Деякі з цих традицій сьогодні викликають подив і навіть мурашки по тілу.

На Святвечір і Різдво старенькі дають молодшим настанови і пильнують, щоб все було зроблено, як слід. Вони знають, що від належного виконання традицій залежить доля всієї родини.

В їхніх очах жевріють переконання наших предків, що це – переломний період року, коли сонце повертається до літа, зникає межа між земним та потойбічним світами, всюди чигає нечисть, а кожна людина може пізнати свою долю та здійснити найзаповітніші мрії.

І досі традиції на Святвечір гармонійно поднюють прадавні вірування з християнським святкуванням народження Ісуса Христа.

У що ще, окрім народження Ісуса Христа, вірили українці Галичини та як це занурює нас в містичну атмосферу Різдва:

1. Вірили у присутність душ померлих предків

Напередодні Різдва потойбічних гостей належало вшанувати і почастувати, адже від них залежало благополуччя родини на цілий рік. Для присутніх невидимих душ залишали вільне місце за столом та клали окрему посудину. Перед вечерею дмухали на лави, аби не притиснути жодну з них. Подекуди під час вечері обрядові страви клали в головний різдвяний атрибут – ''сніп'', ''дідух'', ''дід'', ''коляда'', який символізував померлих предків.

У Галичині, як і повсюдно в Україні, після вечері для них залишали страви на столі або на підвіконні. Вночі вчувався гуркіт посуду, тупіт ніг, несподіваний подув вітру, поява пташки, метелика чи мухи, а зранку виявляли сліди стоп на підлозі, перевернуті ложки на столі. Все це було доказом посмертного приходу рідних. Траплялося, господиня прибирала стіл після вечері, за що розлючений покійник дорікав їй, явившись уві сні.

В гірських районах була традиція перед вечерею йти на кладовище і залишати на могилах родичів кутю. Там же або за столом запрошували померлих до трапези, згадували їх поіменно.

Існували й протилежні переконання: мовляв, не можна вголос запрошувати мерців. Зі слів старожилів, вони могли являтися щоночі і після свят, лякати та навіть звести зі світу живих.

2. Вірили, що солом’яні «павуки» та часник відганяють нечисть

Цієї ночі чорт в подобі тварини чи людини міг перестріти зустрічного в лісі, на роздоріжжі, переслідувати вулицею та навіть потрапити до домівки. Для захисту оселі від нечисті на кути столу клали зубчики часнику (часто з нього і розпочинали трапезу), клали під стіл сокиру, ніж, серп та інші гострі металеві предмети, розвішували солом'яних ''павуків'', обкурювали все господарство ладаном та окроплювали свяченою водою. В хаті остерігалися свистіти, щоб не прикликати дідька. А за столом дітям забороняли хитати ногами, аби не "колисати чорта”.

Вірили, що відьми в цей день намагалися що-небуть підкинути односельцям в хату або ж, навпаки, вкрасти чи позичити. Разом з цією річчю відьма відбирала добробут у цієї домівки, тому в цей день остерігалися що-небудь давати з дому.

Якщо відьмі вдавалося завдати шкоди, застосовували Святвечірні атрибути. Воду, якою мили посуд наступного дня після вечері, пили від вроків і зберігали цілий рік. Сіно, що лежало на столі, використовували в лікувальній магії. Свічку використовували для захисту від всього зла та грому.

3. Вірили, що на Різдво можна дізнатися майбутнє та покращити здоров’я

Галичани вірили, що в цю ніч тварини розмовляють і можуть поскаржитися Богу на господаря, тому господарі щедро їх годували. В народі добре відома легенда про чоловіка, який підслухав розмову своїх волів і дізнався про власну смерть і похорон.

Вірили, хто скупається в ріці, вилікується від усіх недуг. Умивалися водою в посудині з копійками, щоб бути багатими та здоровими. Босими ногами торкалися металевих предметів під столом, аби бути міцними.

4. Вірили, що можна примножити достаток та вийти заміж

Перед вечерею господар запрошував на вечерю Мороза, Вітра, чи Вовка, щоб уберегти господарство від стихійних лих і хижаків. За столом підкидав ложку куті до стелі, щоб рік був врожайним. По розстеленій на долівці соломі діти стрибали, імітуючи голос тварин, щоб худоба велася. Палицею розгортали солому, нібито шукаючи гриби. Вірили, що влітку та восени з цією палицею кожен гриб в лісі буде на видноті. Залишені після вечері ложки перев'язували солом'яним перевесло, щоб вся сім'я була разом цілий рік, а худоба під час випасу не розбігалася.

Дівчата ворожили на заміжжя та навіть могли причарувати нареченого. Зі слів старожилів, для цього достатньо було запросити коханого на Святвечірню трапезу, смачно його частувати та цілувати. А найбільші сміливці пробували перехитрити цієї ночі самого чорта і здобути заклятий скарб.

Деякі з цих традицій сьогодні викликають подив і навіть мурашки по тілу. Та в переконливих розповідях старших людей навіть найнеймовірніші історії про душі померлих, відьом та чари постають правдивими свідченнями багатого міфологічного світогляду українців. У наших традиціях і в їхній пам'яті витає містичний дух Різдва і живе віра в те, що дива трапляються.

Анастасія Кривенко

кандидатка історичних наук,

наукова співробітниця

відділу етнології сучасності

Інституту народознавства НАН України

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.