
Фото: Цензор.нет
«Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
Читайте також: Безпрецедентне єднання. 83% українців за те, щоб українська була єдиною державною мовою
Непогано говорив українською, але тепер є привід, щоби повністю на неї перейти
Саша Якубович – 17-річний студент Київського політехнічного інституту, який евакуювався з Бучі. Спочатку він був волонтером у Львівському гуманітарному штабі, тепер – у Центрі Шептицького Українського католицького університету. Українізувався з перших днів війни. Каже, що процес переходу на українську дався йому легко.
«Мені було легко українізуватися, бо я і раніше непогано говорив українською, а тепер ще й такий привід є, щоби повністю на неї перейти. Коли я приїхав із Києва і почав ходити вашим містом, то досить впевнено говорив українською. І ті, що мене не знали, запитували, чи я, бува, не студент УКУ. Я з усмішкою відповідав, що я студент Київського політеху. Раніше взагалі не спілкувався українською, однак у Львові в перші дні війни до мене підійшла інша волонтерка і сказала, що здивована моєю українською і що вона ніколи б не подумала, що я все життя говорив російською», – розповідає хлопець.
Студент називає мову ідейним напрямом, не критикує тих, що спілкуються російською, але не розуміє, як можна далі свідомо її обстоювати у Львові, коли будинки евакуйованих знищили російські ракети.
«Мова – це ідейний напрям, без якого ми не станемо незалежними у майбутньому. Я не критикую тих, що спілкуються російською, але якщо людина в цей час обстоює російську, пропагує її, то це неправильно. Не розумію, як можна думати і говорити інакше після того, як у твій будинок прилетіла бомба», – обурюється Саша Якубович.
З початку війни він почав досліджувати історію і зрозумів, що має хист радше до гуманітарних наук, хоча й не читав нічого з української літератури, окрім Всеволода Нестайка. Хоче перевестися з Київської політехніки на навчання до Львова, залишитися тут.
«Зараз я почав цікавитися історією, дивитися відео про Бандеру. Взагалі хочу перевступити у Львові на філологію або соціальну роботу. Хімія і математика – це не моє. Але щоби вступити на філологію, треба вивчати мову і літературу, а я з літературою зовсім не дружив і ніколи нічого не читав, окрім «Тореадорів із Васюківки». Сподіваюся, будуть якісь бонуси для волонтерів, бо я хочу перейти в УКУ», – каже він.
Спершу читав книги українською, щоб звикнути до мови
Дмитро Заблоцький – 37-річний артдиректор, оператор і відеомонтажер у ІТ-компанії, родом з Одеси. Після початку війни він разом із сім’єю евакуювався до Чернівців. Признається, що має дуже великі сентименти до заходу України.
«В Одесі я працював у ресторані, на концертному майданчику як артдиректор. Перед коронавірусом усе це зупинилося, і я почав працювати оператором та відеомонтажером у ІТ-компанії. Ми евакуювалися з Одеси не одразу. Коли сигнал тривоги почав лунати по кілька разів на день і було чути вибухи, ми бігли у бомбосховище в багатоповерхівці. Тоді й вирішили їхати на захід України. Це дуже лякало моїх дівчат. Друзі нам допомогли, ми приїхали до Чернівців. Дорога і пошуки місця проживання були дуже важкими. Після війни ми, мабуть, повернемося в Одесу, але я хотів би залишитися жити десь на заході України. Мені тут дуже подобається», – каже він.
Майже одразу після приїзду його сім’я організувалася задля психологічної допомоги дітям.
«Практично одразу Лєра, моя дружина, творча людина, вирішила допомагати дітям, які евакуйовуються. Дехто з них зазнав ще гіршої долі, аніж ми, і моя дружина розуміла, наскільки важлива не тільки фізична, а й психологічна підтримка, щоби діти відволіклися від думок про війну. Отож вона написала план допомоги дітям, який могла б реалізувати. Пішла з ним до головного волонтерського центру в місті, і їй це погодили. Вона уже почала робити творчу секцію з дітьми, на якій вони зможуть малювати, творити. Зараз активно шукає на це кошти», – розповідає Дмитро.
З його слів, він хотів перейти на українську раніше, проте його оточення в Одесі російськомовне. Разом із тим Дмитро називає мову зброєю та певен, що російсько-українська війна не розпочалася б узагалі, якби всі говорили українською.
«Я час до часу починав розмовляти українською, час до часу думав про це, навіть читав книги українською вголос, щоби звикнути до мови. Це було три-чотири роки тому. Вважаю, що ми – українці, у нас є своя мова, своя культура, тож навіщо нам щось інше? Мова робить нас вразливими, тому що мовою можуть скористатися, і зараз дуже гарний приклад, коли мовою скористалася клята росія. Якби ми всі завжди говорили українською, то такого б не сталося», – пояснює Дмитро Заблоцький.
Він зізнається, що не міг повністю перейти на українську, бо його оточення на 99 відсотків говорить російською.
«Коли українці розмовляють російською, це така ж погана звичка, як і куріння, треба кидати. Одного разу я купив книгу «Мовні війни» Володимира Селезньова. У ній автор доволі упевнено й аргументовано доводить, що українська мова – цілком самостійне явище з точки зору лінгвістики, культури та історії, використовуючи як аргумент різні документи. Я зрозумів, що українська мова ще старіша, аніж російська. У будь-якому разі хочу в це вірити. У школі були дуже важкі для розуміння тексти, вони до мене не промовляли. Уже на філософському факультеті Одеського університету я вивчав Франка. Мені дуже імпонує його концепція кордоцентризму. Він наголошував, що у людини найважливіше серце, можливість сприймати чуттєво, а не аналітично», – пояснює Дмитро Заблоцький.
Перевела свій блог повністю на українську
Олена Полякова – 25-річна мистецтвознавиця, авторка блогу the_mysteztvo, на який підписані майже 25 тисяч читачів. Вона із Запоріжжя. У Львові вже п’ять років, тому спілкувалася в житті впродовж цього часу двома мовами. Почала вести свій блог у 2019 році російською, тепер повністю перейшла на українську.
«До війни я здебільшого вела блог та лекції про міфологію і мистецтво. Тепер цей блог більше про гумор, меми та підтримку бойового духу. Жартую, що нині я боєць «мемного» фронту. На українську думала перейти давно, але не було нагальної потреби. Я з тих людей, що впевнені: слова не головне, головне дії. Але за декілька днів до війни вирішила все ж таки писати українською. Хочу, щоби класного україномовного контенту було більше. Враховуючи обставини, українці все більше потребують чітких орієнтирів у цьому хиткому світі. Це питання національної та культурної ідентичності. Те, що багато людей тепер переходять на українську, не так їхнє бажання, як потреба знайти і відчути своє коріння, щоб було не так важко в сучасних реаліях», – розповідає Олена Полякова.
Улюблений поет блогерки – Василь Симоненко. Після війни вона хоче повернутися в рідне Запоріжжя.
«У мене російськомовна сім’я, спілкуюся з нею і українською, і російською, і суржиком. Маю улюбленого поета – Василя Симоненка. Після війни збираюся побачитися з родиною в рідному Запоріжжі, а потім жити і любити, писати про мистецтво, подорожувати українськими містами, блукати нашими музеями», – каже дівчина.
Дар’я Толстих – дніпрянка, 28-річна власниця бренду натуральної косметики Moon&Rune. Її Instagram має понад 31 тисячу підписників. Вона жила поблизу Дніпра і в перший же день евакуювалася в Івано-Франківську область, оскільки по її містечку були здійснені ракетні удари. Дар’я повністю перейшла на українську з перших днів війни, бо, як сама каже, не хотіла, говорити однією мовою з орками-окупантами.
«Я займалася виробництвом української косметики, просуванням її в Україні та в світі. Під час війни роблю те саме. Це мій особистий фронт. На українську перейшла ще до війни, але сторіз були російською. Після того як почалася війна, весь свій контент почала робити українською, бо не хочу говорити однією мовою з орками-окупантами. До війни ніхто в світі не знав, що то за Україна така, хто в ній живе. І ось ми показали світу, яка в нас сильна і крута держава. Тепер треба показати, яка в нас крута і співуча мова, ще більше посилювати свою айдентику в світі», – вважає співрозмовниця.
Дівчина впевнена, що з кожним днем вдосконалюватиме свою українську, а після війни мріє відкрити центр допомоги безробітним.
«Хоча моя сім’я російськомовна, проте ми на 70 відсотків стали частіше говорити українською. Думаю, це тільки початок. Я люблю вірші Ліни Костенко і Кобзаря. Хочу після війни піднімати економіку країни, відкрити пов’язаний із моїм брендом невеличкий центр допомоги безробітним. Робота у нас завжди знайдеться!» – наголошує Дар’я Толстих.
Нагадаємо, що за результатами опитування соціологічної агенції «Рейтинг», яке проводили 19 березня, сьогодні абсолютна більшість, а це 83%, за те, щоб українська була єдиною державною мовою в Україні. Така думка домінує в усіх макрорегіонах, вікових та мовних групах. Також українці все менше спілкуються у побуті російською.
Роман Тищенко-Ламанський
Вибір Твого міста
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ
- Випадкові люди можуть отримати землю в селі, а селяни, які з діда-прадіда там живуть – їм зась
- Львівський Шанхай. Репортаж з мікрорайону Під Голоском, який забудовують «вікно у вікно»