Пандемія Covid-19 стала ще однією передовою в Україні. На неї вийшли медики. Tvoemisto.tv хоче вшанувати пам’ять померлих лікарів, медсестер і фельдшерів та розповісти історію кожного з них. Кого ці люди любили, із чого сміялись, про що мріяли та що залишили нам у спадок – у проєкті «У пам’ять про медиків».

Коронавірусна хвороба забрала подружжя Богдана і Ганни Городенчуків із різницею в один день. Богдан Ярославович помер 10 листопада на 80-му році, а 11 листопада – його дружина, їй було 79.

Працювали до останніх днів

Подружжя працювало у Сокальській центральній районній лікарні 56 років. Богдан Ярославович був гастроентерологом та лікарем-терапевтом, а Ганна Миколаївна – акушером-гінекологом, завідувала гінекологічним відділенням.

Колеги розповідають про них з тремтінням в голосі, кажуть, що важко вірити і приймати, що їх не стало через Covid-19. Обидвоє пережили чимало: Ганна Миколаївна поборола рак, Богдан Ярославовчич – пережив шунтування серця. З вересня він пішов на пенсію, а пані Ганна ще працювала, допоки не захворіла.

Читайте також: Людина-фортеця. У пам'ять про медика-майданівця Василя Савенка

Головний лікар Сокальської центральної районної лікарні Роман Швед каже, що пані Ганна ніколи не відмовлялась від важких і відповідальних завдань. До останніх днів була оперативним хірургом і завжди була готова рятувати.

«Ганна Миколаївна вміла працювати з людьми, вона у будь-яку хвилину могла прийти на допомогу. Врятувала не одне життя – і дитяче, і жіноче. До останніх днів була оперативним хірургом. А ще вона була патріоткою», – щиро каже медик.

Додає, що Богдан Ярославович був добрим колегою. «Ніколи не чув щоб він казав, що не має часу. У нього завжди було чимало роботи. Він до 2011 року був завідувачем гастроентерологічного відділення», – говорить головний лікар.

Нині достеменно невідомо, де саме заразились ковідом подружжя.  «Лікарі працюють у самій гущі, тому казати, що лікар захворів десь «на стороні» – це трохи  неправильно, нечесно. Ніхто того достеменно не знає. Але ризики у нас найбільші, ми з ранку до вечора у ризику. Вони зо два тижні хворіли, може трохи більше.  Їх госпіталізували до Львова», – додає Роман Швед. 

Читайте також: Була там, де важко. У пам’ять про лікарку-анестезіолога Ірину Федоришин

Вчилась в них і медицини, і «людськості»

Колега, лікар-дерматолог Любов Данилкова пригадує як почала дружити з пані Ганною.

«Я трохи молодша від них. Коли ми з чоловіком приїхали у Сокаль і влаштувались на роботу у лікарню, то вони вже працювали. Вони дуже швидко нас прийняли. Богдан Ярославович був дуже спокійний – на нього справді можна було покластись. Коли народила другу дитину, у мене був сепсис (зараження крові – ред.), він допомагав, приходив у лікарню. Потім став хрещеним мого другого сина. Ганна Миколаївна була щирою. Ніколи не бачила ані нервів у них, ані сварок», – пригадує жінка.

Любов Володимирівна каже, що багато чого навчилась від старших колег – і не тільки у медицині, якою ті жили.

«Людськості у поведінці до товаришів, до пацієнтів навчилась. У них у хаті часто збиралися і діти, і внуки – їх у них п’ятеро. Завжди шумно було, а Ганна Миколаївна дуже смачно готувала, пекла завжди», – розповідає  пані Любов.  

Юрій Тейкало знав пані Ганну із дитинства, батьки були колегами, дружили. Коли він став гінекологом і влаштувався на роботу у Сокальській центральній районній лікарні, то Ганна Городенчук стала його вчителем і він гордий з того, що вчився у неї.

Пані Ганна до останнього оперувала, попри поважний вік та проблеми із суглобами. «Була дуже добрим фахівцем. До нас на лікування, пологи їхали люди з різних областей. Мала проблеми із колінним суглобом. Було їй важко, але попри це стояла та оперувала, – пригадує він.

Пригадує, що Ганна Миколаївна мала стримане почуття гумору, але колеги її добре розуміли. «Переживала про те, щоб когось не образити. Але колеги добре розуміли той її артистизм», – додає він.

Згадує, якось до лікарні прийшли мама з донькою 17-18 років. Та скаржилась на біль у животі, хоча уже було видно, що животик кругленький. Мати, звичайно, запевняла, що її донька не вагітна та коли з’ясувалось протилежне, то Ганна Миколаївна по-доброму сказала, що сталося «диво». 

За його словами, пані Ганна не одне життя врятувала щирою розмовою. Іншого разу жінка зі своєю донькою просили зробити аборт, щоб по селі не пішов поголос. «Дуже довго розмовляла Ганна Миколаївна з ними. Вона переконала їх залишити дитину. Зараз та людина доросла, може навіть не підозрює, що пані Ганна врятувала йому життя», – говорить лікар.

А ще пані Ганна дуже любила працювати на землі, квіти, дерева у саду, городина всяка. У неї все було своє. Мала бджоли. «Було якось сім’я втекла. Каже Ганна Миколаївна мені: «Ти вже добудь зміну, а я трохи раніше біжу, бо рій втік». Кроликів ще мала і котів. Кішка понароджує і пані Ганна вже пропонує усім». Кого заберуть, а решту залишала», – пригадує Юрій Тейкало.

Бути лікаркою, як мама

Доньки Богдана і Ганни Городенчуків також стали лікарками. Марта Тот працює неонатологом. Згадує, що відколи почалась епідемія, дуже хвилювались за батьків.

«Коли почалась епідемія, мама була три місяці у відпустці. Влітку знову вийшла на роботу. Батько також взяв відпустку за свій рахунок, а у вересні звільнився, на пенсії був. Якось раптом захворів мій чоловік і батько. У тата відразу з’явилася висока температура, кашель. Повезли його до Львова, під нагляд сестри Зоряни. У нього проблеми із серцево-судинною системою, знали, що легко та хвороба не мине. Мама поїхала з батьком. Через чотири дні і вона захворіла», – пригадує жінка.

Читайте також: Працювала до останнього. У пам’ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук

Захворіла ціла родина. «Зоряна лежала в одній палаті з татом. Вона була надзвичайно вимучена, хвороба виснажила, і за батьком постійно наглядала», – додає Марта Тот.

Про батьків жінка розповідає ледь стримуючи сльози. Пригадує, що батько любив співати, навіть організував хор у лікарні, умів грати на скрипці. За ним у родині були всі «чоловічі» справи, умів і речі лагодити, і сімейні справи вирішувати добре. Мама, пані Ганна, багато встигала, дозвіллям у неї були її бджоли, квіти, город. Вона тішилась новим саджанцям, доглядала сад, у подружжя була теплиця. 

Марта Тот пригадує, що дитиною рідко бачила батьків, вони багато працювали.

«Допомога іншим – це було передусім. Тата чи маму могли викликати чи вдень, чи вночі. Вони ніколи не відмовляли. Мама ніколи не казала, що змучена чи невиспана. Її бабуся була повитухою, можливо те, що вона стала акушер-гінекологом – це завдяки бабусиному дару. Коли я вчилась у школі, то практично їх не бачила, могла не бачити маму тижнями», – каже пані Марта.

Читайте також: МОЗ готове подати заявку, щоб ВООЗ направила в Україну медиків

Вона додає, що батьки її з сестрою, завжди стимулювали до навчання, бо зусилля у освіті ніколи не будуть марними, вони дадуть і успіх у житті, і задоволення. Вона нині намагається бути справжньою лікаркою – так щиро, як мама.

«Я працюю з новонародженими. Якщо є дитина, яка потребує уваги, лікування, то не думаєш про себе, що невиспана, втомлена. Всю себе віддаєш тій дитині. Я бачила, що так працює мама, так працюю сама. Знаєте, кажуть, світячи іншим, згораю сам...», – ледь чутно схлипує вона.  

 

Фото із сімейного архіву Богдана та Ганни Городенчуків

Вікторія Савіцька

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.