
Фото: Олег Дорожовець, Христина Дорожовець, VisitEger
Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
Чому варто
До Угорщини зазвичай їдуть у Будапешт. І це зрозуміло. Будапешт – одне з найгарніших міст Європи. Еґер не дасть тієї пишноти й розмаху. Але їх і не варто порівнювати. Це як стадіонне шоу й акустичний концерт. Еґер створений для іншого. Щоб утекти з мегаполісу, освідчитися в коханні, зустріти старість, перевітрити мозок… Зрештою, відвідини Будапешта й Еґера легко поєднуються в одній мандрівці.
Шлях
В Угорщині нині одні з найм’якших карантинних вимог у Європі. Зокрема, українці, котрі в’їжджають сухопутним транспортом, взагалі не повинні надавати будь-яких довідок про Covid-19. А ті, хто прилітає, мають показати на кордоні сертифікат про вакцинацію (будь-якою вакциною, хоч і китайським Коронаваком) або негативний ПЛР-тест. Усередині країни маскового режиму більш-менш дотримуються, але про сертифікат за всю подорож спитали тільки раз, у будапештській опереті.
До Еґера можна добиратися і потягами, й автобусами. Але з перельотом через Будапешт буде найшвидше і найдешевше. Ryanair літає зі Львова двічі на тиждень (щосереди і щонеділі). Ціна – цукерка: квитки бувають по 8 євро в один бік, хоч частіше – по 10, 13, 16 євро. Тривалість польоту – година. Єдина незручність – до Будапешта рейс прибуває майже опівночі. Проте шанси встигнути на останній автобус до міста непогані. Нумерується він 100Е, відходить о 01:05, посадка одразу при виході з летовища (зліва). Автобус курсує як експрес і має лише три зупинки у центрі – Deák Ferenc, Astoria, Kálvin tér. Усі вони суміщені зі станціями метрополітену. Вибирайте собі найвідповіднішу. А детальна шпаргалка про будапештський громадський транспорт зі схемою – он за цим лінком.
Вартість проїзду на 100Е – 900 угорських форинтів, це трохи менше ніж 3 євро. Платити можна безпосередньо в салоні, зокрема й картою (щоб не міняти валюту на форинти за невигідним аеропортівським курсом). Тут принагідно зазначимо, що Угорщина на євровалюту не перейшла: це благотворно позначається на цінах, але змушує постійно вмикати внутрішній калькулятор. Тому надалі будемо вказувати уже приблизно сконвертовані у євро ціни. Зрештою, значних незручностей туристам це не створює. Оскільки у 99% випадків можна розрахуватися платіжною карткою. Але якийсь дріб’язок у форинтах усе ж варто мати.
Так-от, до головного будапештського вокзалу Keleti, звідки відходять потяги на Еґер, найпростіше доїхати на метро або ж дійти за 20-25 хвилин пішки – від згаданої вище зупинки Astoria по прямій вулицею Rakoczi. Електрички до Еґера курсують щогодини (тут вам – розклад). Квиток коштує неповних 8 євро. Придбати його можна онлайн чи у вокзальній касі. Потяг – просто мрія українських приміських колій. Чистий, теплий, напівпорожній і з вайфаєм. Менш ніж 2 години – і ви на місці.
Дах
Еґер – місто гостьових домів та апартаментів. Порядний дабл можна знайти в межах 25 євро за ніч, хоч би й через пошук у Booking, не потрібно нічого вигадувати. Крім того, обширний перелік приватних помешкань є на місцевому туристичному порталі Visiteger (як, до речі, багато чого іншого корисного). Вибираючи житло, варто лише припильнувати, щоб вас не закинуло кудись на задвірки. Для цього знайдіть на мапі Еґера два головні орієнтири – Замок і Базиліку. Усе, що в радіусі між ними і поблизу, – це і є центр. Тут і шукаємо дах над головою.
Якщо хочеться пожити кілька днів в автентичному й атмосферному місці – кращого, ніж невеликий сімейний готель Senator haz (Дім Сенатора), не знайти. Так, тут ціни стартують від 50 євро за ніч. Але крім сніданку й великої ванни у цінник входять і враження. Ціла будівля – від фоє до горища – нашпигована різноманітними антикварними дрібничками: мереживо, посуд, меблі, картини, декори. І все це можна помацати і навіть покористуватися, попити каву за сенаторським столом, почитати книжку під вінтажною лампою…
Видовища
Головне природне диво чи не всієї Угорщини знаходиться за 6 кілометрів від Еґера у сусідньому селі Еґерсалок. Уявіть собі курган (приблизно 20 на 20 метрів), увесь обліплений застиглим воском. Проте це не віск, це соляні породи, які тисячоліттями вимивають з-під землі гарячі джерела і які закам’яніли химерними патьоками. Відповідно над цією соляною горою постійно висне гаряча пара. А поруч ще одне утворення, поверхня якого вкрита звивистими терасами, які піднімаються вгору каскадами.
Хто бував у турецькому Памуккале, той погодиться, що Еґерсалок – це його зменшена копія. Безпосередньо на пагорб заходити заборонено. Його можна оглянути згори, прогулявшись підлісовою стежкою, або допливти до підніжжя з термального комплексу Saliris, збудованого поряд у 2007 році. У складі фешенебельного резорту – 17 басейнів з температурою води від +12 до +36. Тут можна й оселитися. Але навіщо? Це дорого і недоцільно. Термали відкриті й для сторонніх відвідувачів. Квиток на весь день коштує майже 20 євро, на 3 години (а цього вистачає) – приблизно 13 євро, вечірній (після 17.00) – 7 євро. Більшість басейнів закриті, але є кілька просто неба. Це найекстравагантніше, особливо взимку. На схилах лежить сніг (якщо лежить), навпроти парує соляна скеля, і ти, такий, млієш у теплій ванні. До Еґерсалока з еґерської автостанції приблизно раз на годину ходить автобус № 3450. Розклад можна задати на цьому сайті: menetrendek.hu. Проїзд – 250 форинтів, тобто менше одного євро.
Ще одні термали, обов’язкові для відвідин, дислокуються у самому Егері. Це Турецькі купальні (вул. Fürdő, 3-4). Закладені ще в XVII столітті, вони досі функціонують за призначенням і зберегли історичний формат. Заходиш досередини й опиняєшся десь у серіалі про Роксоляну і Величне століття. Найбільш імпозантним є центральний басейн з радоновою водою, накритий типовим східним куполом, а стеля вистелена дрібнюською мозаїкою, що імітує позолоту. Ще один величезний плюс – камерність. В Еґерсалоку, звичайно, масштаби більші, але там бовтається кілька сотень людей нараз, а тут ми не налічили і двох десятків. Почуваєш себе майже як у приватному спа. Та й ціни приємніші: звичайний квиток – у межах 7 євро, вечірній (а це найвідповідніший час) – менше ніж 3 євро.
Турки пробули в Еґері 91 рік. Це навіть менше, ніж в інших регіонах Угорщини. Але слід по собі залишили чи не найпомітніший. Ось він у вигляді витонченого, під 40 метрів, мінарету стовбичить посеред міста.
Мечеті поруч давно нема. А мінарет у гордій самоті проштрикує небо. За переказом, після окупації міщани хотіли зруйнувати османський символ, але навіть 400 впряжених волів не могли його звалити. А потім втрутився еґерський архієпископ і велів зберегти пам’ятку, тільки на вершечку встановили хрест. Нині на балкон мінарету можна піднятися за 3 євро, але це розвага не для схильних до клаустрофобії. Нагору веде 98 крихітних сходинок у вузькому замкнутому просторі.
Власне, боротьба з турками стала тою доброю глиною, з якої Еґер зліпив свою легенду. У 1552 році залога місцевої фортеці на чолі з комендантом Іштваном Добо понад місяць утримувала наступ бусурманів, що в десятки разів переважали числом. Урешті-решт ті втомилися, замерзли і відійшли. А місто ще 50 років втішалося волею. На початку ХХ століття письменник Гейза Гардоні написав роман про ці події, який став бестселером, а оборона Еґера – національним міфом.
На місці старих мурів, які майже запалися в землю, відбудували потужний фортифікаційний комплекс (будова триває й досі). І нехай про його правдоподібність можна сперечатися, але мальовничості й героїчної постави місту Замок, безумовно, додає.
І стимулює внутрішній туризм до місць бойової слави. Характерно, що іноземних туристів у місті не так і багато, більшість гостей – самі ж угорці. Вхід на територію замку – 7 євро, у понеділок і для відвідувачів віком до 26 років – удвічі дешевше.
Із Замкової гори чудово видно усе середмістя, зокрема, й білу квадратну вежу на протилежному краю. Тепер нам туди. Це Магічна вежа. Вона увінчує еталонно бароковий корпус місцевого університету, який усі за старою звичкою називають Lyceum. Сміливо заходьте в університетську браму.
За нею – ціла колекція фізичних явищ та ілюзій. Уже в холі, якщо тупнути по підлозі у правильному місці, можна викликати штучну луну. Далі підіймаємося на третій поверх в архієпископську бібліотеку з чудовими інтер’єрами. По-перше, у ній зберігається понад 20 тисяч стародруків. По-друге, багаті розписи на стелі є оптичним обманом, який вивищує приміщення на 5-6 метрів угору.
Прямуємо за вказівниками до самої вежі. По дорозі можна розхитати маятник Фуко, позаглядати у стародавні телескопи, потримати в руках скляну кулю, всередині якої бушують електричні розряди. І от ми майже на самому вершечку, де в темній-темній кімнатці зберігається головний скарб – одна з найкращих у світі камер-обскура. Ця камера – гібрид перископа і проєктора. За допомогою збільшувальних лінз і спеціальних важелів з кімнати можна спостерігати за всім, що діється внизу у місті. Камера здатна розвертатися на всі 360 градусів, а зображення проєктуються на гладкому білому столі з підсвіткою. Чіткість настільки висока, що можна розпізнати номерні знаки автомобілів. За вхід у Магічну вежу потрібно заплатити 5 євро, студентам – 3,5 євро.
Недалеко звідси, на вулиці Csiky Sándor, 30, є ще одна брама, яку ніяк не можна оминути. І це, мабуть, найбільша несподіванка в Еґері. Саме тут діє музей, присвячений творчості гурту Beatles – Egri Road, який входить у неофіційний Топ-5 аналогів у світі. Збірку уже кілька десятиліть наповнюють та утримують троє місцевих ентузіастів. Один із них, Габор Петерді, і провів нам коротку екскурсію. Чого тут тільки нема. Волосся Джона Леннона, барабанні палички Рінго Старра, клаптики постелі, на якій музиканти спали, й обшивки сидінь автобуса, яким вони їздили в турне, та ще багато подібних артефактів. А також сотні платівок, постерів, фото й газетних вирізок. У музеї можна приміряти клубний костюм сержанта Пеппера, заглянути в нутро жовтої субмарини чи заграти свою версію котрогось із бітлівських хітів на електрогітарі.
Хліб і вино
Почнемо, мабуть, із вина. Багата на мінерали вода й нехарактерний для Угорщини горбистий ландшафт дають змогу культивувати тут виноград з оригінальними смаковими якостями. Тож Еґерський регіон щедрий на цікаві локальні вина. Але коронною маркою є еґерська «Буйволяча кров» – Bikaver. Це насичене червоне вино на рівних конкурує за лідерство в Угорщині з більш відомим у нас токаєм. Скуштувати «крові» можна всюди: ресторани, бари, дегустаційні зали й винні крамнички на кожній центральній вулиці. Увесь Еґер буквально стоїть на грибниці підземних льохів, де зберігали вино. Вони і під архієпископським палацом, і під замком, і під приватними садибами. Місцева мешканка розповідала, як у дитинстві могла пробратися цими ходами з-під свого житлового будинку в сусідній квартал.
Але навіть серед цього винного моря є острів, де концентрація винарень зашкалює. Зветься місцина дуже романтично – Долина красунь. Хоч в угорському варіанті ви навряд чи вимовите цю назву – Szépasszonyvölgy. Отже, знаходимо неподалік від Базиліки вулицю з такою назвою і хвилин 20 прошкуємо в сам кінець.
Вулиця виводить на околицю Еґера, де в затишній долині колом, стіна до стіни, вистроїлися винарні. На око їх 30-40. Ми відвідали лише кілька. З-поміж них найбільше до душі припав бар Ostoros (з борсуком на вивісці). У них розлога винна карта, стильний інтер'єр і найсимпатичніші сомельє. А ще у суботу в Еґері курсує спеціальний винний автобус, на маршруті якого 8 локацій. Оплачуючи проїзд (приблизно 6 євро), ви отримуєте купони, які надалі можна використати як плату за дегустацію чи купівлю вина. Детальніше, як це працює – тут.
Годують в Еґері так само щедро, як і напувають. Основні осередки харчування зосереджені на центральній площі Dobó ter та вулиці Szechenyi, що пролягає повз університет та архієпископський палац. В обідню пору тутешні ресторани навперебій пропонують комплексне меню за 4-5 євро. До складу входить перше, друге і салат або десерт. До вечора ходиш ситий. Із винаходів угорського фастфуду варто звернути увагу на кюртош-калач та дьозгомбоч. Перший – це випічка у вигляді порожньої трубки великого діаметру, посипаної зверху різними додатками. Добрі кюртоші випікає артистичний хлопець на вулиці Szent János. Під його віконечком завжди топчуться покупці. Дьозгомбочі ми засікли на вулиці Szechenyi у не надто помітному закладі під назвою Falank Fanni. Це гігантські парові булочки з начинкою і підливкою. Дуже поживно і дуже солодко.
Щодо смачних сувенірів додому – рекомендуємо еґерські марципани. У місті є свій Марципановий музей, який створено силами фактично однієї людини – кондитера Лайоша Копчіка. Головний шедевр – барокова кімната в натуральний розмір, повністю виготовлена зі солодкого матеріалу. Крім двох речей – дзеркального скла і скрипкових струн. Надивувавшись експонатам, затоварюєтеся марципанами у крамничці навпроти.
Бюджет
Ми порахували, що 300 євро впритул, але вистачає, щоб удвох провести 4 дні в Еґері. Не на широку ногу, але й не в режимі жорсткої економії. Сума покриває дорогу (переліт до Будапешта й повернення, потяги-автобуси в Угорщині), недорогий апарт, повноцінні обіди щодня, вино в помірних кількостях, 2 походи в термали, 2 походи в музеї. Це така програма-мінімум. Будь-які додаткові витрати – це вже ризик виходу за 300-єврові рамки. Проте перебір не буде аж надто відчутним. Бо рівень цін у закладах харчування чи супермаркетах не надто випереджає український, а за деякими позиціями навіть відстає.
Олег Дорожовець, Христина Дорожовець
Фото авторів і VisitEger
Вибір Твого міста
- Як забудовують Львів та чим зможуть пишатись наші онуки
- Львів гуде. Чи готові підприємці ділитися генераторами та як отримати компенсацію
- «Діти – то святе». Педіатр Ярема Возниця про те, що варто знати батькам
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова