Фото: ЛОКЛ
Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
На Львівщині немовлята, які передчасно народилися і яких ще лагідно називають «поспішайки», «нетерплячки», «ранні пташки», перебувають у Львівській обласній клінічній лікарні. Зараз там близько 40 маленьких пацієнтів. З них 8 – у відділенні інтенсивної терапії і приблизно 30 – у відділенні патології недоношених. Загалом за рік тут виходжують понад 500 діток.
Читайте також: У львівському перинатальному центрі відкрили відділення виходжування недоношених діток
Донька Христини Гунчак також народилася раніше терміну. Яніночка з’явилася на світ на 33-му тижні вагітності із вагою 2190 г. У неї не було критичної маси тіла, але крихітка не могла дихати. Через те дівчинці довелося упродовж 16 днів перебувати у реанімації під апаратом штучного дихання. Загалом у лікарні Яніна з мамою пробули місяць. Зараз дівчинці майже 6 років, вона «наздогнала» всіх і з нею все гаразд. Проте перші роки її життя – це була невтомна праця батьків.
«У мене все сталося раптово на 33-му тижні вагітності. Сильна кровотеча, обласна клінічна лікарня, терміновий кесаревий розтин. У мене був шок, адже як мінімум планувала народжувати власними силами. Чому це зі мною сталося – з молодою 25-річною жінкою, яка вела здоровий спосіб життя. Не до кінця розумію. І ніхто не міг нічого пояснити. Лікарі лише казали, що зараз будемо рятувати ваше життя і життя вашої дитини. Тоді й зрозуміла, що життя починає обриватися і я не можу з тим нічого вдіяти», – каже Христина Гунчак.
Свою донечку жінка не бачила тиждень і цей період був чи не найскладнішим, адже у палату до породіль, з якими лежала Христина, по кілька разів на день приносили їх діточок. Вони їх брали на руки, годували, цілували.
Христина лежала одна і лиш зрідка підходила до дверей реанімації, де лежала її дитинка.
До донечки інколи впускали тата, який приносив ліки, робив фото для дружини і постійно наголошував, що вона дуже красива і схожа на Христину, особливо вушками.
Через тиждень після народження їй дозволили прийти до дитини. І чоловік, і Зоряна Салабай, яка була лікуючою лікаркою Христини Гунчак та психологом, як каже сама жінка, адже завдяки їй вдалося пережити всі найскладніші моменти, казали, що дівчинка маленька і квола.
«До зустрічі з донечкою мене готував чоловік. Розповідав, що не все так просто, що вона маленька і на руки її взяти не вдасться. Я ніби й була готова, адже фантазувала, як це все відбуватиметься. Але ні – все пішло не так. Те, що мені говорили за дверима, і те, що побачила в реальності – різні речі. У палаті було кілька крихітних діток, до яких під’єднані купа різних дротиків і постійно пікали апарати. Я взялася дуже сильно за кушетку, де лежала моя донечка, і сильно заплакала», – пригадує Христина Гунчак.
За її словами, допомогти зупинити сльози та паніку допомогла лікарка, яка наголосила, що дитинка все відчуває і їй складно, коли мама така стривожена. Різниця лиш у тому, що донечка переживає фізичний біль, а мама – моральний.
Христина розповідає, що всі наступні дні, які дівчинка перебувала в реанімації, та приходила до неї. Згодом жінці дозволили брати крихітку на руки – усю в зонтах та приєднану до життєво необхідних трубочок. Проте щодня дівчинка змінювалася, у неї покращувались показники, сходили синячки від постійних уколів.
«На 10-й день реанімації лікарка повідомила, що спробують відключати донечку від апарату штучного дихання. І це стало для мене великою надією, що все буде добре. Але вранці, коли прийшла в реанімацію, то побачила, що донечка знову у кюветі, підключена до апарату і зонтів. Знову настав біль та розчарування», – веде далі співрозмовниця.
На 6-й день повторної реанімації Христина, яка в той час перебувала біля доньки, раптом почула дитячий плач. Христина відразу зрозуміла, що це її донька. Тоді й вперше приклала її до грудей. Далі кожен день для родини був перемогою.
Через кілька днів Яніні виповниться 6 років. Вона весела, активна, займається творчістю, музикою та фігурним катанням. Це все результат невтомної праці усі ці роки.
Крім Яніни у Христини підростає ще одна дитинка, якій лише 9 місяців. Жінка каже, що намагалася не тривожитись, проте страхи все ж були – від першого дня вагітності і аж до 40 тижня, коли народила.
Читайте також: Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
Як зазначила Тvoemisto.tv завідувачка відділення інтенсивної терапії передчасно народжених дітей Львівської обласної клінічної лікарні Зоряна Салабай, передчасно народженими вважаються діти, які народилися до 37 тижня вагітності.
Зоряна Салабай каже, що на Львівщині щороку є кілька дітей, які народжуються з критичною масою тіла – в межах 500 грам. Але за практики лікарки, найменшою була дівчинка, яка народилася у терміні 22 тижня вагітності і з вагою 480 грам. Це межа незрілості, при якій можна рятувати дитину.
«Це було три роки тому. Дівчинка була вкрай складна, але ми її успішно виходили. Дівчинка з двійні. Хлопчик помер у пологовому будинку, а її перевели до нас», – каже Зоряна Салабай.
За її словами, крихітка пів року перебувала у відділенні інтенсивної терапії і ще пів року у відділенні недоношених дітей. Загалом в неонатальному центрі Львівської обласної лікарні вона перебувала рік.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що від дитини відразу після народження відмовилися батьки, адже вважали, що в неї немає шансів і вона може стати глибоким інвалідом, але сталося далеко не так. Дитина знайшла не лише нову чудову родину, а й успішно реабілітується, розвивається і має всі шанси вирости нормальною здоровою дитиною.
Загалом, діти, які передчасно народжені, часто мають проблеми зі здоров’ֹям, адже в них недорозвинені усі органи.
«Незріла недоношена дитина – це не просто маленькі розміри тіла, вага і довжина. Кожен орган має свої функції і на момент народження дитинка має бути готова до повноцінного самостійного функціонування. А передчасно народжені не є такі готові – у них незрілі легені, мозок, система кровообігу, травлення, терморегуляція, інші життєво необхідні органи та показники. Часто такі діти потребують хірургічних втручань, підтримки з боку дихальної системи, підтримки нормального кровоплину, температури тіла. Термін лікування може становити від місяця до пів року», – каже Зоряна Салабай.
Щоб передчасно народжена дитина була повноцінною, з нею потрібно постійно займатися – робити масажі, працювати з реабілітологами. Тільки так вони мають великі шанси бути здоровими.
За «поспішайками», яких доглядали в обласній лікарні, спостерігають не лише упродовж першого року життя, а й при потребі – довше.
Серед причин, чому так стається, що дітки народжуються передчасно, Зоряна Салабай називає різні причини: незадовільне здоров’я мами, спадкові захворювання в родині, негативний вплив під час вагітності, токсичні чинники, багатоплідна вагітність, репродуктивні функції, тобто штучне запліднення.
До речі, щороку, 17 листопада, у стінах львівської лікарні – гамірно, бо сюди приходять мами з малечами, які народилися передчасно. Цього року, зважаючи на карантинні обмеження, такої зустрічі не було.
«Мені важко цей день назвати святом. Це швидше перемога над передчасним народженням. Хоч цього року зустрічі і свята не було, цей день ми завжди відзначаємо, до нас дзвонять та приходять вдячні пацієнки», – додала Зоряна Салабай.
Пам’ятає про це день і Христина Гунчак. Відтоді, як вона народила свою першу дитину, жінка займається благодійністю – збирає для діточок Львівської обласної лікарні подарунки та курує акцією – «Кров для крихіток», під час якої небайдужих просять ставати донорами для передчасно народжених дітей.
«Коли передчасно народилася наша донечка, лікарі сказали, що потрібна кров для крихітки. Її швидко знайшли, але натомість ми мали також поповнити банк крові для інших дітей. У перший рік чоловік зібрав кількох знайомих, які й здали кров. Тоді я зрозуміла, що з тим велика проблема і треба допомагати. Навіть така акція є хорошим кроком і підтримкою для батьків та їх дітей. Наприклад, минулого року вдалося зібралося 20 людей, які здали близько 9 літрів крові», – каже Христина Гунчак.
Як і в минулі роки, цьогоріч акцію проведуть 26 листопада, наступного ж дня після дня народження Яніни.
За словами Христини Гунчак, 26 листопада о 9 годині ранку люди, які бажають стати донорами для крихіток, можуть прийти у Львівську обласну службу крові, що на вул. Пекарській.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Ольга Шведа
Фото Христини Гунчак та ЛОКЛ
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку