
Фото надане знімальною групою фільму "Егрегор"
З Нью-Йорка до Львова. Як американський актор знімався в містичному трилері
Деталі сюжету не розкриваються, але відомо, що в його основі – історія про древній культ, таємничий орден, який упродовж сотні років утворює містичні Егрегори з енергії та бореться за можливість керувати свідомістю людства та опанувати світ.
За сюжетом, нью-йоркський детектив Артур отримує дивного листа з авіаквитком і прихованим посланням від свого університетського професора-українця, з яким він не спілкувався багато років. У спробах розібратися, Артур дізнається, що професор, начебто, вчинив самогубство, а за його дочкою Лесею полюють невідомі люди. Артур вилітає в Україну, аби розплутати цей загадковий клубок і допомогти дочці людини, яка багато років тому відіграла важливу роль в його житті.
Більшість сцен команда зніматиме у Києві та Львові, також заплановані зйомки біля Кракова та в Нью-Йорку.
«Всі молимося на Таню!»
Настя, яка допомагає на майданчику, домовляється про розташування знімальної команди, адже ось-ось має приїхати основна частина групи.
«Ми знімали на площі Ринок: з кабінету на балкон виходив Садовий у ролі самого себе, наш генеральний продюсер – як католицький священник, і ще в нас був актор на роль Папи Римського. В одному епізоді треба було, щоб вся масовка розвернулася до оператора, а Таня (Тетяна Дуднік, операторка – ред.) була на черіпікері – це машина, яка підіймає камеру. Наш другий режисер – майстер на «фразочки», тому вся площа просто падала зі сміху. Так і вийшло – «всі молимося на Таню», – у процесі згадує і сміється Настя.
Вже приїхали трейлери з апаратурою, освітленням та гримерками акторів. Оператори опустили задні двері та якнайобережніше вивозять камеру зі штативами і різноманіттям знімальних пристосувань. Усій команді вже видали рації, і вони не перестають говорити: «везіть апаратуру на локацію», відповідь: «плюс-плюс». Всі готуються до зйомок і облаштовують локацію.
Біля трейлеру із намальованими на обличчі татуюваннями стоїть один з акторів – Павло Алдошин. Він 13 років грає у театрі, а цей фільм стане його дебютом у кіно. Мистецтво для Павла не обмежується акторською грою: він також займається фотографією і пише пісні. У Львові йому подобається:
«Тут всі локації зосереджені досить компактно, що дуже спрощує логістику. До того ж, я не львів’янин, і для мене приїхати в інше місто, тим паче у таке, – це прекрасно, тут є своя атмосфера».
У цей час під’їжджає одна зі знімальних машин, всередині якої лежать мати. Паша розповідає, що сьогодні мають бути каскадерські сцени.
«Є сцени, в яких я майже на рівні з каскадерами відпрацьовую. Без синців, без синіх рук і спин, думаю, не обходиться жодна каскадерська сцена, це норма. Ну а щоби щось ламати то такого, на щастя, не було і, думаю, не буде», – говорить він.
Знайти свою естетику
Паша зазначає, що в Україні є величезна проблема із жанровим кіно:
«Ми навчилися знімати артхаус, фестивальне кіно, true story, документалки, а от щодо жанрового кіна… Наш глядач очікує Голлівуд. Тому, коли ми приходимо в кінотеатр і дивимося українське жанрове кіно, виникає багато запитань».
На його думку, для розвитку жанрового кінематографу в Україні бракує грошей і професіоналів – завжди хоча б чогось одного.
«Наприклад, у нас прикольні, круті оператори, які знімають кіно в усьому світі, але в нас нема технічних акторів. А чому? По-перше, бо нема школи для виховання таких акторів, а по-друге, немає попиту. Немає попиту – немає школи. Зараз час перших кроків українського кіна», – розмірковує уголос Павло.
Він розповідає про режисера «Егрегора» Стаса Капралова та про його кіноестетику:
«Він уже виріс не на радянському кіно. У нього є драматичне чуття хорошого радянського кіна, але вже нема цієї естетики. Радянське кіно відбулося як стиль і нехай собі буде таким, не треба його воскрешати, перероджувати, щось компілювати. Ми маємо робити українське кіно і віднайти свою фішку, що була би впізнаваною. Як-от вестерни з Клінтом Іствудом: ти ще не бачиш ні його, ні титрів з його ім’ям, але вже розумієш цю естетику».
Неонуар: естетика світла
З Пашею вітається Ірина – художниця з костюмів з естетикою чорних довгих пальт, у яких ходять герої. Тут, поруч з імпровізованою кухнею, на схожих на рибальські кріслах сидять дівчата із зеленим і червоним волоссям, татуюваннями. А поруч – санітайзер «від лукавого», як жартує знімальна група, де вважають, що до усього варто підходити з жартом – попри стилістику самого фільму.
Режисер Стас Капралов пояснює, що таке кіно у стилі неонуар. Нуар характеризують безнадійність і депресія, говорить він. Цей жанр був популярним у 50-х роках у післявоєнній Америці. З приставкою нео- акцент ставиться на сучасності, проте стилістика – залишається.
«Це і завалені подекуди кути камери, широкі об’єктиви. Також у нас специфічна оптика, що викривлює зображення і підкреслює переживання героїв, їх внутрішній стан. Ще художники додають певні деталі, що властиві жанру: жалюзі, наприклад, а спеціалісти з кольору роблять спеціальні лампи», – розповідає Стас Капралов.
Стас Капралов (посередині) і Павло Алдошин
У внутрішньому дворику житлового будинку біля Вірменської церкви темно, привечірнє світло з вулиці сюди майже не потрапляє. Але коли освітлювачі вмикають софіти і лампи, дворик перетворюється на епіцентр подій фільму. За дерев’яним вхідним порталом стоїть софіт, що світить густим помаранчевим світлом, а довгі тіні від сітки дверей лягають аж до стін. Операторка Таня стоїть поміж другим і третім поверхом і керує – яскравіше чи темніше, і наполегливо просить зайти далі за двері, аби не відкидати тінь.
Наступний кадр
У великому трейлері назбирано купу кабелів різної довжини та кольору: сині та червоні штекери стирчать поміж металевими ґратками, ніби зачіска Медузи Горгони. Хлопці витягують щось, потрібне вже зараз, і складають біля себе. Рації знову наполегливо просять когось підійти на локацію. Ми переходимо дорогу, яку вже перекрили для зйомок, і зупиняємося біля Будинку вчених. Тетяна Дуднік розкладає штатив, до нас підходить Омрі Роуз – сценарист, який також виконує одну з головних ролей – із дуже ретельно промальованою подряпиною на скроні. Він розповідає, що до цього працював зі Стасом Капраловим (режисер – ред.) та Сергієм Лавренюком (продюсер – ред.) в українському трилері «Let It Snow» виробництва компанії Солар Медіа Інтертейнмент. У середині серпня він приїхав сюди на зйомки з Нью-Йорка.
Омрі Роуз
«Мені Львів дуже подобається. Я дійсно насолоджуюся прогулянками містом, куштуванням тутешньої їжі, люди довкола дуже дружелюбні і їхня англійська краща, ніж у Києві. Тому мені тут легко і приємно. Також мені тут дійсно весело, тому що я близький зі всією командою, і ми можемо ходити розважатися разом – а в Києві усі жили у різних частинах міста. Тому хотілося щоби такого [як у Львові] було більше: командного духу і бути тут з кожним», – ділиться враженнями від фільму Омрі.
Але дуже дивно почуваєшся, говорить він далі, коли приїжджаєш в Україну зі США, де один із найвищих показників зараження коронавірусом і де дуже серйозне ставлення до ситуації. В Україні інколи здається, що вірусу просто не існує. Омрі звертає увагу на звичку тиснути руки при і обійматися на прощання чи під час зустрічі. В Америці, каже він, зараз ніхто так не робить, навіть друзі.
«Це трохи дивно, маю визнати, не дуже багато запобіжних заходів застосовується, і я дуже наполягаю, щоби кожен день ми перевіряли температуру на знімальному майданчику. Це перше, що роблять, коли хтось приходить на майданчик. І це найменше, що ми можемо зробити, щоби упевнитися, що всі будуть здорові», – каже Омрі Роуз.
Команда розміром з місто
Коронавірус – не єдиний челендж, що постає під час зйомок. Знімальний процес проходить у місті, а це означає, що треба узгоджувати всі дії не тільки із владою, а із місцевим бізнесом та мешканцями. Денис, який займається локаціями, іде погоджувати питання до кафе, що працюють поруч із двориком і поміж тим зазначає, що секрет полягає у тому, аби завжди шукати компроміс. Він згадує про недавні зйомки в аеропорту, коли на час зйомок всі співробітники фактично стали командою. Також у місті знімальну групу супроводжує охорона безпеки міста і поліція, без яких нічого не вийшло б.
«Круто, коли нам місто дозволяє знімати у мерії, наприклад. Українське кіно не має колосальних бюджетів і така підтримка від міста допомагає нам зробити трохи більше, ніж дозволяють ресурси», – говорить Денис і додає, що допомога просто так – дуже гріє.
Він стоїть біля кафе, де домовився на пару хвилин увімкнути софіт для зйомок, адже до живлення з майданчика – далеко, а генератор шумів би.
«Коли люди бачать, що ти робиш якусь справу чесно, вони, наприклад, просто так можуть подати живлення у розетку», – говорить Денис.
Через вулицю протягують кабель, поруч стоїть софіт. Під’їжджає машина – освітлювачі просять акуратно переїхати кабель, щоби не перегнути. Водій проїжджає. Довкола лунає музика, хтось іде з гітарою.
Та не завжди виходить погодити щось ентузіазмом та порозумінням. Тоді доводиться швидко шукати інший варіант, спираючись на ресурси, що є:
«Бувають такі, що думають: «ага, кіно, значить можна доїти». Вони намагаються випросити якнайбільше за розв'язання простої задачі. Ми завжди готуємо запасну локацію на такі випадки, бо інколи буває дорого, інколи – просто не встигаємо. Наприклад, ми вибились з графіку і не потрапили на потрібну локацію. Але знайшли невеликий дворик біля Будинку вчених, де нам дозволили зняти сцену, яку раніше ми не встигли. Ми адаптували сценарій і змогли зіграти його в іншій локації, ще й набагато швидше ніж планували», – каже Денис.
Кіно – дуже нестабільний процес, під час якого треба бути готовим до всього, додає він.
Катерина Бортняк
Фото авторки і надані прес-службою Solar Media Entertainment
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює