
«Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
Україна святкує Різдво за юліанським календарем разом із низкою країн, серед яких росія, Білорусь, Грузія та інші, а також Єрусалим. В Україні вже кілька років триває обговорення календарної літургійної реформи – вивчають можливості переходу на григоріанський календар, яким послуговується більша частина цивілізованого світу. З початку повномасштабного вторгнення рф українське суспільство ініціювало перехід на новий календар. Україна розглядає це як черговий крок до віддалення від усього російського. Проте наразі ПЦУ й УГКЦ не погодили календарну реформу: Православна церква України дозволила на бажання парафій звершувати різдвяне богослужіння цього року за григоріанським календарем – 25 грудня. Натомість в Українській греко-католицькій церкві вважають, що проводити таку реформу під час війни недоречно.
Чи доцільно здійснювати календарну реформу в період війни, чому мовиться не лише про дату Різдва, як узагалі це стосується політики та чому саме григоріанського календаря, Tvoemisto.tv розповів богослов Максим Тимо.
Календарна реформа в Україні – це про політику чи все ж таки про історію?
На жаль, з того, що я спостерігаю, це питання дуже сильно політизується. І не лише на рівні суспільства, держави, а й на рівні Церкви, бо ми дуже часто чуємо гасло «Геть від Москви!». Воно звучить у двох сенсах: в політичному, я б навіть сказав, у цивілізаційному, але також у церковному. Це особливо актуально для ПЦУ, бо українська Церква вже отримала автокефалію, вона зміцнюється, розвивається, і це хороший шанс остаточно відірватися від московського впливу та перейти на новий календар. Частково це, звичайно, і про історію, але здебільшого про політику.
Якщо підійти до цього питання з церковної точки зору, то в мене є дві думки. Перша: що мене засмучує як християнина і богослова, це те, що календарне питання сьогодні прив’язане суто до Різдва. Щороку впродовж останнього десятиліття воно виринає в другій половині листопада, і обговорення його завершується наприкінці грудня. Хтось навіть жартома написав у соцмережах в серпні: «Де ж ці прихильники святкувати «цивілізоване» Різдво поділися? Давайте 6 серпня відсвяткуємо Преображення?» Але про це в серпні ніхто не пам’ятає. Ця тема завжди зводиться до Різдва, однак, на мою думку, не має до нього прямого стосунку. Календарне питання є комплексним: треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва. Це виглядає очевидним для людей, які знаються на цьому. Проте більшість, яка не вникає в цю тему, думає, що просто змінюється дата святкування Різдва, що ми святкуватимемо його 25 грудня разом з усім цивілізованим світом, а все інше буде так, як раніше.
ПЦУ цього року зробила гучну заяву, мовляв, дозволяємо окремим парафіям святкувати Різдво 25 грудня. Але потім, коли почався грудень, вірні звернулися листом із питанням, коли святкувати Миколая. І була чітка відповідь – 19 грудня. Це непослідовність, нелогічність. Потрібен повний, цілісний перехід на новий стиль. А ще краще – повернення до нового стилю, до «нормального» календаря. Бо новий календарний стиль – це астрономічний календар, за яким живе увесь світ. То чому б не могла цього робити Церква?
А що ви думаєте про цю невизначеність Церкви?
Це парадокс, але зараз в Україні виходить так, що саме Церква «знищує» Різдво своєю невизначеністю з приводу конкретних рішень про перехід на новий календар. У свідомості українців щораз більше починає домінувати ця тенденція. Я був здивований, що деякі мої знайомі, не дуже воцерковлені, були абсолютно впевнені, що цього року і УГКЦ, і ПЦУ вже перейшли на новий календар, що це питання вирішене. Це ж очевидно: у нас війна, ми хочемо віддалитися від росії і так далі. Їм здавалося, що Церква вже ухвалила це рішення, але ж ні, вона все ще вагається, думає, чи це не призведе до розколу. Велика кількість людей святкуватимуть Різдво 25 грудня, але питання, як вони це робитимуть. То буде Різдво в межах традицій – ялинка, вечеря, коляда. Але вони не зможуть нормально відсвяткувати Різдво так, як це пропонує Церква: з усіма обрядами, богослужіннями, які є дуже важливі. Ми зіткнемося з ситуацією, що в Україні буде два Різдва: перше – «цивілізоване», до якого тяжіє дуже велика кількість наших людей, а друге залишиться «на задвірках» – 7 січня, і його Церква святкуватиме належним чином, з усіма богослужіннями. Але чи буде це заторкувати якимось чином людей? У гугл-календарі дуже цікаво подано: 25 грудня вказане як Різдво Христове, а 7 січня – як Різдво. Така й буде роздвоєність, що, на мою думку, дуже небезпечно. Церква могла б уникнути цього, якби сміливим рішенням перейшла на новий календар, але попередньо провела належну роботу з людьми. Потрібно пояснити, як виглядатиме календар цілісно, коли ми будемо святкувати інші свята і так далі. І зараз найкращий час це зробити.
Тобто в часі війни проводити календарну реформу все ж таки доцільно?
Дехто з лідерів Церков вважає, що ні, що в часі війни це небезпечно робити. Але я вважаю, що війна є дуже сильним тригером, вона підштовхує, вириває нас зі звичного способу життя і думання. Якщо у мирний час ми не спромоглися на такі зміни, то ця війна штовхає нас до цього, вимагає від нас змін. А Церква чомусь не хоче цих змін, і це сумно…
Якщо говорити про уникнення розколу, то, мабуть, УГКЦ й ПЦУ повинні одночасно змінити календар?
Це було б ідеальне рішення. Про календарну реформу говорив Блаженніший Святослав, і я цілком підтримую такий хід подій, коли ПЦУ й УГКЦ одночасно зроблять цей крок. Але, відверто кажучи і знаючи, як іноді провадять церковні діалоги, глибоко сумніваюся, що найближчим часом ми досягнемо консенсусу.
Чи можливий узагалі повний перехід на григоріанський календар? І якщо так, то коли і як суспільство має готуватися до цього?
Думаю, ми вже перебуваємо в ситуації, коли триває процес переходу на новий календар. Але він, так би мовити, секулярний, говорячи, зокрема, про дату святкування Різдва. Бо на законодавчому рівні 25 грудня – вихідний день, і на рівні держави ми вже зробили важливий крок до зміни календаря. Церква, на жаль, цього не робить. Але гадаю, що в цьому випадку суспільство і держава «потягнуть» за собою Церкву. Якщо говорити про часову перспективу переходу, то тут важко щось сказати. Дуже сподіваюся, що це відбуватиметься впродовж кількох наступних років, не швидше. Суспільство вже готове, тому готуватися потрібно радше Церкві, пояснюючи суспільству, як виглядатиме структура календаря, що свята не пересунуться, а стануть на свої місця. Звісно, буде несприйняття, і до цього треба бути готовим, усвідомлювати, що будуть люди з інертними поглядами. Багато хто вважатиме, що ми повинні триматися юліанського календаря, але з часом ці люди теж переконаються в доцільності такої реформи.
Як пояснити таким людям, що перехід на григоріанський календар не є нововведенням, а поверненням до правильного календаря?
По-перше, потрібно відштовхуватися від того, що в нас є історичні факти, фотографії, які свідчать про те, що Україна до певного року святкувала Різдво і жила за григоріанським календарем, а потім перейшла на юліанський. Це історичний факт, яким треба оперувати. По-друге, варто говорити про переваги григоріанського календаря, що він правильніший, точніший. Про це можна навіть у вікіпедії прочитати – що григоріанський календар досконаліший. По-третє, потрібно спиратися на очевидний факт: увесь світ, і ми також, живе за григоріанським календарем. Це стосується всіх дат, окрім церковних. А ще є політичний аргумент: за старим календарем живуть тільки декілька Церков, до яких належить і російська. Тому якщо відірватися від цього, то це матиме винятково позитивний вплив.
Часто люди оперують твердженням, що Єрусалим теж святкує Різдво 7 січня. Що думаєте з цього приводу?
Як мені відомо, Єрусалимська церква перебуває під дуже сильним впливом московського патріархату – і фінансовим, і політичним. Думаю, це одна з причин, чому так відбувається.
На які ще питання треба собі відповісти, вирішуючи, коли святкувати Різдво?
Найперше питання, яке має постати перед людиною, чи вона святкуватиме Різдво з Церквою. Минулого тижня у Facebook мене питали друзі, коли я особисто святкуватиму Різдво. І моя відповідь була очевидна: тоді, коли святкуватиме моя Церква. Хоча я й не схвалюю цієї інертності, зволікання з переходом на новий календар, але не можу святкувати Різдво сам чи зі своєю родиною просто за Святою вечерею. Я святкую Різдво, бо це передусім церковне свято, і роблю це тоді, коли каже моя Церква. І я святкуватиму Різдво 7 січня до того часу, поки моя Церква не скаже чогось іншого. Ще одне запитання, яке повинні поставити собі люди: що вони святкують у Різдві? Чи це тільки усвідомлення, що ми єднаємося з усім світом, сидячи за святковим столом, чи Різдво – це Свято народження Сина Божого, Спасителя? Про такі духовні питання не варто забувати.
Ірина Давосир
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись