
Андрій Романюк
Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
Андрій Романюк ― доцент кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій Факультету прикладних наук УКУ, працює в університеті з 2015 року. З початку повномасштабної війни пішов на фронт захищати Україну. Нещодавно пан Андрій приїхав у відрядження із зони бойових дій на кілька днів до Львова. Ми розпитали, як це провести десять місяців в армії, що надихає та з чим важко змиритись.
Пригадайте свої відчуття 24 лютого?
Я лягав 23 лютого спати і тоді вже було відомо, що в росії був якийсь указ путіна. Тож лягав з думкою, що зранку буде війна. На біду, так і сталось ― прокинулись і війна. Ще були заняття в аудиторії, я провів кілька пар в УКУ і на наступний день 25 лютого поїхав у військкомат. Там було багато людей. У тому потоці потенційних добровольців намагався теж записатись. У якийсь момент нам сказали, що вже війська, в який йшов запис, набрані, нема місць. Але відбувався набір до Сил територіальної оборони. У мене є військова спеціальність ― «противотанкіст». Я зателефонував за номером щодо набору, назвав свою спеціальність і мені одразу сказали приїжджати. За 20 хвилин я був готовий і на місці збору. Отак вже 10-й місяць я в українській армії.
Перші дні видались простими. А зараз маю відчуття, що проходжу шлях від Гашека до Ремарка. Впевнений, що Гашек в армії служив сто відсотків, тому що весь типаж Швейка в нашій армії я бачив (сміється). Шкода, але зараз вже більше «ремарківських» відчуттів. Нам може видатися, що ми живемо вже багато років, маємо колосальний досвід. Але таку кількість типажів людей, різних характерів, стосунків, які мені довелось побачити на війні, я не зустрічав ніде, не уявляв. Я зустрів величезну кількість хороших людей, але є водночас проблеми в моїй службі ― це теж люди: ми всі хороші, чудові, але коли разом, то чомусь не даємо потрібного результату.
Як би ви описали ваше є життя в армії?
Сказати, що є якісь фізичні перевантаження ― не скажу, хоча, якщо пульсометр каже, що ти вже «здихаєш», а тобі ще 500 метрів залишається йти, то тоді важко. Але більше дошкуляють психологічні перевантаження і, що шкода, вони накопичуються. Багато хто в армії успішно з ними справляється, але не всі. Часто, аби вивільнитись від психологічних труднощів, люди вдаються до алкоголю, а це не вихід. На жаль, психологічної підтримки немає, є номінальна служба, але по факту нічого. Вся ця безвідповідальність, байдужість до справи, невторопність відгонить радянськими пережитками. Хоча багато з тих, хто зараз є в українській армії, радянського союзу в очі не бачили, але маю відчуття, що «совок» тут побутує ще дуже сильно.
Мене дивувало, що навіть поселяючи нас ще у Львові, на побутові умови солдатів звертали мало уваги. Чомусь це вважається не таким важливим. Тепер це ще гостріше відчувається. В зоні бойових дій солдат, виходячи з позицій, повинен мати місце, де відпочити, помитись, привести себе до тями. Якщо цього не має, це не професійний підхід.
Розкажіть, щось позитивне, що з вами трапилось в останній час?
На Миколая побратим Микола надав мені свій автомобіль у користування, бо попереднє авто я сильно пошкодив, розбив, на жаль. І якби не цей дарунок, я б не встиг потрапити на поїзд і приїхати сюди у Львів, побачити рідних. І хоча це лише коротке відрядження, все-таки маю можливість побачити близьких. Кожен очікує на прихід святого Миколая, так склалось, що в мене цього року був дуже зворушливий подарунок.
Ваш приїзд у Львів був сюрпризом для рідних?
Хотілось зробити сюрприз, але не вдалось, бо не мав ключів від квартири (сміється). Тож мусив завчасно повідомити.
Щоб ви сказали студентам, які активно допомагають в тилу, або перебувають також, як і ви, на фронті?
Студенти повинні зрозуміти, що після цієї війни наша держава має вийти на новий рівень. І саме студенти повинні, попри війну, знайти в собі сили, зробити все, щоб зростати до того рівня, аби допомогти нашій країні піднятись на щабель вище. Ви, студенти, повинні свій нинішній час покласти на те, щоб стати чудовими спеціалістами і щоразу, коли у вас є бажання «прохалявити», згадуйте тих хлопців і дівчат, які сидять зараз на фронті.
Варіанти волонтерства ― це добре, але ви повинні вимагати від себе і від викладача більше, сидіти ночами, вчитись, аби отримати високу кваліфікацію, щоб робити Україну сильнішою. Основна задача студента ― ти маєш вийти з освітнього закладу кваліфікованим спеціалістом. Хлопці на фронті взяли на себе обовʼязок тебе захистити, а твоє завдання ― навчатись і відбудовувати нашу державу. Твій фронт ― тут! Або ти на цьому фронті, або йдеш працювати чи на військову службу.
Часто ідеш вулицею, зустрічаєш військового і хочеш висловити йому свою вдячність, пошану, але не знаєш, як це правильно зробити. Як показати військовим нашу вдячність? Що ви відчуваєте поміж цивільних?
Мені здається, що не треба якихось надзусиль, не потрібно кидатись військовому на груди (усміхається). Військовий працює, виконує свою роботу і людина своїм гідним життям в тилу вже військовим помагає. Я потрапив у Харків з місця нашої дислокації, ішов по супермаркету, був трохи змучений, брудний і ніхто на мене не косив оком. Іду і кажу товаришеві, а от цікаво, які у нас будуть відчуття, коли повернемось з фронту, чи ми зможемо посеред людей ходити. І от я тут у Львові, йду супермаркетом, і нормально. Але я не був Бахмуті, не був в Маріуполі… І це інший рівень відчуттів, інший досвід. Не треба вам робити чогось надзвичайного для військових, просто відповідально ставтесь до життя і до нашої країни.
Чи відчуваєте ви підтримку волонтерів?
Я безмежно вдячний волонтерам, Українському католицькому університету, моїм студентам, моїм колишнім студентам «Львівської політехніки», випускникам. Ми цю допомогу цінуємо і відчуваємо. Це дуже зворушливо, коли ти розумієш, що люди тебе і про тебе пам'ятають й допомагають тобі.
Що є вашою точкою опори?
Дружина, сімʼя. Я повинен повернутись з війни і віддячити, компенсувати (усміхається) за все. Це було моє рішення піти на фронт. І це одне, коли я зараз десь на сході. А дружині треба давати всьому раду, всі справи вирішувати, все тягнути на собі. Моя відсутність не тільки мене стосується, а багатьох. Ті дружини, які тут в тилу, їм не менш тяжко, як тим хлопцям, що на фронті.
Багато людей тут у тилу сприймають перемогу як доконаний факт. Як ви вважаєте?
Я, чесно кажучи, коли читаю заголовки й бачу ту кількість дискусій, розмов про відбудову, що виглядає ніби перемога ― це доконаний факт, то трохи злюсь. Мені здається, що треба ще половину цих зусиль направити на перемогу. Те, як легко люди вже на білому коні в'їжджають невідомо куди ― оманлива ейфорія. У нас не той ворог, щоб розслаблятися. Безумовно, що відбудова ― це складний процес, але ще чимало зусиль треба направити на перемогу. Відбудовувати будемо всі, але спершу треба позбутись не тільки ворога, а й тих законодавчих, управлінських нашарувань ще з радянських часів і яких ми не позбулися за роки незалежності. Якщо на цій основі будемо продовжувати пробувати щось будувати, на теперішні нашарування накладатимемо ще один шар штукатурки, то ця стіна обвалиться й боляче нас вдарить.
Розмовляла Любов Куртяк
Фото Олі Шахник
Андрій Романюк. Кандидат технічних наук, доцент кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій Українського католицького університету, викладач основ програмування.
Викладач з 15-річним досвідом, автор понад 30 наукових та навчально-методичних праць.
В різні роки читав курси: «Системне програмування та операційні системи», «Комп’ютерна лінгвістика», «Методи проектування мультиагентних систем», «Проектування інформаційних систем» тощо. Наукові інтереси: комп’ютерна лінгвістика, мультиагентні технології.
Вибір Твого міста
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів