Сьогодні, 12 травня, в усьому світі відзначають День медичної сестри. Саме медсестри проводять найбільше часу біля ліжка хворого, дбають про пацієнтів, заспокоюють та підтримують їх. Тvoemisto.tv вшановує цю працю та розповідає історії трьох медсестер із різних відділень Львівської обласної лікарні.

Марія Сидорак опікується пацієнтами у Covid-відділенні і має досвід роботи у 30 років. Від початку пандемії коронавірусу їй довелося швидко опанувати нові навички, адже раніше світ такої хвороби не бачив. Тереза Кіях працює у відділенні інтенсивної терапії, має досвід у 37 років. За цей час жінка неодноразово бачила, як помирають пацієнти, але і тепер не може сприймати це відсторонено. Іванна Фуртак – медсестра у дитячій реанімації, має досвід у 20 років. Жінка виходжує передчасно народжених немовлят із критично малою вагою тіла – подекуди це 500-грамові дітки.

Усі троє говорять про покликання допомагати і опікуватись, а також – про надлюдське навантаження, брак технічних засобів, що полегшили б їм роботу, а також – про мізерні зарплати. Так, жінки отримують платню у 4200-5500 грн. Хіба у Covid-відділенні, каже Марія Сидорак, з надбавками зараз виходить близько 19 тис. грн. Це, додає медсестра, є значно кращим стимулом, аніж 4,5 тисячі.

Та, хто пам’ятає кожного пацієнта

Марія Сидорак раніше теж працювала у відділенні для передчасно народжених діток, потім –  старшою медсестрою у кардіології. Та від серпня минулого року, коли у лікарні розгорнули Covid-відділення, стала палатною медсестрою тут.

У відділенні є 55 ліжок, зараз воно заповнене на половину. В одній бригаді працюють 7 медсестер, дві з яких – молодші.

Медсестер цього відділення називають білими ангелами – через специфічні захисні костюми, які ще й шурхотять. За зміну потрібно змінити два комплекти: комбінезон, бахіли, шапочка, халат, дві пари рукавиць, респіратор, щиток. Спочатку одне перевдягання займало 20 хвилин, зараз – вже 10.

Читайте також: Я хочу, щоб мене почули. Чому медсестри виїжджають на роботу за кордон

Упродовж шести годин медпрацівники не можуть нічого із себе знімати, торкатись обличчя, їсти, пити, навіть ходити у туалет. Є лише короткий обідній відпочинок, після якого медсестри знову перетворюються на шурхітливих ангелів. Коли зміна закінчується, одяг жінок під костюмами – мокрий. Його кидають у пральну машину, а самі йдуть в душ та під ультрафіолетові лампи.

Марія Сидорак каже, що досі ще не хворіла на коронавірус.

В обов’язки медсестри входить виміряти пацієнтові сатурацію, артеріальний тиск, температуру, поставити крапельниці, зробити уколи – усе розписано погодинно.

«Інколи буває, не встигнеш завершити ранковий обхід, як вже треба приступати до обіднього», – говорить жінка.

Марія Сидорак каже, що в Україні медсестри мають навантаження, як троє їхніх колег в Європі. До слова, до пандемії у Британії на одного хворого припадала одна медсестра, зараз там один медпрацівник має трьох підопічних пацієнтів. Тут це 4-8 хворих на одну сестру.

На думку співрозмовниці, в Україні роботу медсестер недооцінюють.

Читайте також: Після голодування медсестер на Львівщині відновили роботу лікарні, яка простоювала майже рік

«Усі більше шкодують роботу лікаря, медсестер – не так. Та коли привозять хворого, спочатку до нього іде медсестра. Саме ми проводимо біля ліжка пацієнта найбільше часу. Більше того, лише медсестра знає, що у шприці, у флаконі, що з ліків ввели, а що ще ні», – пояснює Марія Сидорак.

«Маємо також бути психологами, навіть трохи священниками. Усміхнувся до хворого, погладив – і йому, може, легше», – додає вона.

Багатьох пацієнтів жінка пам’ятає і називає на прізвища. Найважче, каже, коли хворий помирає на очах – після цього хочеться самій тихо поплакати в кутку.

«Часом неможливо забути очей пацієнтів, які хочуть жити, але помирають. Пам’ятаю великі чорні очі хворого Зубка… Не забудуться і перші пацієнти, які виписувались. Був такий один не дуже говіркий, але потішний. Називав нас ангеликами. Коли виписувався, плакав», – згадує Марія Сидорак.

Медсестра говорить, що коронавірус повністю змінив її ставлення до життя – тепер вона навіть дякує Богові за те, що працює у Covid-відділенні.

«Це випробування на міцність, доброту, на те, щоб зупинитись, оглянутись і подякувати за те, що живеш. Я тепер тішуся кожній хвилині, радію сонцю, квітці, тому, що падає дощ. Мені прикро чути, що люди на щось нарікають, навпаки – треба завжди дякувати Богу за все, що маєш – і труднощі, і успіхи», – ділиться жінка.

Та, хто заспіває після уколу

Тереза Кіях є старшою медсестрою відділення анестезіології та інтенсивної терапії №2. Сюди завжди потрапляли найважчі пацієнти – із інфарктами, крововиливами в мозок, після операцій на серці тощо.

І саме тут першими «відчули», що таке коронавірус. 23 квітня торік сюди привезли хворого, який повернувся з Італії і мав проблеми із серцем. Пацієнта упродовж п’яти діб консультували хірурги, кардіохірурги, анестезіологи, доглядали медсестри. Чоловік помер, багато лікарів і медсестер захворіло.

Читайте також: Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа

Відділення розраховане на 15 пацієнтів. На зміні працюють четверо медсестер. Це, на думку Терези Кіях, мало, адже хворі потребують не лише цілодобових маніпуляцій, а й догляду, багато хто з них має надлишкову вагу.

«Дівчата працюють по 12 годин – роблять уколи, контролюють динаміку на моніторах, стежать за аналізами, що можемо робити кожні 4-6 годин. Пацієнт ніколи не запам’ятає, скільки ін’єкцій ти йому зробила, але запамְ’ятає, скільки разів до нього підійшла, сказала добре слово, подала води. Медичні сестри – це сестри милосердя», – говорить жінка.

Читайте також: Була там, де важко. У память про лікарку-анестезіолога Ірину Федоришин

Тереза Кіях називає медсестер фанатами своєї роботи, недооціненими державою.

«Нам потрібні більші зарплати, більше медсестер, технологічних речей», – перераховує старша медсестра реанімаційного відділення.

Буває, що пацієнти у реанімації лежать і по три, і по шість місяців – тоді стають наче рідні. Медсестри розповідають їм про свої життя і навіть разом співають.

«Колись у нас лежав директор одного з підприємств. Сильно переживав, часто просив до нього підійти. А одного разу сказав, що любить співати і попросив допомогти. Так ми з ним співали українських пісень», – згадує Тереза Кіях.

Вона додає, що часто зустрічає пацієнтів на вулиці – вітаються, дякують, шлють листівки і навіть білі гриби та сало.

Та, хто заміняє маму

Іванна Фуртак працює із пацієнтами, яким лиш по кілька днів від народження. Старшою медсестрою у цьому відділенні є Оксана Брожина.

Медсестри тут також є і нянями, і мамами, адже крихіткам потрібно не лише поставити катетер, зонд чи респіратор, а й нагодувати, погладити, взяти на руки, заспівати пісеньку.

«Наша робота – виходити і вилюбити діток. У медінститутах такого не вчать. Коли дитина плаче, а ти підходиш, береш за ручку, то вона прислухається і перестає. Дотик для них дуже важливий», – каже Іванна Фуртак.

За словами медсестер, роботу з дітками вони дуже люблять і на роботу в іншому відділенні ніколи б не проміняли, хоча психологічно – тут найважче.

«Діти важкі, тому переживаєш не лише за них, а й за їхніх батьків. Розумієш, що проблеми у таких дітей стаються миттєво. Страх і невідомість бентежать», – додає Оксана Брожина.

У відділенні був випадок, коли дитина пробула тут цілий рік. Крихітну Іринку, яка народилася з вагою менше 500 грамів, виходжували дружно, адже від неї відмовились батьки. Згодом дівчинку вдочерила інша медсестра – із Чорнобильської лікарні, де малечу продовжили лікувати.

Нагадаємо, торік в Україні провели дослідження роботи медсестер, результати якого скоро оприлюднять в європейському медичному журналі. Серед найбільших проблем українські медсестри, які працюють у різних закладах, називають відсутність вибору у безперервному професійному розвитку, малу залученість у процес лікування пацієнтів та профілактичну роботу і, звісно, низькі зарплати і високе навантаження.

Ольга Шведа

Фото: Надія Марченко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.