
Андрій Романюк
Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
Андрій Романюк ― доцент кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій Факультету прикладних наук УКУ, працює в університеті з 2015 року. З початку повномасштабної війни пішов на фронт захищати Україну. Нещодавно пан Андрій приїхав у відрядження із зони бойових дій на кілька днів до Львова. Ми розпитали, як це провести десять місяців в армії, що надихає та з чим важко змиритись.
Пригадайте свої відчуття 24 лютого?
Я лягав 23 лютого спати і тоді вже було відомо, що в росії був якийсь указ путіна. Тож лягав з думкою, що зранку буде війна. На біду, так і сталось ― прокинулись і війна. Ще були заняття в аудиторії, я провів кілька пар в УКУ і на наступний день 25 лютого поїхав у військкомат. Там було багато людей. У тому потоці потенційних добровольців намагався теж записатись. У якийсь момент нам сказали, що вже війська, в який йшов запис, набрані, нема місць. Але відбувався набір до Сил територіальної оборони. У мене є військова спеціальність ― «противотанкіст». Я зателефонував за номером щодо набору, назвав свою спеціальність і мені одразу сказали приїжджати. За 20 хвилин я був готовий і на місці збору. Отак вже 10-й місяць я в українській армії.
Перші дні видались простими. А зараз маю відчуття, що проходжу шлях від Гашека до Ремарка. Впевнений, що Гашек в армії служив сто відсотків, тому що весь типаж Швейка в нашій армії я бачив (сміється). Шкода, але зараз вже більше «ремарківських» відчуттів. Нам може видатися, що ми живемо вже багато років, маємо колосальний досвід. Але таку кількість типажів людей, різних характерів, стосунків, які мені довелось побачити на війні, я не зустрічав ніде, не уявляв. Я зустрів величезну кількість хороших людей, але є водночас проблеми в моїй службі ― це теж люди: ми всі хороші, чудові, але коли разом, то чомусь не даємо потрібного результату.
Як би ви описали ваше є життя в армії?
Сказати, що є якісь фізичні перевантаження ― не скажу, хоча, якщо пульсометр каже, що ти вже «здихаєш», а тобі ще 500 метрів залишається йти, то тоді важко. Але більше дошкуляють психологічні перевантаження і, що шкода, вони накопичуються. Багато хто в армії успішно з ними справляється, але не всі. Часто, аби вивільнитись від психологічних труднощів, люди вдаються до алкоголю, а це не вихід. На жаль, психологічної підтримки немає, є номінальна служба, але по факту нічого. Вся ця безвідповідальність, байдужість до справи, невторопність відгонить радянськими пережитками. Хоча багато з тих, хто зараз є в українській армії, радянського союзу в очі не бачили, але маю відчуття, що «совок» тут побутує ще дуже сильно.
Мене дивувало, що навіть поселяючи нас ще у Львові, на побутові умови солдатів звертали мало уваги. Чомусь це вважається не таким важливим. Тепер це ще гостріше відчувається. В зоні бойових дій солдат, виходячи з позицій, повинен мати місце, де відпочити, помитись, привести себе до тями. Якщо цього не має, це не професійний підхід.
Розкажіть, щось позитивне, що з вами трапилось в останній час?
На Миколая побратим Микола надав мені свій автомобіль у користування, бо попереднє авто я сильно пошкодив, розбив, на жаль. І якби не цей дарунок, я б не встиг потрапити на поїзд і приїхати сюди у Львів, побачити рідних. І хоча це лише коротке відрядження, все-таки маю можливість побачити близьких. Кожен очікує на прихід святого Миколая, так склалось, що в мене цього року був дуже зворушливий подарунок.
Ваш приїзд у Львів був сюрпризом для рідних?
Хотілось зробити сюрприз, але не вдалось, бо не мав ключів від квартири (сміється). Тож мусив завчасно повідомити.
Щоб ви сказали студентам, які активно допомагають в тилу, або перебувають також, як і ви, на фронті?
Студенти повинні зрозуміти, що після цієї війни наша держава має вийти на новий рівень. І саме студенти повинні, попри війну, знайти в собі сили, зробити все, щоб зростати до того рівня, аби допомогти нашій країні піднятись на щабель вище. Ви, студенти, повинні свій нинішній час покласти на те, щоб стати чудовими спеціалістами і щоразу, коли у вас є бажання «прохалявити», згадуйте тих хлопців і дівчат, які сидять зараз на фронті.
Варіанти волонтерства ― це добре, але ви повинні вимагати від себе і від викладача більше, сидіти ночами, вчитись, аби отримати високу кваліфікацію, щоб робити Україну сильнішою. Основна задача студента ― ти маєш вийти з освітнього закладу кваліфікованим спеціалістом. Хлопці на фронті взяли на себе обовʼязок тебе захистити, а твоє завдання ― навчатись і відбудовувати нашу державу. Твій фронт ― тут! Або ти на цьому фронті, або йдеш працювати чи на військову службу.
Часто ідеш вулицею, зустрічаєш військового і хочеш висловити йому свою вдячність, пошану, але не знаєш, як це правильно зробити. Як показати військовим нашу вдячність? Що ви відчуваєте поміж цивільних?
Мені здається, що не треба якихось надзусиль, не потрібно кидатись військовому на груди (усміхається). Військовий працює, виконує свою роботу і людина своїм гідним життям в тилу вже військовим помагає. Я потрапив у Харків з місця нашої дислокації, ішов по супермаркету, був трохи змучений, брудний і ніхто на мене не косив оком. Іду і кажу товаришеві, а от цікаво, які у нас будуть відчуття, коли повернемось з фронту, чи ми зможемо посеред людей ходити. І от я тут у Львові, йду супермаркетом, і нормально. Але я не був Бахмуті, не був в Маріуполі… І це інший рівень відчуттів, інший досвід. Не треба вам робити чогось надзвичайного для військових, просто відповідально ставтесь до життя і до нашої країни.
Чи відчуваєте ви підтримку волонтерів?
Я безмежно вдячний волонтерам, Українському католицькому університету, моїм студентам, моїм колишнім студентам «Львівської політехніки», випускникам. Ми цю допомогу цінуємо і відчуваємо. Це дуже зворушливо, коли ти розумієш, що люди тебе і про тебе пам'ятають й допомагають тобі.
Що є вашою точкою опори?
Дружина, сімʼя. Я повинен повернутись з війни і віддячити, компенсувати (усміхається) за все. Це було моє рішення піти на фронт. І це одне, коли я зараз десь на сході. А дружині треба давати всьому раду, всі справи вирішувати, все тягнути на собі. Моя відсутність не тільки мене стосується, а багатьох. Ті дружини, які тут в тилу, їм не менш тяжко, як тим хлопцям, що на фронті.
Багато людей тут у тилу сприймають перемогу як доконаний факт. Як ви вважаєте?
Я, чесно кажучи, коли читаю заголовки й бачу ту кількість дискусій, розмов про відбудову, що виглядає ніби перемога ― це доконаний факт, то трохи злюсь. Мені здається, що треба ще половину цих зусиль направити на перемогу. Те, як легко люди вже на білому коні в'їжджають невідомо куди ― оманлива ейфорія. У нас не той ворог, щоб розслаблятися. Безумовно, що відбудова ― це складний процес, але ще чимало зусиль треба направити на перемогу. Відбудовувати будемо всі, але спершу треба позбутись не тільки ворога, а й тих законодавчих, управлінських нашарувань ще з радянських часів і яких ми не позбулися за роки незалежності. Якщо на цій основі будемо продовжувати пробувати щось будувати, на теперішні нашарування накладатимемо ще один шар штукатурки, то ця стіна обвалиться й боляче нас вдарить.
Розмовляла Любов Куртяк
Фото Олі Шахник
Андрій Романюк. Кандидат технічних наук, доцент кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій Українського католицького університету, викладач основ програмування.
Викладач з 15-річним досвідом, автор понад 30 наукових та навчально-методичних праць.
В різні роки читав курси: «Системне програмування та операційні системи», «Комп’ютерна лінгвістика», «Методи проектування мультиагентних систем», «Проектування інформаційних систем» тощо. Наукові інтереси: комп’ютерна лінгвістика, мультиагентні технології.
Вибір Твого міста
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись