Дослідити своє родовідне дерево можна й самому. Спершу треба виконати «домашню роботу» – опитати свою сім’ю, адже це найближче джерело отримання інформації про родину, розповідає експерт Агенції історичних досліджень Ярослав Лисейко.

З чого почати дослідження

Створювати генеалогічне дерево найпростіше після розмови з рідними, зокрема бабцями й дідусями. Ще краще, якщо живі прабабусі й прадідусі, адже вони зможуть багато розказати про давніші покоління.

Якщо вдалося це зробити, далі необхідно звертатися у архіви в пошуках метрик, зокрема записів про народження дідусів і бабусь, а вже там будуть уміщені відомості про їхніх батьків, братів, сестер.

Наприклад, у записах про ваших прадідів і прабабусь можна знайти відомості про їхній шлюб, скільки років їм було на час одруження. Так легше буде шукати записи з датою їхнього народження.

Якщо ж живих родичів у вас немає, то найперше треба звернутися в місцевий РАЦС, де зберігають документи з 20 – 30-их років ХХ століття, але якщо вам знадобляться ще давніші – у поміч Обласний державний архів.

У яких архівах шукати

Усі архівні документи зберігають за територіальним принципом. Якщо шукати своїх родичів на Львівщині, то метричні книги передусім варто брати в Центральному історичному архіві міста Львова, який розташований на пл. Соборній, 3а.

Треба також зважати на поділи, які існували до революції, бо, наприклад, теперішня Вінницька область була частиною Подільської губернії, а її центром був Кам’янець-Подільський, а зараз частина документів зберігається у Хмельницькому.

Загалом, якщо говорити про Галичину, до 1939 року облік населення тут здійснювала Церква, тобто у кожному храмі священник вів книжку про народження, шлюб і смерть. На нього ця функція була покладена не лише як на панотця, а й як на державного чиновника. У деяких населених пунктах є ще старіші метричні книги, є й унікальні випадки, коли знаходять метрики XVII століття. Приміром, такі є в Латинському катедральному соборі у Львові, але загалом це велика рідкість.

 

Як потрапити до архіву

Існує стереотип, що доступ до архіву може мати не кожен, однак зараз до всіх дослідників там ставляться дуже лояльно. Карантинні обмеження в сучасних умовах – єдине, що може перешкодити потрапити до архіву. Зазвичай це можна зробити за попередньою домовленістю. Можна також вказати, які саме документи ви маєте намір шукати, щоби було легше їх знаходити.

Архів онлайн

Ярослав Лисейко каже, що в Україні надзвичайно мало інтернет-ресурсів, за допомоги яких можна віднайти своїх предків. А ті, що обіцяють надіслати відомості про ваш родовід за кілька хвилин після оплати, це афера, бо в наших реаліях таке практично неможливе.

Можна шукати в архівах і онлайн, але перед тим варто перевірити, чи є там необхідні метричні книги. Ще близько десяти років тому їх було дуже мало, та завдяки діяльності організації Family Search стали доступні метричні книги багатьох українських та закордонних архівів.

На сайтах українських архівів з’явилася така послуга, як архів онлайн, де можна знайти багато метрик. Перевірку варто починати з покажчиків. Зокрема, треба знайти каталог метричних книг на сайті архіву і перевірити, які в ньому є справи, виписати номери, а тоді вже шукати за цими номерами.

Додамо, що в Україні оцифровують окремі архівні документи. В загальному доступі є база жителів України. Тут можна знайти дані про людей, народжених в Україні між 1650 і 1920 роком, а також інформацію про репресованих осіб у списках жертв політичних репресій в Україні за радянських часів.

Які найдавніші записи можна знайти в архівах

Ярослав Лисейко зазначає, що зазвичай шукає родовід людини до сьомого – десятого покоління, бо в Галичині системно збережені документи у своєму датуванні сягають лиш останньої чверті XVIII століття. Однак є винятки, коли можна знайти метрики початку XVIII століття.

Звісно, можна шукати й більш ранні метрики, але якщо ваші предки були не селянського походження, а шляхетського. Це, як правило, рідкісні речі, бо ми пережили радянську владу, для якої знать, шляхта, дворяни були класовими ворогами. Тобто якщо ваші предки були справді заможними і мали титули, то, найімовірніше, вони радянську владу не пережили, закінчили життя або в Сибіру, або ж на еміграції.

Додамо, що Family Search проіндексували 1840 – 1860-ті роки, зокрема записи, які мали стосунок до тодішньої Київської губернії. Попри те, що цей період охоплює лише 20 років, це дуже допомагає в дослідженні. Скажімо, інколи буває, що родина не місцева, вона могла переселитися сюди у 80-их роках XIX століття з якогось іншого населеного пункту, і не зрозуміло, як вона у тому селі опинилася. Але якщо прізвище мало індекс по всій губернії та було поширене, то можна «зачепитися» за цей індекс.

Що показує ДНК-тест

Генеалогічний тест останнім часом став дуже популярний, хоч і з’явився в Україні недавно. Якщо дослідники створюють родовідне дерево, як правило, до сьомого – десятого покоління, то згаданий тест захоплює набагато більші періоди, хоча й не вказує на національну приналежність людини, окрім випадків, коли у неї єврейське коріння. Також тест «підтягує» людей, які мають гени, схожі на ваші. Пересічному українцеві показує переважно досить загальні речі: 50% – Східна Європа, 30% – Західна Європа. Якщо ж показує якийсь відсоток приналежності до британців, ірландців чи шотландців, то треба звертатися до давньої української історії, бо через нашу територію колись проходили кельти.

Часто показує і Балкани, але якщо мовиться про Прикарпаття, то зрозуміло, що бойки, гуцули і лемки є нащадками жителів Балканського півострова. У XIV столітті, коли турки прийшли на Балкани, завоювали Болгарію і Сербію. А оскільки там займалися вівчарством, то шлях емігрантів із Балкан проходив через гори. Ця мандрівка тривала не один десяток років, і ці люди поступово осідали в різних частинах Карпат. Тож генотип бойків, гуцулів та лемків схожий на балканський.

Яке походження предків львів’ян

Найчастіше давні родичі львів’ян мають місцеве походження. Темп і спосіб життя в Галичині революційно змінився після Другої світової війни, адже тоді було нормою іти працювати на підприємство чи на завод у районному центрі. Відповідно, люди покидали своє рідне село, і вже їхні діти народжувалися у місті. Зокрема, багато хто з них тепер уже називає себе львів’янином чи львів’янкою. Та є й такі, що прибули сюди здалеку.

Чимало людей звертаються по допомогу в пошуках свого польського, німецького, угорського, але тільки не українського коріння. Та лише в одному випадку з десяти родинні легенди і припущення вдається підтвердити. Справді, серед нас є нащадки євреїв або німецьких колоністів. Якщо брати Галичину, то до 1945 року вона рясніла німецькими колоніями, яких і поблизу Львова було багато.

Ярослав Лисейко розповів один цікавий випадок про родину з прізвищем Шніцер. Воно є неукраїнським, хоча в нас так називали столярів. У тій родині переповідали легенду, що начебто Шніцери мають німецьке коріння. Їх почали перевіряти за метриками XIX століття, і там ніби й не було німців, але до того часу, поки не вдалося вийти на кінець XVIII століття. Саме в тих документах засновник роду Шніцерів записаний під подвійним прізвищем – Йоганн Шайн-Шніцер, який був майстром із виготовлення іконостасів. З’ясувалося, що це німець чи австрієць з походження, котрий приїхав сюди, робив вівтарі у навколишніх селах, одружився з місцевою дівчиною, і їхні діти також залишилися в Галичині.

Софія Шавранська

Фото умовні: Unsplash

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.