
Виходити і вилюбити. Як працюють медсестри Львівської обласної лікарні
Марія Сидорак опікується пацієнтами у Covid-відділенні і має досвід роботи у 30 років. Від початку пандемії коронавірусу їй довелося швидко опанувати нові навички, адже раніше світ такої хвороби не бачив. Тереза Кіях працює у відділенні інтенсивної терапії, має досвід у 37 років. За цей час жінка неодноразово бачила, як помирають пацієнти, але і тепер не може сприймати це відсторонено. Іванна Фуртак – медсестра у дитячій реанімації, має досвід у 20 років. Жінка виходжує передчасно народжених немовлят із критично малою вагою тіла – подекуди це 500-грамові дітки.
Усі троє говорять про покликання допомагати і опікуватись, а також – про надлюдське навантаження, брак технічних засобів, що полегшили б їм роботу, а також – про мізерні зарплати. Так, жінки отримують платню у 4200-5500 грн. Хіба у Covid-відділенні, каже Марія Сидорак, з надбавками зараз виходить близько 19 тис. грн. Це, додає медсестра, є значно кращим стимулом, аніж 4,5 тисячі.
Та, хто пам’ятає кожного пацієнта
Марія Сидорак раніше теж працювала у відділенні для передчасно народжених діток, потім – старшою медсестрою у кардіології. Та від серпня минулого року, коли у лікарні розгорнули Covid-відділення, стала палатною медсестрою тут.
У відділенні є 55 ліжок, зараз воно заповнене на половину. В одній бригаді працюють 7 медсестер, дві з яких – молодші.
Медсестер цього відділення називають білими ангелами – через специфічні захисні костюми, які ще й шурхотять. За зміну потрібно змінити два комплекти: комбінезон, бахіли, шапочка, халат, дві пари рукавиць, респіратор, щиток. Спочатку одне перевдягання займало 20 хвилин, зараз – вже 10.
Читайте також: Я хочу, щоб мене почули. Чому медсестри виїжджають на роботу за кордон
Упродовж шести годин медпрацівники не можуть нічого із себе знімати, торкатись обличчя, їсти, пити, навіть ходити у туалет. Є лише короткий обідній відпочинок, після якого медсестри знову перетворюються на шурхітливих ангелів. Коли зміна закінчується, одяг жінок під костюмами – мокрий. Його кидають у пральну машину, а самі йдуть в душ та під ультрафіолетові лампи.
Марія Сидорак каже, що досі ще не хворіла на коронавірус.
В обов’язки медсестри входить виміряти пацієнтові сатурацію, артеріальний тиск, температуру, поставити крапельниці, зробити уколи – усе розписано погодинно.
«Інколи буває, не встигнеш завершити ранковий обхід, як вже треба приступати до обіднього», – говорить жінка.
Марія Сидорак каже, що в Україні медсестри мають навантаження, як троє їхніх колег в Європі. До слова, до пандемії у Британії на одного хворого припадала одна медсестра, зараз там один медпрацівник має трьох підопічних пацієнтів. Тут це 4-8 хворих на одну сестру.
На думку співрозмовниці, в Україні роботу медсестер недооцінюють.
Читайте також: Після голодування медсестер на Львівщині відновили роботу лікарні, яка простоювала майже рік
«Усі більше шкодують роботу лікаря, медсестер – не так. Та коли привозять хворого, спочатку до нього іде медсестра. Саме ми проводимо біля ліжка пацієнта найбільше часу. Більше того, лише медсестра знає, що у шприці, у флаконі, що з ліків ввели, а що ще ні», – пояснює Марія Сидорак.
«Маємо також бути психологами, навіть трохи священниками. Усміхнувся до хворого, погладив – і йому, може, легше», – додає вона.
Багатьох пацієнтів жінка пам’ятає і називає на прізвища. Найважче, каже, коли хворий помирає на очах – після цього хочеться самій тихо поплакати в кутку.
«Часом неможливо забути очей пацієнтів, які хочуть жити, але помирають. Пам’ятаю великі чорні очі хворого Зубка… Не забудуться і перші пацієнти, які виписувались. Був такий один не дуже говіркий, але потішний. Називав нас ангеликами. Коли виписувався, плакав», – згадує Марія Сидорак.
Медсестра говорить, що коронавірус повністю змінив її ставлення до життя – тепер вона навіть дякує Богові за те, що працює у Covid-відділенні.
«Це випробування на міцність, доброту, на те, щоб зупинитись, оглянутись і подякувати за те, що живеш. Я тепер тішуся кожній хвилині, радію сонцю, квітці, тому, що падає дощ. Мені прикро чути, що люди на щось нарікають, навпаки – треба завжди дякувати Богу за все, що маєш – і труднощі, і успіхи», – ділиться жінка.
Та, хто заспіває після уколу
Тереза Кіях є старшою медсестрою відділення анестезіології та інтенсивної терапії №2. Сюди завжди потрапляли найважчі пацієнти – із інфарктами, крововиливами в мозок, після операцій на серці тощо.
І саме тут першими «відчули», що таке коронавірус. 23 квітня торік сюди привезли хворого, який повернувся з Італії і мав проблеми із серцем. Пацієнта упродовж п’яти діб консультували хірурги, кардіохірурги, анестезіологи, доглядали медсестри. Чоловік помер, багато лікарів і медсестер захворіло.
Читайте також: Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа
Відділення розраховане на 15 пацієнтів. На зміні працюють четверо медсестер. Це, на думку Терези Кіях, мало, адже хворі потребують не лише цілодобових маніпуляцій, а й догляду, багато хто з них має надлишкову вагу.
«Дівчата працюють по 12 годин – роблять уколи, контролюють динаміку на моніторах, стежать за аналізами, що можемо робити кожні 4-6 годин. Пацієнт ніколи не запам’ятає, скільки ін’єкцій ти йому зробила, але запамְ’ятає, скільки разів до нього підійшла, сказала добре слово, подала води. Медичні сестри – це сестри милосердя», – говорить жінка.
Читайте також: Була там, де важко. У память про лікарку-анестезіолога Ірину Федоришин
Тереза Кіях називає медсестер фанатами своєї роботи, недооціненими державою.
«Нам потрібні більші зарплати, більше медсестер, технологічних речей», – перераховує старша медсестра реанімаційного відділення.
Буває, що пацієнти у реанімації лежать і по три, і по шість місяців – тоді стають наче рідні. Медсестри розповідають їм про свої життя і навіть разом співають.
«Колись у нас лежав директор одного з підприємств. Сильно переживав, часто просив до нього підійти. А одного разу сказав, що любить співати і попросив допомогти. Так ми з ним співали українських пісень», – згадує Тереза Кіях.
Вона додає, що часто зустрічає пацієнтів на вулиці – вітаються, дякують, шлють листівки і навіть білі гриби та сало.
Та, хто заміняє маму
Іванна Фуртак працює із пацієнтами, яким лиш по кілька днів від народження. Старшою медсестрою у цьому відділенні є Оксана Брожина.
Медсестри тут також є і нянями, і мамами, адже крихіткам потрібно не лише поставити катетер, зонд чи респіратор, а й нагодувати, погладити, взяти на руки, заспівати пісеньку.
«Наша робота – виходити і вилюбити діток. У медінститутах такого не вчать. Коли дитина плаче, а ти підходиш, береш за ручку, то вона прислухається і перестає. Дотик для них дуже важливий», – каже Іванна Фуртак.
За словами медсестер, роботу з дітками вони дуже люблять і на роботу в іншому відділенні ніколи б не проміняли, хоча психологічно – тут найважче.
«Діти важкі, тому переживаєш не лише за них, а й за їхніх батьків. Розумієш, що проблеми у таких дітей стаються миттєво. Страх і невідомість бентежать», – додає Оксана Брожина.
У відділенні був випадок, коли дитина пробула тут цілий рік. Крихітну Іринку, яка народилася з вагою менше 500 грамів, виходжували дружно, адже від неї відмовились батьки. Згодом дівчинку вдочерила інша медсестра – із Чорнобильської лікарні, де малечу продовжили лікувати.
Нагадаємо, торік в Україні провели дослідження роботи медсестер, результати якого скоро оприлюднять в європейському медичному журналі. Серед найбільших проблем українські медсестри, які працюють у різних закладах, називають відсутність вибору у безперервному професійному розвитку, малу залученість у процес лікування пацієнтів та профілактичну роботу і, звісно, низькі зарплати і високе навантаження.
Ольга Шведа
Фото: Надія Марченко
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись