Працювала до останнього. У пам’ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук
Сьогодні – історія про Галину Михальчук – керівницю міського лабораторного центру МОЗ. Ніхто не міг подумати, що людина, яка розробляла правила із протидії епідемії для різних закладів та установ ще на початку березня, сама стане жертвою цього підступного вірусу. Міський лабораторний центр фактично осиротів зі звісткою про смерть Галини Михальчук, адже саме вона запускала його роботу з нуля у 2013-му році.
Колеги згадують про неї як про виважену та відповідальну людину, яка починала свій робочий день ще до його початку і йшла останньою. Власне, у лікарню її також забрали із кабінету.
Тепер її стіл пустує, позаду картина із галявиною, яка означала для неї більше, аніж просто зображення (про це згодом).
Фотографій із Галиною Трохимівною дуже мало – вона не любила фотографуватися, як і не любила публічності. Була скромною. Ледь не єдине фото надав її молодший син Василь, яке вловило її «тиху» усмішку.
Галина Михальчук, фото з сімейного архіву
Галина Михальчук у лютому цього року відсвяткувала 70. Всі ці роки вона жила для сім’ї і для роботи, виховала двох синів, виняньчила спершу одного внука (йому вже 27), а в останні чотири роки ще й двійнят. Удома кажуть, що вона фактично жила у лабораторному центрі.
Вона все потребувала хіба для роботи...
Син Василь розповідає, що кращого спеціаліста у санітарній службі годі знайти. «Вона добре знала свою справу і до неї завжди дзвонили інші керівники, щоб порадитися», – зазначає Василь.
Весь вільний час вона проводила із внуками. Зі старшим, який жив із нею з 1 по 3 клас, вона завжди робила уроки. А після 2016-го посвятила себе двійнятам, у чому бачила велику радість.
Василь розповідає, що мама була професійним фітотерапевтом, бо лікувала себе травами від цукрового діабету.
«Коли приходила весна – я її возив у Раковець та інші місця, де вона збирала трави, які потім собі сушила на чаї. У неї був діабет і вона мусила рятуватися, понижувати цукор. Внуки, робота і трави – це те, що вона любила і чим займалася», – розповідає Василь.
Він говорить, що від матері вони з братом перебрали працелюбність, а також навчилися виважено та розсудливо ухвалювати рішення. Бо такою була Вона.
Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду
Ще Галина Трохимівна вміла знаходити спільну мову з різними людьми. Була людяною, розповіла Тvoemisto.tv директорка клініки Стефана Хміля Оксана Драгус. Життя звело абсолютно різних людей з різних регіонів. Коли Оксані доводилося відкривати клініку у Львові (бо вона із Тернополя), то було складно, але Галина Трохимівна консультувала її, зокрема радила, як працювати у період епідемії Covid-19, була своєрідним тилом.
«Вона була дуже простою, доступною, безкорисливою і людяною. Ми до останнього були на зв’язку, донька ще у той день (коли лікарка померла) дзвонила до неї радитися. І коли я дізналася, що Галина Трохимівна померла, то я була у шоці».
Оксана пригадує, як вони якось зустрілися із Галиною Трохимівною. Та покликала її на обід, сказала, що «за законом території» має її зорієнтувати у чужій місцевості. «Коли вона побігла і розрахувалася за обід, мені так не зручно було. Я хотіла з нею розрахуватися, але вона мені відповіла, щоб купила їй паперу для офісу. Вона все потребувала хіба для роботи, щоб було на чому працювати», – розповіла Оксана Драгус.
Пані Оксана зазначає, що попри керівну посаду Галина Михальчук була простою у спілкуванні. «Вона вразила мене своєю душевністю», – каже вона.
Мріяла про нетрадиційну медицину
Заступниця завідувача міського лабораторного центру Наталя Когут досі не може повірити, що її наставниці вже немає. «Для мене це особиста травма. Я важко цю втрату перенесла, бо за цей час Галина Трохимівна була не просто керівником, а моїм великим другом та порадницею. Дуже важко. Дуже», – говорить гірким голосом Наталя.
За її словами, Галина Трохимівна любила готувати (але не випікати). Однією із найсмачніших страв, приготованих нею, була телятина у вині. Колишня керівниця центру більше любила готувати м’ясні, овочеві страви, але насправді була ласункою. «Ми їй завжди казали, що всі добрі люди люблять солодке. Але Галина Трохимівна старалася себе в тому обмежити», – каже Наталя Когут.
Взагалі Галина Михальчук була прибічницею правильного здорового харчування, цікавилася науковими статтями і виписувала журнали на установу, щоб всі могли читати і дізнаватися нові дослідження.
Особливо вона любила ходити в ліс чи поле, збирати лікарські трави і завжди приносила на роботу засушені трави, суміші до чаю.
Її мрією було стати лікарем нетрадиційної медицини. Вона важко переживала, коли руйнувалася санепідемслужба. Це було її особистою травмою і трагедією, бо вона вклала в цю установу всі свої зусилля і знання, всю себе.
Ніколи не хотіла сидіти на лавочці...
Основною потребою у житті для Галини Михальчук було бути задіяною у роботі, тому вона завжди працювала на те, щоб відчувати себе потрібною, розповідає її заступниця.
«Галина Трохимівна себе ніколи не розглядала у ролі пенсінерки на лавочці, тому хотіла займатися у подальшому нетрадиційною медициною. Вона багато читала на цю тематику і коли у нас виникали проблеми зі здоров’ям, то вона вміла дати мудру пораду щодо лікування і підказки у житті», – розповідає Наталя Когут.
Онуки знали, що в бабусі відповідальна робота, але завжди чекали на неї. За словами Наталі Когут, у них навіть були свої традиції перебування на дитячому майданчику.
«Вона давала їм свободу мислення і дій, але з певними правилами, якими вона вміла їх зацікавити. І то було за щастя, коли народилася двійнята. То був новий подих у її житті. Галина Трохимівна була окрилена, жила турботами дітей та внуків. Водночас вона ніколи не показувала свого болю, особистого чи пов'язаного з робочими моментами», – розповіла Наталя Когут.
Була універсальним доктором
Коли лабораторний центр створювали у 2013-му році, то вона фактично його і запускала. Галина Трохимівна працювала у санітарно-епідеміологічній службі з моменту завершення cанітарно-гігієнічного факультету Львівського медичного інституту. Спочатку її скерували на роботу у Бродівську СЕС, бо батьки були із Бродів. Згодом вона переїхала жити до Львова і перейшла у СЕС Франківського району. Починала з лікаря з гігієни дітей та підлітків – здійснювала нагляд за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог у садках, школах, дитячих будинках та інтернатах. За це час вона, за словами Наталі Когут, налагодила високий рівень планових перевірок та попереджувального нагляду в таких установах.
Тоді їй запропонували посаду завідувачки санітарно-гігієнічного відділу СЕС Франківського району. Вона відповідала за гігієну харчування, комунальну гігієну та інші напрямки. Паралельно почала виконувати обов’язки головного санітарного лікаря, коли керівник був відсутнім, була ще й епідеміологом.
«Галина Трохимівна була універсальним доктором гігієни і епідеміології», – наголошує Наталя Когут.
Коли санепідемслужбу ліквідували, то Галина Михальчук очолила міський лабораторний центр. Наглядова функція від новоствореної установи відійшла і центр почав здійснювати моніторинг закладів охорони здоров’я, стану довкілля, водойм, повітря і води. Під керівництвом Галини Трохимівни були гігієнічні та епідеміологічні підрозділи, пов’язані з розслідуванням спалахів інфекційних захворювань.
За цими дверима фактично жила керівниця...
«Згоріла на роботі»
Галина Михальчук справді була трудоголіком. Навіть в останній день на роботі не хотіла покидати робочого місця, розповідає керівник обласного лабораторного центру МОЗ Роман Павлів.
«Коли я прийшов у СЕС, вона вже там працювала – була грамотним спеціалістом, порядною, дбайливою людиною, яка відповідально ставилася до роботи. На цій роботі вона, по суті, і згоріла. Не було й 8-мої, як вона вже була на роботі. А роботи було багато, йшли скорочення. Галина Трохимівна дбала за свій колектив. Могла нехтувати всім, тільки не роботою. Щоб ти їй не доручив, вона зі всім справлялася. Навіть у цей день (коли її госпіталізували) вона пояснювала мені, що мусить на роботі щось зробити. Я їй ще сказав «Робота буде потім, ви обстежтеся», – ділиться спогадами він.
Хвороба виявилася дуже підступною. Галину Трохимівну госпіталізували фактично з кабінету. Тиждень перед цим вона почала скаржитися на погане самопочуття, слабість, які пояснювала перетягом, але вона й подумати не думала, що інфікувалася коронавірусом.
У лабораторному центрі їй провели ПЛР-тест, який підтвердив коронавірусну інфекцію, а пульсовий оксиметр показав рівень сатурації лише 40% (наповнення киснем крові)
Син Василь каже, що мама останні два роки мала проблеми зі здоров'ям, але не говорила про них, не хотіла нікого бентежити. І 26 червня вона фактично згасла за 15 хвилин.
«За два тижні до цього вона впала, пошкодила ногу. Потім простудилася. У п’ятницю, 19 червня, вона погано себе почувала, але пішла на роботу, і у понеділок, а у вівторок її завезли у лікарню. Лікарі казали, що стан стабільний. У п’ятницю вона ще спілкувалася за пів год до смерті із кимось по роботі. Але у неї різко піднявся цукор і за 15 хвилин її не стало», – каже Василь Михальчук.
Працівники лабораторного центру теж радили їй раніше звернутися до лікаря, але вона відтягала і до останнього старалася вирішити робочі питання.
Всі, хто знав Галину Трохимівну, кажуть, що вона була на своєму місці. Сподіваємось, що зараз вона знайшла собі безпечне місце на небесах.
Христина Гоголь
Головне зображення: ілюстративний колаж Дмитро Тарадайка
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» – це медіа, якому справді можна довіряти.
Якщо Вам подобається те, що ми робимо – долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!
Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:
- ексклюзивні e-mail розсилки
- доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
- можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
- можливість стати експертом «Твого Міста»
- ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
-
у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».
Підтримати Tvoemisto.tv можна за посиланням.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори