоб прилаштувати на визрівання, – звичне явище
- Команда рівних. Яка роль медсестри з розширеними повноваженнями в сучасній медицині
- Кому належать готелі у центрі Львова і чи є серед них росіяни
- Операція «Релокація». Як урятувати економіку України
- «Я постійно думав: хто, як не ми». Останнє інтерв’ю Дмитра Пащука
- «Хороша освіта нам потрібна не менше, ніж армія»
- «Далі буде ще дорожче». Скільки коштує житло у Львові
- Як зміниться площа Міцкевича у Львові та хто за це заплатить
- Динамічність у мистецтві. Де у Львові працює унікальний виставковий центр Home of Arts
- «Ходимо вдвох». Як у Львові працюють інспектори з паркування
- У Києві зникає садиба Терещенків. Чи є шанс на порятунок
- Як трамвайне депо у Львові стає креативним простором. Репортаж
- «Ми збирали кошти на відновлення будинку, коли росіяни ще стояли під Києвом»
- В Україні – дефіцит цибулі. Звідки її імпортують та яка ситуація з іншими продуктами
- За що треба платити в Першому ТМО. Розмова з керівництвом лікарні
- «Мене врятувала ікона». Репортаж з будинку у Києві, який постраждав 25 лютого
- «Все складається, щоб навесні ми пішли у контрнаступ», – військовий експерт
- «Хто я в цій війні». Настоятель гарнізонного храму Тарас Михальчук
- «Хто я в цій війні». Хірург Гнат Герич
- Едвард Лукас: «Шансів на розпад російської федерації зараз більше, ніж колись»
- «Виробіть нові документи!» Юрист про повістки, мобілізацію та військовий облік
- Чи потрібен нам День української жінки? Оксана Кісь про пропозицію нових свят
- «Власта» є частиною історії міста, у цьому ми вбачаємо цінність
- Сам пише казки. Як десятирічний Мартин живе без гаджетів
- Боєць Мирослав Откович: «На передовій життя більше, аніж у тилу»
- Як забудовують Львів та чим зможуть пишатись наші онуки
- Львів гуде. Чи готові підприємці ділитися генераторами та як отримати компенсацію
- «Діти – то святе». Педіатр Ярема Возниця про те, що варто знати батькам
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний