Вулиця Котлярська – напрочуд самобутня, з єврейським колоритом. Кожен дім тут має свою історію, яка не зникла навіть під нашаруваннями фарби та попри зміну епох. Тут чи не кожна брама автентична. Та серед них є одна під номером 8 – Tvoemisto.tv розповідає, як виглядає відновлена унікальна каретна брама на вулиці Котлярській. А ще у неї є сестра, але досі у занедбаному стані на вулиці Ляйнберга.

Колись у триповерховій чиншовій кам’яниці під номером 8 функціонувала «Гебрейська кухня» та фабрика ниток. Сьогодні ж – знана серед львів’ян кав’ярня-галерея «Штука», яка повертає своїх відвідувачів у мистецьке середовище Австро-Угорського Львова.

Читайте також: Берлін у центрі Львова. Як після реставрації виглядає брама на князя Романа

Тут частенько відбуваються презентації книг, виставки живопису, вечори фламенко. Сама ж кав’ярня нагадує невеличкий музей, де кожну деталь намагалися зберегти. Колись на фасаді будинку під час реставрації відновили оригінальні надписи на стінах. Недоторканими залишилися центральні двері, які попри занедбаний стан вирізнялися величчю та особливим шармом.

Щоб зібрати кошти організували аукціон

Власник кав’ярні-галереї – колекціонер Євген Булавін запропонував мешканцям будинку відреставрувати браму за програмою співучасті. А коли коштів все ж забракло – організував у галереї аукціон. Бо весь процес співпав із загальною кризою, окрім того серед мешканців чимало пенсіонерів, які не мали змоги приєднатися до цієї ініціативи.

«Загальна вартість робіт – 70 тисяч. Муніципалітет відшкодував 70% з цієї суми. Але коштів виявилося все ж недостатньо, тому вирішили організувати аукціон. Так ми продавали з галереї ті речі, які уже не мали, де експонувати: ужиткові речі початку XX століття, тарелі, поштівки, документи. Кілька лотів викупили поляки, які мали сентименти до Львова», – каже він.

Читайте також: Не хотіли чекати. Як мешканці Кастелівки самі відновили історичну браму

Євген Булавін каже, що подібна практика була на Галичині раніше. Коли починалася велика толока, тоді випускали якісь унікальні поштівки або фотографії, люди їх купували і це була «цеголка на побудову» наприклад шпиталю, чи якоїсь парафії.

Будівля закладена 1874-ого року, ймовірно, це рік народження і самої брами. Тож коли фахівці взялися за її реставрацію, колекціонер Євген Булавін розшукав архівні документи. Так з’ясувалося, що над вікнами в брамі колись були декоровані вставки (їх додатково вирізьблювали, бо з плином часу вони не збереглися), залишки старих шиб. За ними відновлювали графічне напилення на вікнах, яке з часом знищилося, але на початках було особливим елементом, – зазначає колекціонер.

«Район, який знаходився за сучасним ринком Краківським називався Кракідали. То була дільниця, де в більшості мешкало єврейське населення. У них було популярно зображати на брамах дерево життя. Зазвичай, воно було вирізьблене, або нанесено графічно на шиби. Ваза з квітами символізувала розквіт. І, власне, тут на вікнах теж були залишки».

Декоровані листочки, завіси з фігурними накладками та «не рідна» ручка

Брама – каретна, виготовлена з дерева. А отже дуже габаритна. Вага самої конструкції близько 200 кілограм. Реставратор Андрій Федоришин розповідає, що навіть демонтувати її було важко, знадобилося багато людей.

«Досить складна реставрація була, тому що багато її елементів під час попередніх ремонтів були замінені. Замість дуба поставили сосну, яка є м’яким деревом і швидко руйнується. Довелося ці всі елементи наново відтворювати, особливо декор тафлів – практично весь був не автентичним. Були проблеми також із завісами. Вони такі досить цікаві, з фігурними накладками, які на жаль, не збереглися. Та й самі ж завіси подекуди були зруйновані. Тож нам довелося заново усе виточувати. Така ж ситуація з кованими елементами на вікнах – деякі листочки були втрачені зовсім», – каже він.

Читайте також: Не хотіли чекати. Як мешканці Кастелівки самі відновили історичну браму

Ручка не рідна, але витримана у стилі історизму, тому до загальної концепції дуже пасувала. Якість реставраційних робіт щороку зростає, зізнається Андрій Федоришин. Але «ахіллесова п’ята» усіх брам саме ручки, їх найбільше полюбляють злодюжки. Зараз він з ковалями, мистецтвознавцями розшукують по Львову автентичні ручки. Хочуть запустити флешмоб, щоб у Фейсбуці люди зголошувалися, фотографували свої брами із замками, клямками. Каже, що варто зібрати таку інформацію і вже на майбутнє старатися відновлювати усе за автентичним зразком.

«Є велика проблема з тим, що чимало ручок втрачених, велике щастя десь у місті таки розшукати автентичні. Іноді можна вберегти ручки з внутрішнього боку, їх не завжди вдається зняти на металолом. Крім того старі брами мають специфічні замки. Мало хто їх ремонтував, вони висіли роками зламані, потім їх просто міняли на якісь інші. Тому потрапити на рідні – то велика рідкість. Треба вивчити, які ручки були в часи історизму, модерну, щоб максимально враховувати це під час реставрації».

Брама на вулиці Ляйнберга з крихітними дверями

Поки ми зачаровано розглядаємо флористичні мотиви на вікнах брами, пан Євген пропонує перейти до паралельної вулички. Виявляється, на вулиці Ляйнберга, є така ж широка каретна брама, щоправда у занедбаному стані. Її родзинка у маленькому отворі, дверях, які за висотою нижчі, аніж середньостатистична людина. Тож мешканцям будинку доводиться нагинатися, аби потрапити всередину. Питаємо в атмосферної панянки з прищепками, чи можемо зайти. Жінка радо відчиняє крихітні двері. Всередині, в холі досі збережена металева придворна планка.

Читайте також: Бруд – це вибір. Дві історії львів'ян, які самотужки відновили під'їзди в історичних будинках

«Це є запір. В часи, коли були єврейські погроми, саме вони захищали будинок і його мешканців. Якщо підперти двері цими планками, то їх уже не висадиш. Такі ж були на нашій брамі, але їх покрали. Зазвичай при брамах сиділа жінка з ключем, який міг відчинити двері після 10 вечора. Так брама не лише пропускала карети, але й обороняла тих, хто тут проживав», – пояснює Євген Булавін.

Фасад дещо понищений, під штукатуркою проглядається давній шар. Так пан Євген припускає, що тут подібно до фасаду кав’ярні, теж можливі неочікувані сюрпризи – рекламні розписи на стінах, які зазвичай розповідали, чим торгували у цьому будинку. Цікаво, що автентичне фасадне полотно дуже гладке. Справа у матеріалах – припускає реставратор Андрій Федоришин: «Романцемент – популярний матеріал, який використовували у 19 сторіччі. Це попередник цементів. Він був дорогим, але дуже атмосферостійким. У нас є гіпсова ліпнина, яка потребує додаткового фарбування. Коли покривали цим матеріалом, то жодних шарів уже не треба».

Поки розглядаємо стареньку браму, пан Юрій – мешканець будинку – розповідає, що уже подав її на програму співфінансування. Їй також хочуть повернути втрачений розкішний вигляд. Таємницю казкових маленьких дверцят поки що не розгадали. В будинку багато автентичних елементів, всередині вціліли вітражі. До того ж не всі люди ще поміняли рідні дерев’яні рами на пластикові. Тепер шукають можливості, аби вберегти і відновити обличчя дому.

Читайте також: Як у старовинному львівському будинку живуть і співпрацюють нічний клуб і мешканці

Наші герої – люди, які не шукають відмовок, а навпаки – шукають можливостей. Бо твердо переконані, що чи не у кожному під’їзді історичної частини міста під шарами радянських епох і невдалих ремонтів точно знайдуться розписи на стінах, а кожна вулиця, мала чи велика, приховує свої архітектурні таємниці.

Вікторія Мацькович

Фото Надії Марченко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.