«Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською

8203 0
Тетяна Мишиньова – редакторка харківського видавництва «Ранок», яка вимушено переїхала до Львова з чоловіком і старенькою мамою із постраждалого від бомбардувань Харкова. Тут вона продовжує працювати віддалено і переходить на українську в побутовому спілкуванні. Tvoemisto.tv поговорило з Тетяною про її двомовне минуле та українську мову як зброю в нинішній ситуації.

Росія, Донбас, Харків

«Я народилася в російській глибинці. Її назва навіть не вміщувалась у графу, де зазначається місце народження: «Деревня 2-а Курская Лопыгинского сельсовета Старооскольского района Белгородской области». Навіть зараз маю записувати це в короткий рядок. Місце народження не обирають…» – розповідає Тетяна.

Від трирічного віку жінка жила на Донбасі, де українською говорили хіба старенькі, а в школі за радянських часів нашу мову викладали формально. Учителька спілкувалася з дітьми російською і переходила на українську лише тоді, коли читала завдання з підручника. Однак батько і близьке коло родини були «кухонними дисидентами» – не любили комуністів, зневажливо ставилися до їхньої ідеології. Діти все це відчувають, тож і Тетяна не полюбила радянщину. Її родина була рада розпаду СРСР і становленню України як незалежної держави.

Вищу освіту Тетяна здобула в російськомовному Харкові. Чоловік, його родина і друзі також російськомовні, тому в українській не було потреби. Однак Тетяна запевняє: «Українську мову я розуміла завжди, бо багато читала. Розуміла, але не послуговувалася нею. Навіть не замислювалася над мовною проблемою, для мене її не було».

Знання мови знадобилося, коли прийшла працювати редакторкою у видавництво «Ранок». Тут вона легко читала українські тексти і вчилася редагувати, як кажуть, на ходу. Це не було проблемою: допомагали колеги, фахівці-коректори, співпраця з авторами. Спілкуватись українською Тетяна почала майже за рік до російського вторгнення, коли у редакцію прийшла україномовна керівниця. «Неввічливо відповідати російською, коли до тебе звертаються чудовою українською», – каже Тетяна.

«Мова – це дійсно зброя»  

Українську мову Тетяна завжди визнавала як єдину державну. Однак до 24 лютого вживала її лише у відповідь та під час оформлення документів. Зараз починає говорити нею всюди. Стверджує, що більшість її друзів також перейшли на спілкування українською, і сьогодні ні в кого з них не виникає питання чому. 

«Мова – це дійсно зброя, адже в сучасному інформаційному суспільстві ми маємо чітко окреслити нашу державність. Слід домагатися, щоб усі медіа були україномовними, всі сайти мали домен «.ua», усі месенджери. Це ефективно», – переконана жінка.

Проблем зі сприйняттям української в її родині немає. Іноді після перегляду фільму Тетяна запитує чоловіка, якою мовою було озвучення. А він не може відповісти, сміється. До того ж озвучення більшості англомовних фільмів набагато краще саме українською, як і переклади книжок.

Помилки і мотивація діяти далі

Усне спілкування українською досі залишається викликом. Зі слів жінки, насамперед через те, що вона дуже швидко намагається висловити свою думку і не встигає добирати слова. 

«Нічого з цим не можу зробити, тому тараторю зараз на суміші слів із двох мов. У мене така ж ситуація зі співом: маю добрий слух, але не маю голосу. Так само з усною українською: усі помилки чую, а сповільнитися не можу», – признається вона. 

Однак попри все вчиться далі. Найбільше мотивує її те, що російська – це мова окупантів. «Я не хочу нею спілкуватися, тож моя головна мотивація – ненависть, – веде далі жінка. – Якби я змогла забути російську або поміняти її на якусь іншу мову, була б щаслива». 

Мова для перемоги

Тетяна наголошує, що для перемоги зараз найважливішими є зброя, фінанси і гуманітарна допомога. Не важливо, якою мовою написане «призначення платежу». Якщо бійці вбивають і клянуть ворога російською – хай буде так.

«Хибною є думка, що путін напав на нас, захищаючи російськомовних. Навіть якби ми всі розмовляли українською, він знайшов би тих, кого «треба захищати»: снігурів, ховрашків, рожевих фламінго… Ця війна має геополітичні причини. Я би не хотіла, щоб саме зараз розпочалося «полювання на відьом» за мовною ознакою. На жаль, ми це вміємо і практикуємо на радість росіянам», – вважає Тетяна. 

Проте, на її думку, значення мови не перестає бути від цього важливим, як і знання історії України. Якщо люди розумітимуть історію, то розумітимуть і значення мови. Українці мають знати, чим вони відрізняються від росіян. Цю різницю вже всі побачили на власні очі… 

Редакторка переконана, що молоді потрібні книжки, художні та документальні фільми, серіали, комп’ютерні ігри української історичної та фольклорної тематики. «Але не «шароварні», не поверхові, а науково обґрунтовані, із залученням фахівців з історії та мистецтва. Ну і, певна річ, історію українського народу не можна викладати російською мовою. Нам не потрібно, а вони не зрозуміють. Нехай читають «Муму»!» – наголошує вона.

Надія Жила

Фото надала Тетяна Мишиньова

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!