Фото: Юлія Сівакова, Theukrainians.org

Фото: Юлія Сівакова, Theukrainians.org

«Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків

3538 0
Вони хочуть, щоб останки воїнів не обкрадали мародери. Щоб її перепоховували на кладовищах. Щоб гідно вшановували тих, без кого б не було незалежної України. Товариство «Пам’ять» роками займається ексгумацією та перепохованням військових. В інтерв'ю Тvoemisto.tv керівник товариства Любомир Горбач розповів, чому зараз це стало неможливим та чому кістки військовослужбовців опиняються на смітниках.

Альтернатива могильним мародерам

Товариство «Пам’ять» було створене у 2005 році. Раніше ми також проводили розкопки на Рівненщині і на Волині, а зараз працюємо лише на Львівщині. Власне, за цей час ми знайшли і перепоховали близько двох тисяч останків вояків, які загинули під час Першої і Другої світових воєн різних військових формувань – німці, австрійці, угорці, росіяни, українці.

Взагалі ми виникли як альтернатива могильним мародерам, які з відновленням Україною незалежності активізувалися у пошуку різних військових речей, щоб потім їх перепродувати, збирати колекції тощо. Є такі копачі, які знаходячи людські кістки не зупиняються, бачать, що це якийсь військовий похований, починають його грабувати і деколи навіть не закопують останки назад, а просто так залишають кістки.

Навіть бувають випадки, коли останки збирали у мішки і залишали десь біля смітників. Коли вивозили сміття, то перевірили, що у тих мішках, а там людські кістки. Виявилося, що це давні. Швидше за все, солдатів німецького Вермахту.

Нещодавно також був випадок, що знайшли кістки, поліція приїхала, провела експертизу й дала висновок, що вони давні. Там теж було військове взуття, елементи військового спорядження німецького походження. Фактично, цей безпорядок триває з 90-х років, а ми виникли як альтернатива мародерам, щоб вчасно виявляти поховання, випереджати мародерів, а потім ексгумовувати і перепоховувати рештки військових.

Дозвіл на дозвіл

Ми працюємо офіційно. Проблема в тому, що для того, аби ми могли вийти на місце бою для здійснення пошуку, треба мати дозвіл Міністерства культури України. Раніше було легше, бо можна було отримати дозвіл упродовж двох місяців, хоча це теж довго.

Уявіть ситуацію, коли люди копають траншею і знаходять людські рештки. Вони телефонують до поліції, яка приїжджає і робить висновок, що це давнє поховання, і залишає рештки. А люди не знають, що їм з цим робити і звертаються до нас. Водночас ми не маємо права забирати ті рештки, бо не маємо дозволу на пошуки. Люди вважають, що оскільки вони знайшли самі, а не ми, то у нас є право це забрати. У Міністерстві культури без дозволу на пошуки відповідно не дадуть дозволу на ексгумацію.

Виходить, що я дивлюся на ті останки і їду геть, бо не можу без дозволу це забрати. Приїжджаю, звертаюся в Міністерство культури, у відповідь мені говорять «роби дозвіл на пошуки». І от останніх кілька років, коли прийшла інша влада, всі структури змінилися. Якщо раніше я чекав на дозвіл близько 2 місяців, то зараз катастрофічно довго – близько року. А дозволи потрібно робити на кожен населений пункт, кожен окремий випадок.

Військові поховання – не в пріоритеті

Уявіть собі, коли звертається старша жінка, яка пам’ятає, що в тій місцевості мають бути рештки солдатів. Ми маємо її десять разів опитати, довідатися деталі, оглянути територію, аби точно знати, де є поховання. Вона, приміром, у 1944 році була ще малою і смутно пам’ятає місце, спогади не можуть зберігатися постійно однакові, треба пригадувати.

Проблема в тому, що останні роки дозволи нам видають десь у листопаді, тобто в кінці року, а дійсні ті дозволи до кінця календарного року. І ми зазвичай маємо лише місяць-півтора, щоб проводити ті пошуки, а з нового року знову треба робити нові дозволи, бо ті недійсні. Цікаво, що тим могильним мародерам ніякого дозволу не треба, адже вони собі коли захотіли – тоді й поїхали і копають. Ніхто їх не карає, бо кому воно потрібно.

Коли ми знаходимо місце поховання, тоді треба отримати ще один дозвіл на ексгумацію, бо без цього ми не маємо права перепоховати останки. Останній раз дозвіл на ексгумацію я отримував аж рік і вісім місяців тому.

Я неодноразово вже звертався з цим питанням, де мені відповідали «Пане Любомир, невже ви думаєте, що міністр культури буде збирати комісію заради кількох подань на ексгумацію». І це дуже дивно, бо ні для кого з них військові поховання не є в пріоритеті, хоча мало б бути навпаки. Міністр культури може вийти 9 травня чи 22 червня, на публіку поплакати, але коли доходить до того, що треба перепоховати останки тих солдат, яких закопали гірше, аніж собак, закопували просто як сміття...

Цьогоріч було 15 фактів розграбування солдатських могил

По-перше, глумляться над тими могилами мародери, а по-друге, посадовці, які не можуть від листопада минулого року зібратися. Ця робота пошукової організації з ексгумації зупинена повністю, а уявіть собі, що цього року я мав щонайменше 15 фактів про розграбування солдатських могил. От почнеться скоро сезон ягід і грибів, і місцеві мешканці будуть бачити в лісах останки солдатських тіл, які там лежать ще з весни.

У мене був випадок, коли я позбирав людські останки без дозволу від міністерства, і згодом в обласній раді сказали, що я теж могильний мародер, бо я порушив закон, не маючи дозволу на ексгумацію. Хоча я не ексгумовував, а просто позбирав ті розкидані останки.

У нас є кілька пошукових груп на Золочівщині, Бродівщині, а також у Бузькому районі, де відбувалися події 1944 року. Якщо якісь невеликі поховання, то мені телефонують, я приїжджаю із двома синами, а якщо знаходять поховання, де більше десяти останків, то вже потрібна більша пошукова група.

Минулого року, не маючи дозволів на ексгумацію, ми демонстративно займалися цим, щоб влада могла зрозуміти, що не має права мародер просто викопати всі рештки і так залишити ті кістки валятися. 

У нас немає часу чекати, поки Міністерство культури знайде час на те, аби видати дозволи. Крім того, минулого року ми знайшли поховання вояків дивізії «Галичина». Ми бачили, що в тому місці було багато ямок, мародери шукали поховання, бо побачили військовий шолом. Наше товариство зрозуміло, що якщо не знайдемо останки і не перепоховаємо їх самі, то завтра чи через кілька днів прийдуть мародери і таки знайдуть ті могили. Я вважаю, що ми зробили правильно, бо ми врятували військове поховання. Сподіваємося, що нам вдасться з’ясувати, чиї це останки, і якщо у них ще будуть родичі, то ми повідомимо їм про це. Якби ми далі чекали на цей дозвіл, то кістки б валялися по полю.

Рештки солдат просто зрівнюють із землею

Цього року ми не мали жодного дозволу на ексгумацію. Ті документи, що ми подали, далі лежать, а могили, які ми знайшли, так і залишаються на тому місці. Йдеться про могили на території Яворівського навчального центру біля села Верещиця, а також у Золочівському районі.

Насправді люди дуже часто звертаються до нас, коли проводять якісь будівельні роботи тощо, але ж ми не можемо нічим допомогти, бо держава не дає дозволу. Уявіть, що людина будує будинок, звертається в облраду, а там кажуть «треба дозвіл від Міністерства, а на нього потрібно чекати пів року». Ну ніхто ж не буде чекати на цей дозвіл, бо потрібно продовжувати будову. Відповідно, всі ці рештки згортають, зрівнюють із землею.

Фінансування – одвічна проблема, починаючи із 2005 року. У більшості випадків ми їздимо за свої кошти. Дуже рідко, але бувають випадки, коли потрапляємо на нормального сільського голову, на території якого виявили рештки і просимо у нього хоч щось відшкодувати.

Цього року нам пощастило – ми отримали 55 тисяч гривень на пошукові роботи у Львівській області. Крім того, цього року від адміністрації нам безкоштовно передали домовини від комунального підприємства «Доля». Тих коштів, звісно ж, не достатньо, бо роботи з пошуку і перепоховання загиблих включають багато аспектів.

Тих 55 тисяч нам вистачить лише на пальне, щоб поїздити по тих місцях, де можуть бути захоронення, але після того, як ми проведемо пошукові роботи, нам потрібні будуть знову кошти. Зокрема, потрібні будуть гроші на ексгумацію для виїздів на місце і вилучення останків, вже маючи на це дозвіл.

Хоча навіть, коли ми це зробимо, виникає більша проблема – куди їх хоронити? Нам уже фактично виділили землю під військові поховання – у селі Червоне Золочівського району, але на одному із засідань у облараді один громадський діяч Володимир Правосудов привів громадськість, яка була проти виділення цієї землі, і нам це питання не погодили.

Тому ми ходимо і просимо про якісь цвинтарі, аби там похоронили ті рештки. Бувають випадки, що люди проти, коли чують, що це рештки червоноармійців. Вони вважають, що це росіяни, але доводиться пояснювати, що в червоній армії було безліч українців, лише варто на їхні прізвища подивитися і стає зрозуміло.

З кістками до президента...

Цього року я написав президенту листа з такими словами: «Якщо до 9 травня ви не забезпечите перепоховання останків червоноармійців, які лежать вже три роки, то ми зберемося з тими кістками під адміністрацією президента». Не було ні відповіді на лист, ні телефонного дзвінка, тобто вони абсолютно ніяк не реагують.

Ніби й обласна адміністрація забезпечила цього року домовинами, виділила якісь кошти, але ж це не всі потреби товариства. Після поховання треба ще поставити якийсь пам’ятний знак, бо не зробиш на могилах дерев’яний хрест. Потрібно ставити нормальний гранітний хрест, на якому була б відповідна таблиця з інформаційним надписом.

Кожна людина має бути похована

Займатися перепохованням цих останків дуже важливо, бо до цього часу ніхто цим не займався, починаючи від 1914 року. Кожна людина просто повинна бути похована. Крім того, солдат – це надзвичайно складна професія, бо ти мав бути здоровим і воювати за свою державу. Якщо в тебе було якесь поранення, то тебе вже не вважали солдатом, ти був обузою. А коли солдат помирав, то ніхто не думав про його поховання. Солдат виконував безліч обов’язків перед своєю сім’єю та батьківщиною, і ці його дії мали б нагороджуватися відповідним вшануванням, а в нашій країні солдат, як бачимо, цього не отримав.

Найгірше було з червоноармійцями, бо часто, коли помирали вояки, їх вважали безвісти зниклими. Відповідно, сім’я, яка втратила годувальника, не отримувала допомоги від держави. Офіційно 5 мільйонів солдат вважаються безвісти зниклими. Тому 5 млн сімей не отримали виплат від держави.

Уявіть собі, яку суму забрала собі радянська влада. І найстрашніше – могильні мародери, які просто нівечать могили солдатів, плюндрують їх і позбавляють нас можливості ідентифікувати тих солдатів, повідомити родичів, що ми знайшли останки. Завдяки героїзму і відданості таких людей, хлопців і дівчат, ми живемо зараз у незалежній Україні.  

Розмовляла Софія Шавранська

Фото товариства «Пам’ять» 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 


Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!