Фото Тараса Бабенчука
Без бляхи та з автентичним ґонтом. Як під Львовом відновлюють унікальні дерев’яні церкви
Вовків, якому вдалося
Заїхати до Вовкова можна повернувши у Липниках до села Загір’я. В цьому маленькому селі проживає до 300 осіб, але громада тут дуже небайдужа до того, що має. Особливо до своєї найдавнішої пам’ятки – дерев’яної церкви.
Якби ви потрапили сюди кілька місяців тому, ви б її побачили у зовсім іншому стані. Це був зовсім інший храм – обшитий бляхою, як і більшість дерев’яних пам’яток довкола Львова і на Західній Україні. та все ж інколи, завдяки ґрантам з України чи із закордону, державним коштам, людям вдається реконструювати церкви та повертати їм автентичний вигляд.
До змін у церкві Введення в храм Пресвятої Богородиці доклалися багато людей – ціла ініціативна група мистецтвознавців, реставраторів та місцевих мешканців. Адміністратор храму отець Петро Терлецький та пан Юрій Дубик, доцент кафедри реставрації архітектурно-мистецької спадщини університету «Львівська політехніка» розповіли Tvoemisto.tv, що відбувається з селами та церквами.
Так церква виглядала у 2015 році. Джерело: wikimedia.org. Автор: Aeou.
Колись у Вовкові було княже городище. Є інформація, ,що тут стояла огорожа та споруди, які, на жаль, не збереглися. Тутешня церква, зведена у 1702 році, – одна з найстаріших на Пустомитівщині, старшим за неї є дерев’яний храм у Кугаєві, що поруч. Крім релігійної, вона має історичну і мистецьку цінність. Отець Петро, який вже три роки працює адміністратором храму, каже, що стан церкви був незадовільним.
«Така святиня заслуговувала виглядати автентично, але довгий час була покрита бляхою та страждала від непрофесійного відновлення ще у 1989 році. Впродовж радянського періоду церква була зачинена, з неї неодноразово намагалися зробити склад, передати у розпорядження якихось інших інституцій. Громада відстояла, принаймні те, що церкву просто закрили, а не використали для господарських цілей».
До реставрації через тріщини у блясі до головного купола під час дощів, частково прогнили підвалини з північного боку, довелося все розкопувати.
Вовківська земля відома не лише церквою. Поряд із нею розташована відома садиба Миколи Устияновича, де працює музей. Студенти Львівської політехніки виконуючи курсові проекти чи магістерські роботи, займалися цією садибою, Вовківським костелом, що зведений за проектом Броніслава Віктора, який зараз, на жаль зараз перебуває в не дуже доброму технічному стані. Через це навідувати село довелося і Юрію Дубику, оглядати церкву та садибу й радити, що можна було би зробити. За посередництва Андрія Соляка він і познайомився з отцем Петром.
Рисунок Антона Вариводи (Краків), 18.04.1938 р.
Джерело: pslava.info
Пан Юрій знайшов акварельне зображення церкви з початку 1900-х років, на якій чітко видно, що храм був покритим ґонтом, а вже потім, через війну та старіння, його у 40-х змушені були замінити на бляху. І громада, і реставратори вирішили повернути йому автентичний вигляд.
Правда, всім роботам передувалм збір коштів і покупка самих матеріалів. Ціна однієї ґонтини становить 6 гривень. На церкву та дзвіницю пішло 23 штук, а сам матеріал обійшовся 128 тис. гривень. Правильний ґонт із зарізами та пазами має бути колотий сокирою, щоб зберегти волокна та утворити текстуру, по канальцях якої стікатиме вода. Якщо це робити за допомогою шліфувальної машини, то, хоч все буде гладеньким, ідеальним, але через зруйновану структуру ґонт дуже швидко зігниє. На жаль, матеріал стає все дорожчим, адже його купують і за кордон, теж щоб покривати церкви, а іноді і навіть для приватних будинків.
Одним із важливих консерваційних заходів є покриття цього ґонту нафтою-сирцем. Біля Яремча є місця, де нафта виходить на поверхню, місцеві її збирають та продають всім, хто займається реконструкціями. В перші роки ґонт на церкві треба покривати нафтою два рази на рік. Самі ж майстри розповідають про майже столітні гонтові покриття в околиці Яремча.
За словами Юрія Дубика, пам’ятка повинна постійно нести інформацію, як жили наші діди, в якому середовищі вони працювали та молилися, і тому при реставрації потрібно використовувати матеріали максимально наближені до тих, які використовували під час будівництва храму.
Також іншою проблемою в церквах є технічний стан підвалин. Через те, що підростає рівень землі, відмощення роблять із цементу з бетоної бруківки або з бетону. Хоч у Вовківській церкві подібні роботи проводити не планували, але в процесі виникла необхідність їх замінити з північного боку, а також із західного входу. З попередніх замін на стінах церкви залишилися забиті кілками отвори. Процес виважування церкви для заміни підвалин є традиційним для української церкви. З обох сторін від зрубу монтують так звані «лисиці», стовпи, які скріплюють зруб церкви з обох сторін, тоді робляться підбори і через ті «лисиці» підпирають, потім роблять підкоп під старою, вже зруйнованою підвалиною, вона опускається нижче і тоді повністю чи частково заводять нову підвалину під храм.
У церкві також замінюють підлогу, втім частину дубового покриття з 1700-х років планують зберегти. Великі колоди-ліґари, на яких стелять нові дошки, мають вже друге життя. Ще до будови церкви їх використовували чи в попередній церкві, чи то в приватних господарствах вже як несучі підвалини. Це можна дізнатися по рельєфних врізах на ній. Вік колод приблизно від 400 до 500 років
Церква всередині дуже невеличка та затишна, є маленький автентичний іконостас, збережений ще з тих часів, коли її будували, чи навіть давніший від церкви. Громада домовилася із відділом реставрації коледжу Труша про реставрацію бокових престолів із празничною іконою коронування Богородиці та самого іконостасу і чотирьох автентичних зображень у святилищі.
Вовківська громада – невелика, ледве назбирається 60 дворів, де люди живуть постійно. Є двори, де господарі бувають один-два рази на місяць, більшість приїжджає у літній сезон. Як говорить отець Петро, гроші є, але це не найважливіше.
На одвірку можна прочитати «За святішого ієрея Дмитра Лозинського року божого 1702».
Реставрація такої церкви є надзвичайно складним процесом, тому не можна легковажити, самовільно виконувати ткі роботи без консультацій архітектора-реставратора чи іншого фахівця-будівельника, який знається на дерев’яній архітектурі.
Вовківський храм присвячений важливій події в житті Богородиці, введенню її в храм, 4 грудня він має храмовий празник. Цього дня і завершили оновлення підлоги, щоб храмову літургію провести вже у церкві.
Жирівська церква та що з нею робити
Жирівську церкву святого архистратига Михаїла звели в 1770 році. За типом – бойківська церква, яку на початку 1990-х років люди намагалися врятувати своїми силами. Вони повністю покрили металопрофілем купол та бокові опасання, тому зруб почав загнивати, а через «теплу» підлогу почали загнивати несучі підвалини.
Церква у Жирівці належить до іншої парафії і там служить інший священник. Але отець Петро виступає як член ініціативної групи та сусід, який уболіває за долю храму.
Певний час громада не могла дійти згоди, що ж робити з їхньою церквою, цього року навіть почали будівництво мурованої церкви, вже завершують зводити стіни. Зрозуміло, що це все коштує грошей, а село саме не дуже заможне.
Реставрація старого храму коштує чи не в два рази дорожче за роботи у Вовкові. На зустрічах, які проводила ініціативна група, були присутні керівники кафедри реставрації, завідувач кафедри Микола Бевз, американці українського походження, які зацікавлені в тому, щоб зберегти святиню і готові допомагати, якщо громада проявить свою ініціативу. Ці спільні обговорення дали поштовх до того, що люди готові принаймні акумулювати матеріал тепер, під час зими, щоб приступити до робіт в наступному році, частково реставрувати дах чи замінювати несучі підвалини. Зараз громада готова закупити першу частину необхідного ґонтя, а кафедра реставрації вирішила допомогти з формаванням усіх дозвільних документів. Заміни потребують як частина підвалин, так і покриття. Автентичний зруб і несучі конструкції треба відкрити, щоб дерево дихало.
За словами Юрія Дубика, крім церкви цінність має і вівтар за іконостасом. Його перевезли з львівської римо-католицької катедри, коли частину внутрішнього убранства змінювали і переносили у інші храми. Або громада села, або якийсь фундатор міг придбати і передати для ужиткування місцевій церкві. Це унікальна дерев'яна барокова поліхромована різьба. Він як окремий твір мистецтва вимагає і окремого дослідження і способу реставрації.
Приклад маленького Вовкова, який у три рази менший від Жирівки, став добрим поштовхом. Отець Петро розповідає, що чув опінію: «якщо малий Вовків спромігся, то чому ми не спроможемося?». Правда, є думки, чи справді мешканцям потрібна та церква і чи будуть в ній молитися.
Кугаїв, із якого все почалося
Історія храму у Вовкові тісно пов’язана із храмом у Кугаєві, адже саме звідти бере початок ініціатива з порятунку церков. Просто у Вовкові зібрати кошти вдалося швидше.
Кугаївська церква перебуває у значно гіршому стані і ще чекає на своїх реставраторів. Завдяки ініціативній групі, яку створили ще у 2012 році, у жовтні торік вдалося відреставрувати дерев’яну дзвіницю і покрити церкву спеціальним волокном.
Кугаївську церкву Богоявлення Господнього звели у 1693 році й вона є старшою сестрою вовківського храму й найстаршою на Пустомитівщині. Зараз вона перебуває в гостроаварійному стані й потребує ґрунтовної роботи фахівців. Активна громадськість та історикоохоронні структури організували ініціативну групу для її порятунку, оголосили збір коштів. Група має благословення від Владики Ігоря Возьняка та потребує допомоги як грошима, так і матеріалами. За зібрані кошти вже купили ґонт, і спершу замінили його на дзвіниці. Наступною на черзі вже церква.
На ремонт храму вже виготовили проєктну документацію. На відміну від вовківської церкви, цей храм у набагато гіршому технічному стані, косметичними роботами обійтися не вдасться.
Про кугаївську церкву місцеві жителі намагалися дбати навіть за радянських часів. Іван Маковський нарізав ґонтя в цеху лізгоспу та покривав з однодумцями її десь у 1956-57 роках. У суботу чи неділю після роботи їхали до лісу, возили поліна та на спеціальному станку робили ґонт, носили все на своїх плечах і змогли покрити як і церкву, так і дзвіницю. Церкву в ті часи закрив голова колгоспу і хотів зробити музей, але люди виступили проти. Потім церкву знову відкрили.
Батько Романа Батога, Микола перекривав церкву у 1985-86 роках через товариство охорони пам’яток. Коли церкву перекривали вдруге, вдалося піти законним шляхом, але вона все одно була закрита. Храм перекрили ґонтям і через якийсь час церкву відкрили. Радянська влада навіть гнівалась, що пан Микола знав, що церкву відкриють, тому перекрив за державний кошт. Той ґонт різаний, тому він набагато менше служить, скоріше гниє, загниває, бо має зарізи від пилки, де збирається вода. Він недовговічний. Зараз же дзвіницю перекрили коленим ґонтом, який здатен вистояти набагато довше.
Громада здає гроші, але село фактично вимирає, живуть здебільшого пенсіонери, які можуть виділити якихось 500 чи 300 грн. Їм ремонт церкви не по кишені. Тим паче, в селі є ще кам’яний храм. Село дві церкви не потягне. Громада своїми коштами, що могла, те здала, але це навіть не тисячна доля того, що потрібно на реставрацію. Люди збираються на суботники, допомагають фізичною силою, але грішми допомагати тут нема кому.
Вона в такому стані стоїть вже довгий час. Дерев’яні церкви можуть триматися достатньо довго, але в останні часи, коли вона постояла вже з втраченим ґонтом , як тільки зігниють остаточно підвалини і втратяться з’єднання в замках між різними частинами храму, він може просто розсипатися.
Нині храм накритий спеціальною мембранною плівкою, яка дозволяє випаровуватися волозі і має гідроізоляційні властивості.
Реквізити для порятунку та допомоги кугаївського храму:
4149 4978 7175 9009 (Зятик Богдан Михайлович)
Всі звіти ініціативна група публікує в cебе на сторінці та у Фейсбук
Якщо ви хочете допомогти вовківській церкві, то скласти пожертви можна на картку ПриватБанку
4149 4393 1216 4191 (о. Петро Терлецький).
Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції ;TvoeMisto.tv заборонено.
This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.
Розмова та фото Тараса Бабенчука
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку