Фото: Mapio.net
Львів і його села. Як місто розширювало свої території
Коли князь Данило Романович заснував Львів, місто було невеликим. Імовірно, тут жили кілька сотень людей. Але Львів швидко розвивався, тому що розкинувся на перехресті важливих торговельних шляхів.
Лани, ліси й болота
Нині достеменно невідомо, яким був Львів, його площа і населення до дати, яку вважаємо першою згадкою про місто – до 1256 року. Але, каже історик і краєзнавець Микола Майданський, територія нинішнього району Підзамче була густо заселена вже у V столітті нашої ери. Поселення було і на території сучасного ринку Добробут – у 1990-х там проводили археологічні дослідження.
«Довкола міста були поселення, люди звідти переважно були на службі у князя. Ці поселення мали своє заняття, певну спеціалізацію, про що свідчать самі топоніми – Козельники, Сокільники, Гончарі, Лисиничі», – говорить краєзнавець.
Історикиня архітектури, архітектурна редакторка проєкту «Інтерактивний Львів» Центру міської історії Ольга Заречнюк розповідає, що вперше межі міста визначили Магдебурським правом.
«Найдавніше місто – це територія Високого замку і довкола нього, район Підзамче зокрема. Там була дерев’яна резиденція князя. Нижче було місто зі своїми фортифікаціями. У всіх містах середньовіччя оборонна функція була дуже важливою. У 1344 році території захопили війська короля Казимира ІІІ. Саме з ним пов’язують заснування міста на тій території, де нині Ратуша, площа Ринок. Межі Львова тоді затвердили у Магдебурзькому праві», – розповідає Ольга Заречнюк.
Читайте також: Кабмін створив Львівську ОТГ. Як це вплине на вибори та бюджет
Межі Львова проходили сучасним проспектом Свободи, площею Галицькою, вулицею Підвальною, площею Данила Галицького. Були ще передмістя – Галицьке на півдні і Краківське на півночі. Вони регулювались в інший спосіб, ніж місто.
Микола Майданський розповідає, що при наданні Львову магдебурзького права, місто отримало 100 ланів – це приблизно 22 гектари. На кінець XIV-XV століття король Ягайло додав містові ще територій.
«Це були так звані обшири, там було багато лісів, лук, боліт. У міщан було право закладати на тих обширах приватні поселення – за них вони сплачували у міську касу чинш. У XV столітті у місті було багато німців, вони були заможні, чимало були у владі, вони один одному роздавали території на обширах, засновували фільварки», – розповідає історик.
До прикладу, Замарстинів має ім'я від німця, міщанина Івана Зомерштайна. Він у 1420 році заклав тут першу оселю. Один зі спадкоємців Зомерштайна заснував тут ще фільварки Поріче або Заріче, Волю або Волицю. Це сталось близько 1500 року.
Про волелюбних замарстинівців згадує історик Івн Крип’якевич. Він пише, що коли території перейшли до рук шляхти, пани змушували людей працювати на них, міська влада стала на бік шляхтичів.
«У 1604 році передміщани заявили, що не підуть на роботу. Магістрат викликав їх до себе і 50 людей замкнув на кілька тижнів до в'язниці; дехто з членів міської ради погрожував, що бунтарів будуть вішати. Замарстинів вніс скаргу до короля, не допустив магістратської комісії до своїх піль, радних міста обкидано камінням», – пише історик у своїй праці «Історичні проходи по Львові».
Клепарів також заснував німець Андрій Стано Кльоппер у 1419 році. Його фільварок називався Кльоппергоф. Славилось поселення виноградниками і черешневими садами, і у 1793 році село мало 82 будинки.
«Це були переважно сільськогосподарські поселення. Були там шинки, ще цегольні, кузні, млини», – розповідає Микола Майданський.
Він каже, що був час, коли Львів міг купити поселення, навіть на віддалі – за декілька десятків кілометрів. «Відомо що міська влада викупила Сихів і Зубру. Села залишалися селами, їх не включили в місто, але вони належали міській раді, прибутки йшли в міську казну, а податки – до короля. Чи селяни були від того задоволені, не знаю», – додає він.
Найкраще жилося селянам у державних селах, так званих королівщинах, бо вони мали право скаржитись королю на посідачів, які у тому селищі урядували.
«У приватних селах пан мав більше влади як король. Там селяни були зовсім безправні. Скаржитись могли хіба тому самому панові», – говорить Микора Майданський.
Читайте також: Винники не хочуть входити до Львівської ОТГ
За межі тих ланів і обширів, які місто отримало з магдебурзьким правом, Львів «виїхав» у XIX столітті.
«У 1772 році на території Галичини, відповідно до першого розділу Польщі, з’являється австрійська влада Габзбурзької корони. Тоді фортифікації ліквідовують, починають розширювати Львів. Передмістя стають містом, називаються дільницями, їх є чотири – Галицька, Краківська, Жовківська, четверту спершу називають Бродівська, пізніше – Личаківська», – розповідає Ольга Заречнюк.
Австрійська влада чимало територій від міста від’єднала, бо село має бути селом, а місто – містом, каже історик Микола Майданський.
«Ліс вирубали, посадили село. Австрія прийшла, сказала, що місто має бути містом, а ці всі села геть. Від Щирця, він теж мав 100 ланів, як Львів, відділили всі, і з величезного руського міста зробили маленьке жидівське. Тоді від Львова відділили Білогорщу», – розповідає він.
Наприкінці XIX століття до Львова почали знову примикати села, зокрема, каже історик, це Знесіння, Голоско, Замарстинів, Кульпарків, Левандівка.
Частина Кульпаркова біля залізничної колії. Фото 1946-1960 рр.
Читайте також: Де у Львові відпочивали сто років тому
«Знаю, що шкодували через приєднання мешканці Личакова. Вони не були окремим селом, але наступ урбанізації сприймали болісно», – ділиться Микола Майданський.
Ольга Заречнюк каже, що мешканці Знесіння протестували проти приєднання до міста. Вони не хотіли платити більші податки.
«На Знесінні фабриканти були проти приєднання. Їм було зручніше бути за містом, вони платили менші податки, тому боролися проти того, що їх приєднали. Там було багато алкогольних підприємств», – говорить Ольга Заречнюк.
Приблизно у той же час місто почали розширювати і забудовувати планомірно. Починають напрацьовувати генеральний план.
План Дрекслера
«За Польщі було планомірне розширення. Ігнацій Дрекслер розробив план «Великого Львова». Він казав, що для розширення місто має мати ресурс територіальний і продовольчий, ресурс питної води, зоологічна основа. Можливості Львова – це 300-400 тисяч населення», – каже історик.
За проєктом Ігнація Дрекслера до Львова увійшли Білогорща, Волиця, Поріччя Замарстинів – це було у 20-х роках ХХ століття.
Замарстинів, кінець 1950-х років
За концепцією, до складу «Великого Львова» мали увійти всі села в радіусі 30 км. Частково це реалізували під час адміністративної реформи вже польського міжвоєнного періоду – до 1930 року.
Микола Майданський розповідає, що до Львова приєднали чимало територій, але це величезне утворення так і не стало діяти як місто, бо почалась війна: «Адміністративно наказ був приєднати. Прийшли совєти, вони ті села, які поляки і німці приєднали, відпустили. Але згодом знову почали їх приєднувати».
У 50-х роках почалось «агресивне приєдання», каже історик.
«Мешканці з цього не дуже тішились, вони мали приватні будинки, мали землю. У 70- х Білогорщу знову приєднали, почали зносити хати на Кульпаркові, згодом освоїли територію сучасної вулиці Княгині Ольги. Землі у людей забрали під забудову. Львів намагалися зробити промисловим центром. Хтось був радий, що йому дали квартиру, а когось хрущовка не тішила зовсім», – ділиться він.
Історик каже, що це був доволі драматичний час, бо зносили цілі села. «Боднарівку знесли, Рясну Польську – це кінець вулиці Шевченка, Голоско, Збоїська, Знесіння, Кривчиці, Сихів – усе зносили. Колись ті села приєднували, від’єднували, але мало що змінювалось для самих селян. У рядянський час забрали і позносили все», – розповідає Микола Майданський.
Хто ж тут жив?
На Кульпаркові жило багато поляків, каже історик, на Сихові були і поляки, і українці.
«Новий Сихів – це були поляки, старий, Руський – там жили переважно українці. Тому на Зеленій стоїть костел, а на Руському – Троїцька церковиця. На Збоїщах були українці і цигани, на Клепарову – поляки. У Рясній Польській також поляків чимало було, у Голоско більше українців жило. На Підзамчі жили татари. Вулицю Краківську колись називали татарською, бо вони там мали свої торгівельні ятки», – говорить він.
Солонка до Львова не увійшла, але там завжди жили люди багаті, каже історик, ніколи вони не «робили панщину».
«Вони мали особливі доручення – пильнували ліси королівські, кріпаками не були. Там жили кримські татари, які згодом асимілювались», – знає він.
Читайте також: Висока планка. Чому Зашків хоче приєднатися до Львова. Репортаж
За Австрії, каже історик, третина населення Львова – це були євреї.
«Друга світова війна багато змінила у складі населення Львова. До війни половина вважала себе поляками, 30% –євреями, 20% – українцями. Під час війни євреїв майже знищили, тож третини нема. Поляки не всі, але майже, виїхали – вже 80% довоєнного міста зникло», – зазначає він.
Радянська влада почала активно поповнювати населення у місті. Були навіть спеціальні комісари, які агітували переселятися із сіл. Тоді люди масово у місто не линули.
«Тому у 40-х роках привозили людей з Росії із сіл, які були знищені війною. Найкращі будинки у місті позаймали «асвабадітєлі». Це вулиці Гвардійська, Коновальця, будинки поблизу Стрийського парку. А бідніших селили будь-де. У Львові у 50-60-х роках було таке перенаселення, що жили у підвалах – були такі квартири», – говорить Микола Майданський.
Читайте також: Що почитати про історію Львова. ТОП-9 книг, які вас здивують
Масово забудовувати місто почали у 60-х роках. Львів активно перетворювали на промисловий центр.
«Сихів приєднали до Львова аж у 80-х роках, і то не весь. Наприклад, територію, де нині проспект Червоної Калини, Папська церква, приєднали аж у 2000-му році. Люди мали прописку львівську, але територія була Зубрецька. Раніше приєднали Боднарівку, Хутір Вишневець, Скнилівок, частину Рясне – там промислову зону почали робити. Нещодавно приєднали Білогорщу», – пригадує Микола Майданський.
Розширення чи ущільнення
Історик вважає такі приєднання сіл до міста «нездоровою амбітністю», каже, що місто для такого розширення повинно мати ресурс, у Львова ж його нема.
«Було б розумніше покинути таку нездорову амбітність до розширення. Як з водою, транспортом? Чи зможе місто забезпечити людей елементарним? Краща перспектива – агломерації, як у Німеччині. Невеликі громади можуть собі краще давати раду», – говорить він.
Ольга Заречнюк каже, що більшість міст Європи обирають шлях ущільнення, а не розширення.
«Деякі міста вибирають не рости в ширину, а ущільнюватися, такою, наприклад, є політика Відня. Ущільнення міста допомагає менше витрачати на інфраструктуру. Коли місто розростається, то питання каналізації, освітлення, громадського транспорту ускладнюються. У багатьох містах Європи вважають, що раціональніше розвиватися всередині готової інфраструктури», – каже Ольга Заречнюк.
Фото: Фотографії старого Львова
Вікторія Савіцька
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку