
Виходити і вилюбити. Як працюють медсестри Львівської обласної лікарні
Марія Сидорак опікується пацієнтами у Covid-відділенні і має досвід роботи у 30 років. Від початку пандемії коронавірусу їй довелося швидко опанувати нові навички, адже раніше світ такої хвороби не бачив. Тереза Кіях працює у відділенні інтенсивної терапії, має досвід у 37 років. За цей час жінка неодноразово бачила, як помирають пацієнти, але і тепер не може сприймати це відсторонено. Іванна Фуртак – медсестра у дитячій реанімації, має досвід у 20 років. Жінка виходжує передчасно народжених немовлят із критично малою вагою тіла – подекуди це 500-грамові дітки.
Усі троє говорять про покликання допомагати і опікуватись, а також – про надлюдське навантаження, брак технічних засобів, що полегшили б їм роботу, а також – про мізерні зарплати. Так, жінки отримують платню у 4200-5500 грн. Хіба у Covid-відділенні, каже Марія Сидорак, з надбавками зараз виходить близько 19 тис. грн. Це, додає медсестра, є значно кращим стимулом, аніж 4,5 тисячі.
Та, хто пам’ятає кожного пацієнта
Марія Сидорак раніше теж працювала у відділенні для передчасно народжених діток, потім – старшою медсестрою у кардіології. Та від серпня минулого року, коли у лікарні розгорнули Covid-відділення, стала палатною медсестрою тут.
У відділенні є 55 ліжок, зараз воно заповнене на половину. В одній бригаді працюють 7 медсестер, дві з яких – молодші.
Медсестер цього відділення називають білими ангелами – через специфічні захисні костюми, які ще й шурхотять. За зміну потрібно змінити два комплекти: комбінезон, бахіли, шапочка, халат, дві пари рукавиць, респіратор, щиток. Спочатку одне перевдягання займало 20 хвилин, зараз – вже 10.
Читайте також: Я хочу, щоб мене почули. Чому медсестри виїжджають на роботу за кордон
Упродовж шести годин медпрацівники не можуть нічого із себе знімати, торкатись обличчя, їсти, пити, навіть ходити у туалет. Є лише короткий обідній відпочинок, після якого медсестри знову перетворюються на шурхітливих ангелів. Коли зміна закінчується, одяг жінок під костюмами – мокрий. Його кидають у пральну машину, а самі йдуть в душ та під ультрафіолетові лампи.
Марія Сидорак каже, що досі ще не хворіла на коронавірус.
В обов’язки медсестри входить виміряти пацієнтові сатурацію, артеріальний тиск, температуру, поставити крапельниці, зробити уколи – усе розписано погодинно.
«Інколи буває, не встигнеш завершити ранковий обхід, як вже треба приступати до обіднього», – говорить жінка.
Марія Сидорак каже, що в Україні медсестри мають навантаження, як троє їхніх колег в Європі. До слова, до пандемії у Британії на одного хворого припадала одна медсестра, зараз там один медпрацівник має трьох підопічних пацієнтів. Тут це 4-8 хворих на одну сестру.
На думку співрозмовниці, в Україні роботу медсестер недооцінюють.
Читайте також: Після голодування медсестер на Львівщині відновили роботу лікарні, яка простоювала майже рік
«Усі більше шкодують роботу лікаря, медсестер – не так. Та коли привозять хворого, спочатку до нього іде медсестра. Саме ми проводимо біля ліжка пацієнта найбільше часу. Більше того, лише медсестра знає, що у шприці, у флаконі, що з ліків ввели, а що ще ні», – пояснює Марія Сидорак.
«Маємо також бути психологами, навіть трохи священниками. Усміхнувся до хворого, погладив – і йому, може, легше», – додає вона.
Багатьох пацієнтів жінка пам’ятає і називає на прізвища. Найважче, каже, коли хворий помирає на очах – після цього хочеться самій тихо поплакати в кутку.
«Часом неможливо забути очей пацієнтів, які хочуть жити, але помирають. Пам’ятаю великі чорні очі хворого Зубка… Не забудуться і перші пацієнти, які виписувались. Був такий один не дуже говіркий, але потішний. Називав нас ангеликами. Коли виписувався, плакав», – згадує Марія Сидорак.
Медсестра говорить, що коронавірус повністю змінив її ставлення до життя – тепер вона навіть дякує Богові за те, що працює у Covid-відділенні.
«Це випробування на міцність, доброту, на те, щоб зупинитись, оглянутись і подякувати за те, що живеш. Я тепер тішуся кожній хвилині, радію сонцю, квітці, тому, що падає дощ. Мені прикро чути, що люди на щось нарікають, навпаки – треба завжди дякувати Богу за все, що маєш – і труднощі, і успіхи», – ділиться жінка.
Та, хто заспіває після уколу
Тереза Кіях є старшою медсестрою відділення анестезіології та інтенсивної терапії №2. Сюди завжди потрапляли найважчі пацієнти – із інфарктами, крововиливами в мозок, після операцій на серці тощо.
І саме тут першими «відчули», що таке коронавірус. 23 квітня торік сюди привезли хворого, який повернувся з Італії і мав проблеми із серцем. Пацієнта упродовж п’яти діб консультували хірурги, кардіохірурги, анестезіологи, доглядали медсестри. Чоловік помер, багато лікарів і медсестер захворіло.
Читайте також: Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа
Відділення розраховане на 15 пацієнтів. На зміні працюють четверо медсестер. Це, на думку Терези Кіях, мало, адже хворі потребують не лише цілодобових маніпуляцій, а й догляду, багато хто з них має надлишкову вагу.
«Дівчата працюють по 12 годин – роблять уколи, контролюють динаміку на моніторах, стежать за аналізами, що можемо робити кожні 4-6 годин. Пацієнт ніколи не запам’ятає, скільки ін’єкцій ти йому зробила, але запамְ’ятає, скільки разів до нього підійшла, сказала добре слово, подала води. Медичні сестри – це сестри милосердя», – говорить жінка.
Читайте також: Була там, де важко. У память про лікарку-анестезіолога Ірину Федоришин
Тереза Кіях називає медсестер фанатами своєї роботи, недооціненими державою.
«Нам потрібні більші зарплати, більше медсестер, технологічних речей», – перераховує старша медсестра реанімаційного відділення.
Буває, що пацієнти у реанімації лежать і по три, і по шість місяців – тоді стають наче рідні. Медсестри розповідають їм про свої життя і навіть разом співають.
«Колись у нас лежав директор одного з підприємств. Сильно переживав, часто просив до нього підійти. А одного разу сказав, що любить співати і попросив допомогти. Так ми з ним співали українських пісень», – згадує Тереза Кіях.
Вона додає, що часто зустрічає пацієнтів на вулиці – вітаються, дякують, шлють листівки і навіть білі гриби та сало.
Та, хто заміняє маму
Іванна Фуртак працює із пацієнтами, яким лиш по кілька днів від народження. Старшою медсестрою у цьому відділенні є Оксана Брожина.
Медсестри тут також є і нянями, і мамами, адже крихіткам потрібно не лише поставити катетер, зонд чи респіратор, а й нагодувати, погладити, взяти на руки, заспівати пісеньку.
«Наша робота – виходити і вилюбити діток. У медінститутах такого не вчать. Коли дитина плаче, а ти підходиш, береш за ручку, то вона прислухається і перестає. Дотик для них дуже важливий», – каже Іванна Фуртак.
За словами медсестер, роботу з дітками вони дуже люблять і на роботу в іншому відділенні ніколи б не проміняли, хоча психологічно – тут найважче.
«Діти важкі, тому переживаєш не лише за них, а й за їхніх батьків. Розумієш, що проблеми у таких дітей стаються миттєво. Страх і невідомість бентежать», – додає Оксана Брожина.
У відділенні був випадок, коли дитина пробула тут цілий рік. Крихітну Іринку, яка народилася з вагою менше 500 грамів, виходжували дружно, адже від неї відмовились батьки. Згодом дівчинку вдочерила інша медсестра – із Чорнобильської лікарні, де малечу продовжили лікувати.
Нагадаємо, торік в Україні провели дослідження роботи медсестер, результати якого скоро оприлюднять в європейському медичному журналі. Серед найбільших проблем українські медсестри, які працюють у різних закладах, називають відсутність вибору у безперервному професійному розвитку, малу залученість у процес лікування пацієнтів та профілактичну роботу і, звісно, низькі зарплати і високе навантаження.
Ольга Шведа
Фото: Надія Марченко
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ