Фото: Vezha.ua
Українська стала мені рідною. Історії тих, хто вчив мову у дорослому віці
Історія перша. Про війну
Катерина Птаха з Луганська народилась українкою в Україні, але рідною мовою для неї завжди була російська. Про перехід на українську не задумувалась, аж поки не почалась війна і настав день, коли залишатись в місті було неможливо.
Поїхати у будь-яке місто України Катерина не могла, вона шукала таке, де на високому рівні займаються питанням аутизму, тому що самотужки виховувала особливого сина Влада.
«Вибір був між Києвом та Львовом. Фінансів у мене було дуже-дуже мало, я вибрала Львів, бо він був дешевшим за орендою житла. Я навіть не думала вибирати міста за мовою, мені просто хотілось втекти кудись подалі», – згадує Катерина.
Читайте також: Чому українську мову уже не зупинити
Вона розповідає, що хвилювалась не про те, який її рівень української, а про те, щоб не було чути пострілів, видно озброєних людей і не треба було ховатись у ванній від обстрілів. Головним для жінки було – вижити.
«Щойно ми приїхали у Львів, Владик пішов вчитися у Центр Довіри. Перші пів року вчителі з ним займались і поступово переводили на українську мову. Через пів року він був повністю україномовний», – розповідає Катерина.
Катерина із сином Владом
Свій перехід на українську вона пам’ятає важко, адже перебувала у депресії через те, що відбувалось у житті, а підтримки у чужому місті не було.
«Але, слово за слово, і я й не помітила, що вже теж розмовляю українською. Якогось моменту, коли я собі подумала «Все, відтепер тільки українською», не було. Це вийшло дуже плавно і органічно. Правда, буває, що з мене вивалюються русизми. Пригадую, як ми з Владиком переїхали, я довго не могла зрозуміти слово «прошу». Ми прийшли на ринок, підійшли до продавчині, а вона нам каже: «Прошу». Я стою і не розумію: «Що ви в мене просите?». Тоді мені було не смішно, чесно», – згадує жінка.
Зараз, говорить вона, українська стала для неї рідною.
«Але я все рівно себе завжди сварю, що не знаю мову на 100%. Я все ще думаю російською, давати спонтанне інтерв’ю мені важко, бо в голові перекладаю на українську. Шлях до повного переходу – це не зупинятись, розмовляти, навіть вдома. Просто треба зрозуміти, що це – наша мова», – говорить Катерина.
Зараз вона іноді їздить у справах у Харків, де принципово спілкується українською. Раніше на неї там дивились дивно, але війна поступово зрушила питання української мови скрізь, і на Сході – теж.
Історія друга. Про запитання до себе
Наталя Кручанюк із Києва недавно написала у фейсбуці відвертий допис про те, що вирішила перейти у спілкуванні на українську мову, але повністю зробити це їй наразі не вдалось. У побуті, у соцмережах Наталя використовує українську, а от з друзями і родиною – російську. Жінку у намірі підтримав чоловік Віктор, який «забув» українську, коли приїхав у Київ вчитись.
«Коли у середині 90-х він приїхав до Києва та вступив до Політеху, говорити в столиці України українською мовою вважалось моветоном, за це принижували та цькували. Тож під впливом суспільства, для того, щоб прижитися в новому середовищі, 17-ти річний юнак вимушений був відмовитися від рідної мови», – розповідає історію чоловіка Наталя.
Наталя з чоловіком Віктором
Сама ж вона, згадує, ніколи не говорила українською і була проти навчання нею.
«Коли прийшов час іти до школи, мама повідомила, що я вчитимусь в українській школі, хоча на той час у Києві було ще досить багато російськомовних шкіл. Моєю реакцією було абсолютне несприйняття такого рішення, це мене обурило, я не розуміла чому, якщо ми говоримо російською, я маю йти навчатися в українську школу», – розповідає Наталя.
З того часу пройшло 25 років і сьогодні Наталя кардинально змінила свою думку. Тепер вона та її чоловік Віктор розмовляють переважно українською. Жінка говорить, що попри російськомовність, настрої в родині завжди були проукраїнськими.
«Мені з дитинства прищеплювали любов до українських традицій, прабабуся багато розповідала про минулі часи, а я любила слухати її. Я щаслива, що свого часу мама знайшла правильні слова і я пішла навчатися до української школи», – каже Наталя.
Читайте також: Український блогер зібрав 100 тисяч підписників у ТікТок, розповідаючи про українську мову
Вона додає, що у школі їй також пощастило із вчителями і уроки української літератури дали змогу глибинно зрозуміти, що життя більшості українських письменників було постійним полем бою за право творити рідною мовою, за збереження своєї мови та мовного спадку.
«Багато хто з українських письменників «програв» у цьому бою. Після цього постає питання: чи маємо ми право забувати нашу мову і розповідати, як важко перейти на неї «патамушта прівиклі гаваріть на руском?», – вважає жінка.
Різкий мовний поворот подружжя не всі сприйняли позитивно – були навіть люди, які обурювались і дратувались:
«Мені писали повідомлення на кшталт: «Нєужелі ти счітаєшь, что язик рєшает? Зачєм ти поднімаєш етот кіпіш? Ти что, теперь не будєшь с намі общаться?». Я реагувала з посмішкою».
Наталя і Віктор не зійшли зі свого шляху, продовжували вивчати українську мову і своїм прикладом надихати інших.
«Основним кроком до повного переходу є відповідь для себе самого на питання: навіщо ти це робиш? Як тільки ти її почуєш всередині, зворотного шляху вже не буде. Якщо такого питання немає, то його конче треба поставити! Щодня треба питати себе – хто я є і чому я, українець, говорю російською мовою», – розповідає Наталя про свою мотивацію.
Історія третя. Про оточення
Ірина Куцюна народилась в Росії, де прожила 32 роки. 13 років тому вона з чоловіком переїхала в Україну – у Закарпатську область. Ірина вважає себе і своїх дітей українцями, вільно пише і читає українською, але говорить – російською. Каже, довго думала, коли подруга запитала її – чому. Відповідь – тому що Закарпаття багатонаціональний регіон, де чистою українською мовою практично не говорять.
«Коли я говорила з людьми, вони переходили на російську, тож можливості практикуватись у мене не було. Та за 13 років українська мова стала частиною мене і я часом після розмови з людиною не можу сказати, якою мовою вона зі мною говорила», – розповідає Ірина, російською.
Читайте також: Антисуржик. Топ-10 найпоширеніших помилок у картинках
До переїзду в Україну Ірина не знала української, тож їй було важко адаптуватись. А от діти пройшли цей процес легко.
«Я знала, що діти будуть вчитись в Україні, і спеціально не вчила з ними російський алфавіт. Ми приїхали 4 вересня і дочка одразу пішла у перший клас. А синові, коли ми приїхали, було два роки. Думаю, для дітей взагалі не було жодного мовного бар’єру», – каже Ірина.
Ірина з донькою
Вона також згадує, як за кілька днів після переїзду в Україну почула пісню Святослава Вакарчука «Зелені очі» і закохалась у мелодійну українську мову.
«Щоб вивчити українську, дивилась фільми російською з українськими субтитрами. А ще маю такий лайфхак: відкриваєте на комп’ютері Word, набираєте текст українською, він підкреслить помилки – таким чином я вивчала мову», – ділиться Ірина.
Але заговорити українською вона так і не змогла, хоча не полишає надії. На запитання про те, ким себе відчуває – українкою чи росіянкою – відповідає однозначно:
«Важко згадати, коли це сталось, але поступово українська мова «всоталась» у мене. Я –українка».
Іванна Согор
Фото надані героїнями
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку