
Фото: Цензор.нет
«Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
Читайте також: Безпрецедентне єднання. 83% українців за те, щоб українська була єдиною державною мовою
Непогано говорив українською, але тепер є привід, щоби повністю на неї перейти
Саша Якубович – 17-річний студент Київського політехнічного інституту, який евакуювався з Бучі. Спочатку він був волонтером у Львівському гуманітарному штабі, тепер – у Центрі Шептицького Українського католицького університету. Українізувався з перших днів війни. Каже, що процес переходу на українську дався йому легко.
«Мені було легко українізуватися, бо я і раніше непогано говорив українською, а тепер ще й такий привід є, щоби повністю на неї перейти. Коли я приїхав із Києва і почав ходити вашим містом, то досить впевнено говорив українською. І ті, що мене не знали, запитували, чи я, бува, не студент УКУ. Я з усмішкою відповідав, що я студент Київського політеху. Раніше взагалі не спілкувався українською, однак у Львові в перші дні війни до мене підійшла інша волонтерка і сказала, що здивована моєю українською і що вона ніколи б не подумала, що я все життя говорив російською», – розповідає хлопець.
Студент називає мову ідейним напрямом, не критикує тих, що спілкуються російською, але не розуміє, як можна далі свідомо її обстоювати у Львові, коли будинки евакуйованих знищили російські ракети.
«Мова – це ідейний напрям, без якого ми не станемо незалежними у майбутньому. Я не критикую тих, що спілкуються російською, але якщо людина в цей час обстоює російську, пропагує її, то це неправильно. Не розумію, як можна думати і говорити інакше після того, як у твій будинок прилетіла бомба», – обурюється Саша Якубович.
З початку війни він почав досліджувати історію і зрозумів, що має хист радше до гуманітарних наук, хоча й не читав нічого з української літератури, окрім Всеволода Нестайка. Хоче перевестися з Київської політехніки на навчання до Львова, залишитися тут.
«Зараз я почав цікавитися історією, дивитися відео про Бандеру. Взагалі хочу перевступити у Львові на філологію або соціальну роботу. Хімія і математика – це не моє. Але щоби вступити на філологію, треба вивчати мову і літературу, а я з літературою зовсім не дружив і ніколи нічого не читав, окрім «Тореадорів із Васюківки». Сподіваюся, будуть якісь бонуси для волонтерів, бо я хочу перейти в УКУ», – каже він.
Спершу читав книги українською, щоб звикнути до мови
Дмитро Заблоцький – 37-річний артдиректор, оператор і відеомонтажер у ІТ-компанії, родом з Одеси. Після початку війни він разом із сім’єю евакуювався до Чернівців. Признається, що має дуже великі сентименти до заходу України.
«В Одесі я працював у ресторані, на концертному майданчику як артдиректор. Перед коронавірусом усе це зупинилося, і я почав працювати оператором та відеомонтажером у ІТ-компанії. Ми евакуювалися з Одеси не одразу. Коли сигнал тривоги почав лунати по кілька разів на день і було чути вибухи, ми бігли у бомбосховище в багатоповерхівці. Тоді й вирішили їхати на захід України. Це дуже лякало моїх дівчат. Друзі нам допомогли, ми приїхали до Чернівців. Дорога і пошуки місця проживання були дуже важкими. Після війни ми, мабуть, повернемося в Одесу, але я хотів би залишитися жити десь на заході України. Мені тут дуже подобається», – каже він.
Майже одразу після приїзду його сім’я організувалася задля психологічної допомоги дітям.
«Практично одразу Лєра, моя дружина, творча людина, вирішила допомагати дітям, які евакуйовуються. Дехто з них зазнав ще гіршої долі, аніж ми, і моя дружина розуміла, наскільки важлива не тільки фізична, а й психологічна підтримка, щоби діти відволіклися від думок про війну. Отож вона написала план допомоги дітям, який могла б реалізувати. Пішла з ним до головного волонтерського центру в місті, і їй це погодили. Вона уже почала робити творчу секцію з дітьми, на якій вони зможуть малювати, творити. Зараз активно шукає на це кошти», – розповідає Дмитро.
З його слів, він хотів перейти на українську раніше, проте його оточення в Одесі російськомовне. Разом із тим Дмитро називає мову зброєю та певен, що російсько-українська війна не розпочалася б узагалі, якби всі говорили українською.
«Я час до часу починав розмовляти українською, час до часу думав про це, навіть читав книги українською вголос, щоби звикнути до мови. Це було три-чотири роки тому. Вважаю, що ми – українці, у нас є своя мова, своя культура, тож навіщо нам щось інше? Мова робить нас вразливими, тому що мовою можуть скористатися, і зараз дуже гарний приклад, коли мовою скористалася клята росія. Якби ми всі завжди говорили українською, то такого б не сталося», – пояснює Дмитро Заблоцький.
Він зізнається, що не міг повністю перейти на українську, бо його оточення на 99 відсотків говорить російською.
«Коли українці розмовляють російською, це така ж погана звичка, як і куріння, треба кидати. Одного разу я купив книгу «Мовні війни» Володимира Селезньова. У ній автор доволі упевнено й аргументовано доводить, що українська мова – цілком самостійне явище з точки зору лінгвістики, культури та історії, використовуючи як аргумент різні документи. Я зрозумів, що українська мова ще старіша, аніж російська. У будь-якому разі хочу в це вірити. У школі були дуже важкі для розуміння тексти, вони до мене не промовляли. Уже на філософському факультеті Одеського університету я вивчав Франка. Мені дуже імпонує його концепція кордоцентризму. Він наголошував, що у людини найважливіше серце, можливість сприймати чуттєво, а не аналітично», – пояснює Дмитро Заблоцький.
Перевела свій блог повністю на українську
Олена Полякова – 25-річна мистецтвознавиця, авторка блогу the_mysteztvo, на який підписані майже 25 тисяч читачів. Вона із Запоріжжя. У Львові вже п’ять років, тому спілкувалася в житті впродовж цього часу двома мовами. Почала вести свій блог у 2019 році російською, тепер повністю перейшла на українську.
«До війни я здебільшого вела блог та лекції про міфологію і мистецтво. Тепер цей блог більше про гумор, меми та підтримку бойового духу. Жартую, що нині я боєць «мемного» фронту. На українську думала перейти давно, але не було нагальної потреби. Я з тих людей, що впевнені: слова не головне, головне дії. Але за декілька днів до війни вирішила все ж таки писати українською. Хочу, щоби класного україномовного контенту було більше. Враховуючи обставини, українці все більше потребують чітких орієнтирів у цьому хиткому світі. Це питання національної та культурної ідентичності. Те, що багато людей тепер переходять на українську, не так їхнє бажання, як потреба знайти і відчути своє коріння, щоб було не так важко в сучасних реаліях», – розповідає Олена Полякова.
Улюблений поет блогерки – Василь Симоненко. Після війни вона хоче повернутися в рідне Запоріжжя.
«У мене російськомовна сім’я, спілкуюся з нею і українською, і російською, і суржиком. Маю улюбленого поета – Василя Симоненка. Після війни збираюся побачитися з родиною в рідному Запоріжжі, а потім жити і любити, писати про мистецтво, подорожувати українськими містами, блукати нашими музеями», – каже дівчина.
Дар’я Толстих – дніпрянка, 28-річна власниця бренду натуральної косметики Moon&Rune. Її Instagram має понад 31 тисячу підписників. Вона жила поблизу Дніпра і в перший же день евакуювалася в Івано-Франківську область, оскільки по її містечку були здійснені ракетні удари. Дар’я повністю перейшла на українську з перших днів війни, бо, як сама каже, не хотіла, говорити однією мовою з орками-окупантами.
«Я займалася виробництвом української косметики, просуванням її в Україні та в світі. Під час війни роблю те саме. Це мій особистий фронт. На українську перейшла ще до війни, але сторіз були російською. Після того як почалася війна, весь свій контент почала робити українською, бо не хочу говорити однією мовою з орками-окупантами. До війни ніхто в світі не знав, що то за Україна така, хто в ній живе. І ось ми показали світу, яка в нас сильна і крута держава. Тепер треба показати, яка в нас крута і співуча мова, ще більше посилювати свою айдентику в світі», – вважає співрозмовниця.
Дівчина впевнена, що з кожним днем вдосконалюватиме свою українську, а після війни мріє відкрити центр допомоги безробітним.
«Хоча моя сім’я російськомовна, проте ми на 70 відсотків стали частіше говорити українською. Думаю, це тільки початок. Я люблю вірші Ліни Костенко і Кобзаря. Хочу після війни піднімати економіку країни, відкрити пов’язаний із моїм брендом невеличкий центр допомоги безробітним. Робота у нас завжди знайдеться!» – наголошує Дар’я Толстих.
Нагадаємо, що за результатами опитування соціологічної агенції «Рейтинг», яке проводили 19 березня, сьогодні абсолютна більшість, а це 83%, за те, щоб українська була єдиною державною мовою в Україні. Така думка домінує в усіх макрорегіонах, вікових та мовних групах. Також українці все менше спілкуються у побуті російською.
Роман Тищенко-Ламанський
Вибір Твого міста
- Проїзд площею Ринок. Кому та за яких умов видають перепустки
- «Українці – це спів». Уляна Горбачевська про моду на українське у світі
- Як зміняться парки та озера Львова. Відверта розмова з очільницею управління екології
- Цілюща вода. Як Моршин намагається зберегти свої джерела
- Як хочете «прохалявити», згадуйте хлопців і дівчат на фронті. Розмова з викладачем-добровольцем
- Чути дзвони та коляду. Як у Львові переосмислювали Різдво
- Майкл Каппоні: Модульні будинки для ВПО – не завжди добре. Чим їх замінити?
- Місія Львова – допомагати. Як місто пережило рік та що далі
- «Страшно, коли відправляєш посилку, а людини вже нема». Інтерв’ю з Лілією Ступницькою
- Незламні люди. Як львівʼяни працюють з кафе та коворкінгів. Репортаж
- «Їдуть машиною і відключають світло». Інтерв’ю з речницею «Львівобленерго»
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- «Треба змінювати стиль календаря, а не дату Різдва». Інтерв'ю з богословом
- Крафтовий сирник добра. Вісім найкращих рецептів
- «Святий Миколаю, принеси подарунки нашим захисникам. Нічого іншого не хочу»
- Неестетичні білборди. Чому у Львові вирішили демонтувати рекламу
- Куди поїхати на вихідні зі Львова: до одного з найстаріших українських міст
- «Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні
- Як швидко оплатити комунальні послуги, не виходячи з дому. Інструкція
- «Пункти незламності» у Львові. Де у вашому районі випити кави та підзарядитись
- Що має побачити кожен львів’янин: храм Святого Архистратига Михаїла
- За рік «скурив» айфон. Чому підлітки повірили, що курити безпечно
- Львів матиме два реабілітаційні центри. Чим вони відрізняються і як працюватимуть
- Безпечне навчання. Як діяти під час різних загроз учням у школах і студентам у вишах
- Від цього часто залежить життя людини. Що має бути в домашній аптечці
- «Нам бракує порядку, дисциплінованості й тиші». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- «Тут ти все одно на чужині, навіть якщо є дорога елітна школа». Плюси і мінуси навчання за кордоном
- Арештована пам'ятка. Що відбувається з Будинком вчених у Львові
- «Треба однією рукою відстрілюватися, а другою не упустити майбутнє». Юрко Назарук про допомогу військовим і школу
- «На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
- Чи зросте вартість проїзду та як курсуватиме транспорт з осені. Розмова з Орестом Олеськівим
- Право на щастя. Історія подружжя, яке всиновило десятьох дітей
- Міста мають знати, що робити, якщо ракета влучить у ТЕЦ, – експерт
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів