Православна церква Святого Миколая є найдавнішою спорудою Львова, її заснування пов'язане із заснуванням самого Львова.

Храм святого Миколая у Львові є практично сучасником нашого міста. Його звели у замково-оборонному комплексі в межах великої конструкції, бо йшлося про Високий Замок, оборонні мури і храм, який належав до княжої резиденції. Час його створення достеменно не відомо, але знаємо, що в середині 13 століття він вже існував. Очевидно, що воно пов’язане із заснуванням самого міста, пояснює Tvoemisto.tv історик і директор наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка Василь Кметь.

Храм відігравав особливу роль, як в історії Львова, так і в єпархії, бо в різні історичні епохи він зберігав статус княжого. Навіть коли у 16 столітті відновили Галицько-Львівську єпархію з центром у вигляді Собору св. Юра, то Миколаївська церква вважалася надзвичайно авторитетною, і намісником Львівської єпархії призначали саме священника Церкви Миколая. Траплялися навіть такі курйози, коли одного разу єпископ призначив намісником настоятеля іншого храму, що викликало непорозуміння.  

Традиція вшанування святого Миколая в Україні дуже давня, але є один важливий династичний момент. Князя Володимира Великого хрестив його патріарх Ніколаус, а хрещеним ім'ям його було Василій. Так, молитовним іменем князя Володимира було Микола. 

«Коли дослідження фресок, графіті і Софії Київської дозволило дослідникам довести те, що Софія Київська насправді заснована не за Ярослава, а за Володимира. Це пояснило те, чому саме святі Василій та Миколай дуже часто зустрічаються у зображеннях поруч», – каже він. 

У 16-17 столітті як намісницький центр Церква була важливим осередком духовного життя. Ми бачимо, як відбувалися пожертви на храм, зокрема іконостас виготовив один із найвідоміших львівських митців того часу Микола Петрахнович-Мороховський, який був зятем і правонаступником іконописця Федора Сеньковича. До цього часу із іконостасу збереглася лише намісна ікона Богородиці Одигітрії, її відреставрували у 2013 році. 

У 18 столітті церква пережила певні перебудови, адже після пожеж і руйнувань кінця 17 століття довелося перебудувати склепіння і на центральній арці маємо згадку про те, що у квітні 1701 року завершили реконструкцію. 

Очевидно, що після цього іншого вигляду набула дзвіниця, бо якщо раніше це був купол з дзвоном, то зараз дзвіниця опинилася в комплесі самої вежі храму. 

«Первісне зображення храму можемо також побачити на гравюрі Івана Глинського, який у 1667 році зробив гравюру для требника з ілюстрацією чину похорону. На ньому зображення процесії, яка рухається до церкви Миколая на тлі львівського пейзажу із Ратушею, Успенською церквою і Латинським катедральним собором», – пояснює Василь Кметь.

Одним із найцінніших зразків іконографії Святого Миколая в інтер’єрі можна побачити кіот, де законсервована найстаріша зі збережених у Львові хоругв. Вона орієнтовно належить до 1760-х років, на ній зображено лико святителя Миколая у первісній версії. В інтер’єрі храму також дуже гарно оздоблений вівтар. На ньому – сюжет, який нав’язує до давніх українських храмів: зображення євхаристії, коли Христос причащає апостолів, які стоять з обох боків престолу.

У 20 столітті храм знаменувався тим, що його прикрашали відомі люди. Зокрема, кіот, який донині зберігся у храмі, є роботою митця Василя Рябенюка. У 50-х роках 20 століття історію храму знаменували розписи видатного іконописця і художника Карла Звіринського. Не можна було тоді робити це офіційно, тому священники пробували у певний спосіб пояснювати, для чого потрібна реставрація. Зараз там модель розписів, що є у храмі, не завжди з вдалими реконструкціями і реставраторськими втручаннями, але в основі лежать якраз розписи Звіринського. 

У храмі також є давня колекція нотних рукописів. На початку 20 століття у церкві навіть відбувалися репетиції хору Духовної семінарії. Унікальною його пам’яткою храму є образ Покрови Пресвятої Богородиці у притворі початку 17 століття, де замість постатей візантійського імператора та імператриці можна побачити українську королівську родину. Так виглядає чи не найдавніше іконографічне зображення української княжої родини. 

Анна Чистякова

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.