
Працювала до останнього. У пам’ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук
Сьогодні – історія про Галину Михальчук – керівницю міського лабораторного центру МОЗ. Ніхто не міг подумати, що людина, яка розробляла правила із протидії епідемії для різних закладів та установ ще на початку березня, сама стане жертвою цього підступного вірусу. Міський лабораторний центр фактично осиротів зі звісткою про смерть Галини Михальчук, адже саме вона запускала його роботу з нуля у 2013-му році.
Колеги згадують про неї як про виважену та відповідальну людину, яка починала свій робочий день ще до його початку і йшла останньою. Власне, у лікарню її також забрали із кабінету.
Тепер її стіл пустує, позаду картина із галявиною, яка означала для неї більше, аніж просто зображення (про це згодом).
Фотографій із Галиною Трохимівною дуже мало – вона не любила фотографуватися, як і не любила публічності. Була скромною. Ледь не єдине фото надав її молодший син Василь, яке вловило її «тиху» усмішку.
Галина Михальчук, фото з сімейного архіву
Галина Михальчук у лютому цього року відсвяткувала 70. Всі ці роки вона жила для сім’ї і для роботи, виховала двох синів, виняньчила спершу одного внука (йому вже 27), а в останні чотири роки ще й двійнят. Удома кажуть, що вона фактично жила у лабораторному центрі.
Вона все потребувала хіба для роботи...
Син Василь розповідає, що кращого спеціаліста у санітарній службі годі знайти. «Вона добре знала свою справу і до неї завжди дзвонили інші керівники, щоб порадитися», – зазначає Василь.
Весь вільний час вона проводила із внуками. Зі старшим, який жив із нею з 1 по 3 клас, вона завжди робила уроки. А після 2016-го посвятила себе двійнятам, у чому бачила велику радість.
Василь розповідає, що мама була професійним фітотерапевтом, бо лікувала себе травами від цукрового діабету.
«Коли приходила весна – я її возив у Раковець та інші місця, де вона збирала трави, які потім собі сушила на чаї. У неї був діабет і вона мусила рятуватися, понижувати цукор. Внуки, робота і трави – це те, що вона любила і чим займалася», – розповідає Василь.
Він говорить, що від матері вони з братом перебрали працелюбність, а також навчилися виважено та розсудливо ухвалювати рішення. Бо такою була Вона.
Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду
Ще Галина Трохимівна вміла знаходити спільну мову з різними людьми. Була людяною, розповіла Тvoemisto.tv директорка клініки Стефана Хміля Оксана Драгус. Життя звело абсолютно різних людей з різних регіонів. Коли Оксані доводилося відкривати клініку у Львові (бо вона із Тернополя), то було складно, але Галина Трохимівна консультувала її, зокрема радила, як працювати у період епідемії Covid-19, була своєрідним тилом.
«Вона була дуже простою, доступною, безкорисливою і людяною. Ми до останнього були на зв’язку, донька ще у той день (коли лікарка померла) дзвонила до неї радитися. І коли я дізналася, що Галина Трохимівна померла, то я була у шоці».
Оксана пригадує, як вони якось зустрілися із Галиною Трохимівною. Та покликала її на обід, сказала, що «за законом території» має її зорієнтувати у чужій місцевості. «Коли вона побігла і розрахувалася за обід, мені так не зручно було. Я хотіла з нею розрахуватися, але вона мені відповіла, щоб купила їй паперу для офісу. Вона все потребувала хіба для роботи, щоб було на чому працювати», – розповіла Оксана Драгус.
Пані Оксана зазначає, що попри керівну посаду Галина Михальчук була простою у спілкуванні. «Вона вразила мене своєю душевністю», – каже вона.
Мріяла про нетрадиційну медицину
Заступниця завідувача міського лабораторного центру Наталя Когут досі не може повірити, що її наставниці вже немає. «Для мене це особиста травма. Я важко цю втрату перенесла, бо за цей час Галина Трохимівна була не просто керівником, а моїм великим другом та порадницею. Дуже важко. Дуже», – говорить гірким голосом Наталя.
За її словами, Галина Трохимівна любила готувати (але не випікати). Однією із найсмачніших страв, приготованих нею, була телятина у вині. Колишня керівниця центру більше любила готувати м’ясні, овочеві страви, але насправді була ласункою. «Ми їй завжди казали, що всі добрі люди люблять солодке. Але Галина Трохимівна старалася себе в тому обмежити», – каже Наталя Когут.
Взагалі Галина Михальчук була прибічницею правильного здорового харчування, цікавилася науковими статтями і виписувала журнали на установу, щоб всі могли читати і дізнаватися нові дослідження.
Особливо вона любила ходити в ліс чи поле, збирати лікарські трави і завжди приносила на роботу засушені трави, суміші до чаю.
Її мрією було стати лікарем нетрадиційної медицини. Вона важко переживала, коли руйнувалася санепідемслужба. Це було її особистою травмою і трагедією, бо вона вклала в цю установу всі свої зусилля і знання, всю себе.
Ніколи не хотіла сидіти на лавочці...
Основною потребою у житті для Галини Михальчук було бути задіяною у роботі, тому вона завжди працювала на те, щоб відчувати себе потрібною, розповідає її заступниця.
«Галина Трохимівна себе ніколи не розглядала у ролі пенсінерки на лавочці, тому хотіла займатися у подальшому нетрадиційною медициною. Вона багато читала на цю тематику і коли у нас виникали проблеми зі здоров’ям, то вона вміла дати мудру пораду щодо лікування і підказки у житті», – розповідає Наталя Когут.
Онуки знали, що в бабусі відповідальна робота, але завжди чекали на неї. За словами Наталі Когут, у них навіть були свої традиції перебування на дитячому майданчику.
«Вона давала їм свободу мислення і дій, але з певними правилами, якими вона вміла їх зацікавити. І то було за щастя, коли народилася двійнята. То був новий подих у її житті. Галина Трохимівна була окрилена, жила турботами дітей та внуків. Водночас вона ніколи не показувала свого болю, особистого чи пов'язаного з робочими моментами», – розповіла Наталя Когут.
Була універсальним доктором
Коли лабораторний центр створювали у 2013-му році, то вона фактично його і запускала. Галина Трохимівна працювала у санітарно-епідеміологічній службі з моменту завершення cанітарно-гігієнічного факультету Львівського медичного інституту. Спочатку її скерували на роботу у Бродівську СЕС, бо батьки були із Бродів. Згодом вона переїхала жити до Львова і перейшла у СЕС Франківського району. Починала з лікаря з гігієни дітей та підлітків – здійснювала нагляд за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог у садках, школах, дитячих будинках та інтернатах. За це час вона, за словами Наталі Когут, налагодила високий рівень планових перевірок та попереджувального нагляду в таких установах.
Тоді їй запропонували посаду завідувачки санітарно-гігієнічного відділу СЕС Франківського району. Вона відповідала за гігієну харчування, комунальну гігієну та інші напрямки. Паралельно почала виконувати обов’язки головного санітарного лікаря, коли керівник був відсутнім, була ще й епідеміологом.
«Галина Трохимівна була універсальним доктором гігієни і епідеміології», – наголошує Наталя Когут.
Коли санепідемслужбу ліквідували, то Галина Михальчук очолила міський лабораторний центр. Наглядова функція від новоствореної установи відійшла і центр почав здійснювати моніторинг закладів охорони здоров’я, стану довкілля, водойм, повітря і води. Під керівництвом Галини Трохимівни були гігієнічні та епідеміологічні підрозділи, пов’язані з розслідуванням спалахів інфекційних захворювань.
За цими дверима фактично жила керівниця...
«Згоріла на роботі»
Галина Михальчук справді була трудоголіком. Навіть в останній день на роботі не хотіла покидати робочого місця, розповідає керівник обласного лабораторного центру МОЗ Роман Павлів.
«Коли я прийшов у СЕС, вона вже там працювала – була грамотним спеціалістом, порядною, дбайливою людиною, яка відповідально ставилася до роботи. На цій роботі вона, по суті, і згоріла. Не було й 8-мої, як вона вже була на роботі. А роботи було багато, йшли скорочення. Галина Трохимівна дбала за свій колектив. Могла нехтувати всім, тільки не роботою. Щоб ти їй не доручив, вона зі всім справлялася. Навіть у цей день (коли її госпіталізували) вона пояснювала мені, що мусить на роботі щось зробити. Я їй ще сказав «Робота буде потім, ви обстежтеся», – ділиться спогадами він.
Хвороба виявилася дуже підступною. Галину Трохимівну госпіталізували фактично з кабінету. Тиждень перед цим вона почала скаржитися на погане самопочуття, слабість, які пояснювала перетягом, але вона й подумати не думала, що інфікувалася коронавірусом.
У лабораторному центрі їй провели ПЛР-тест, який підтвердив коронавірусну інфекцію, а пульсовий оксиметр показав рівень сатурації лише 40% (наповнення киснем крові)
Син Василь каже, що мама останні два роки мала проблеми зі здоров'ям, але не говорила про них, не хотіла нікого бентежити. І 26 червня вона фактично згасла за 15 хвилин.
«За два тижні до цього вона впала, пошкодила ногу. Потім простудилася. У п’ятницю, 19 червня, вона погано себе почувала, але пішла на роботу, і у понеділок, а у вівторок її завезли у лікарню. Лікарі казали, що стан стабільний. У п’ятницю вона ще спілкувалася за пів год до смерті із кимось по роботі. Але у неї різко піднявся цукор і за 15 хвилин її не стало», – каже Василь Михальчук.
Працівники лабораторного центру теж радили їй раніше звернутися до лікаря, але вона відтягала і до останнього старалася вирішити робочі питання.
Всі, хто знав Галину Трохимівну, кажуть, що вона була на своєму місці. Сподіваємось, що зараз вона знайшла собі безпечне місце на небесах.
Христина Гоголь
Головне зображення: ілюстративний колаж Дмитро Тарадайка
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» – це медіа, якому справді можна довіряти.
Якщо Вам подобається те, що ми робимо – долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!
Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:
- ексклюзивні e-mail розсилки
- доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
- можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
- можливість стати експертом «Твого Міста»
- ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
-
у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».
Підтримати Tvoemisto.tv можна за посиланням.
Вибір Твого міста
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ