Фото: Mapio.net

Фото: Mapio.net

Львів і його села. Як місто розширювало свої території

19722 0
Вже скоро у підпорядкуванні львівської влади будуть ще 11 територій Львівської об'єднаної територіальної громади. Tvoemisto.tv пропонує дізнатись, яким Львів був колись, як змінювались його межі та як місцева влада підтримувала стосунки із сусідами.

Коли князь Данило Романович заснував Львів, місто було невеликим. Імовірно, тут жили кілька сотень людей. Але Львів швидко розвивався, тому що розкинувся на перехресті важливих торговельних шляхів.

Лани, ліси й болота

Нині достеменно невідомо, яким був Львів, його площа і населення до дати, яку вважаємо першою згадкою про місто – до 1256 року. Але, каже історик і краєзнавець Микола Майданський, територія нинішнього району Підзамче була густо заселена вже у V столітті нашої ери. Поселення було і на території сучасного ринку Добробут – у 1990-х там проводили археологічні дослідження.

«Довкола міста були поселення, люди звідти переважно були на службі у князя. Ці поселення мали своє заняття, певну спеціалізацію, про що свідчать самі топоніми – Козельники, Сокільники, Гончарі, Лисиничі», – говорить краєзнавець.

Історикиня архітектури, архітектурна редакторка проєкту «Інтерактивний Львів» Центру міської історії Ольга Заречнюк розповідає, що вперше межі міста визначили Магдебурським правом.

«Найдавніше місто – це територія Високого замку і довкола нього, район Підзамче зокрема. Там була дерев’яна резиденція князя. Нижче було місто зі своїми фортифікаціями. У всіх містах середньовіччя оборонна функція була дуже важливою. У 1344 році території захопили війська короля Казимира ІІІ. Саме з ним пов’язують  заснування  міста на тій території, де нині Ратуша, площа Ринок. Межі Львова тоді затвердили у Магдебурзькому праві», – розповідає Ольга Заречнюк.

Читайте також: Кабмін створив Львівську ОТГ. Як це вплине на вибори та бюджет

Межі Львова проходили сучасним проспектом Свободи, площею Галицькою, вулицею Підвальною, площею Данила Галицького. Були ще передмістя – Галицьке на півдні і Краківське на півночі. Вони регулювались в інший спосіб, ніж місто.

Микола Майданський розповідає, що при наданні Львову магдебурзького права, місто отримало 100 ланів – це приблизно 22 гектари. На кінець XIV-XV століття король Ягайло додав містові ще територій.

«Це були так звані обшири, там було багато лісів, лук, боліт. У міщан було право закладати на тих обширах приватні поселення – за них вони сплачували у міську касу чинш. У XV столітті у місті було багато німців, вони були заможні, чимало були у владі, вони один одному роздавали території на обширах, засновували фільварки», – розповідає історик.

До прикладу, Замарстинів має ім'я від німця, міщанина Івана Зомерштайна. Він у 1420 році заклав тут першу оселю. Один зі спадкоємців Зомерштайна заснував тут ще фільварки Поріче або Заріче, Волю або Волицю. Це сталось близько 1500 року.

Про волелюбних замарстинівців згадує історик Івн Крип’якевич. Він пише, що коли території перейшли до рук шляхти, пани змушували людей працювати на них, міська влада стала на бік шляхтичів.

«У 1604 році передміщани заявили, що не підуть на роботу. Магістрат викликав їх до себе і 50 людей замкнув на кілька тижнів до в'язниці; дехто з членів міської ради погрожував, що бунтарів будуть вішати. Замарстинів вніс скаргу до короля, не допустив магістратської комісії до своїх піль, радних міста обкидано камінням», – пише історик у своїй праці «Історичні проходи по Львові».

Клепарів також заснував німець Андрій Стано Кльоппер у 1419 році. Його фільварок називався Кльоппергоф. Славилось поселення виноградниками і черешневими садами, і у 1793 році село мало 82 будинки.

«Це були переважно сільськогосподарські поселення. Були там шинки, ще цегольні, кузні, млини», – розповідає Микола Майданський.

Він каже, що був час, коли Львів міг купити поселення, навіть на віддалі – за декілька десятків кілометрів. «Відомо що міська влада викупила Сихів і Зубру. Села залишалися селами, їх не включили в місто, але вони належали міській раді, прибутки йшли в міську казну, а податки – до короля. Чи селяни були від того задоволені, не знаю», – додає він.

Найкраще жилося селянам у державних селах, так званих королівщинах, бо вони мали право скаржитись королю на посідачів, які у тому селищі урядували.

«У приватних селах пан мав більше влади як король. Там селяни були зовсім безправні. Скаржитись могли хіба тому самому панові», – говорить Микора Майданський.

Читайте також: Винники не хочуть входити до Львівської ОТГ

За межі тих ланів і обширів, які місто отримало з магдебурзьким правом, Львів «виїхав» у XIX столітті.

«У 1772 році на території Галичини, відповідно до першого розділу Польщі, з’являється австрійська влада Габзбурзької корони. Тоді фортифікації ліквідовують, починають розширювати Львів. Передмістя стають містом, називаються дільницями, їх є чотири – Галицька, Краківська, Жовківська, четверту спершу називають Бродівська, пізніше – Личаківська», – розповідає Ольга Заречнюк.

Австрійська влада чимало територій від міста від’єднала, бо село має бути селом, а місто – містом, каже історик Микола Майданський.

«Ліс вирубали, посадили село. Австрія прийшла, сказала, що місто має бути містом, а ці всі села геть. Від Щирця, він теж мав 100 ланів, як Львів, відділили всі, і з величезного руського міста зробили маленьке жидівське. Тоді від Львова відділили Білогорщу», – розповідає він.

Наприкінці XIX століття до Львова почали знову примикати села, зокрема, каже історик, це Знесіння, Голоско, Замарстинів, Кульпарків, Левандівка.

Частина Кульпаркова біля залізничної колії. Фото 1946-1960 рр.

Читайте також: Де у Львові відпочивали сто років тому

«Знаю, що шкодували через приєднання мешканці Личакова. Вони не були окремим селом, але наступ урбанізації сприймали болісно», – ділиться Микола Майданський.

Ольга Заречнюк каже, що мешканці Знесіння протестували проти приєднання до міста. Вони не хотіли платити більші податки.

«На Знесінні фабриканти були проти приєднання. Їм було зручніше бути за містом, вони платили менші податки, тому боролися проти того, що їх приєднали. Там було багато алкогольних підприємств», – говорить Ольга Заречнюк.

Приблизно у той же час місто почали розширювати і забудовувати планомірно. Починають напрацьовувати генеральний план.

План Дрекслера

«За Польщі було планомірне розширення. Ігнацій Дрекслер розробив план «Великого Львова». Він казав, що для розширення місто має мати ресурс територіальний і продовольчий, ресурс питної води, зоологічна основа. Можливості Львова – це 300-400 тисяч населення», – каже історик.

За проєктом Ігнація Дрекслера до Львова увійшли Білогорща, Волиця, Поріччя Замарстинів –  це було у 20-х роках ХХ століття.

Замарстинів, кінець 1950-х років

За концепцією, до складу «Великого Львова» мали увійти всі села в радіусі 30 км. Частково це реалізували під час адміністративної реформи вже польського міжвоєнного періоду – до 1930 року.

Микола Майданський розповідає, що до Львова приєднали чимало територій, але це величезне утворення так і не стало діяти як місто, бо почалась війна: «Адміністративно наказ був приєднати. Прийшли совєти, вони ті села, які поляки і німці приєднали, відпустили. Але згодом знову почали їх приєднувати».

У 50-х роках почалось «агресивне приєдання», каже історик.

«Мешканці з цього не дуже тішились, вони мали приватні будинки, мали землю. У 70- х Білогорщу знову приєднали, почали зносити хати на Кульпаркові, згодом освоїли територію сучасної вулиці Княгині Ольги. Землі у людей забрали під забудову. Львів намагалися зробити промисловим центром. Хтось був радий, що йому дали квартиру, а когось хрущовка не тішила зовсім», – ділиться він.

Історик каже, що це був доволі драматичний час, бо зносили цілі села. «Боднарівку знесли, Рясну Польську – це кінець вулиці Шевченка, Голоско, Збоїська, Знесіння, Кривчиці, Сихів – усе зносили. Колись ті села приєднували, від’єднували, але мало що змінювалось для самих селян. У рядянський час забрали і позносили все», – розповідає Микола Майданський.

Хто ж тут жив?

На Кульпаркові жило багато поляків, каже історик, на Сихові були і поляки, і українці.

«Новий Сихів – це були поляки, старий, Руський – там жили переважно українці. Тому на Зеленій стоїть костел, а на Руському – Троїцька церковиця. На Збоїщах були українці і цигани, на Клепарову – поляки. У Рясній Польській також поляків чимало було, у Голоско більше українців жило. На Підзамчі жили татари. Вулицю Краківську колись називали татарською, бо вони там мали свої торгівельні ятки», – говорить він.  

Солонка до Львова не увійшла, але там завжди жили люди багаті, каже історик, ніколи вони не «робили панщину».

«Вони мали особливі доручення –  пильнували ліси королівські, кріпаками не були. Там жили кримські татари, які згодом асимілювались», – знає він.

Читайте також: Висока планка. Чому Зашків хоче приєднатися до Львова. Репортаж

За Австрії, каже історик, третина населення Львова – це були євреї.

«Друга світова війна багато змінила у складі населення Львова. До війни половина вважала себе поляками, 30% євреями, 20% – українцями. Під час війни євреїв майже знищили, тож третини нема. Поляки не всі, але майже, виїхали – вже 80% довоєнного міста зникло», – зазначає він.

Радянська влада почала активно поповнювати населення у місті. Були навіть спеціальні комісари, які агітували переселятися із сіл. Тоді люди масово у місто не линули.

«Тому у 40-х роках привозили людей з Росії із сіл, які були знищені війною. Найкращі будинки у місті позаймали «асвабадітєлі». Це вулиці Гвардійська, Коновальця, будинки поблизу Стрийського парку. А бідніших селили будь-де. У Львові у 50-60-х роках було таке перенаселення, що жили у підвалах – були такі квартири», – говорить Микола Майданський.

Читайте також: Що почитати про історію Львова. ТОП-9 книг, які вас здивують

Масово забудовувати місто почали у 60-х роках. Львів активно перетворювали на промисловий центр.

«Сихів приєднали до Львова аж у 80-х роках, і то не весь. Наприклад, територію, де нині проспект Червоної Калини, Папська церква, приєднали аж у 2000-му році. Люди мали прописку львівську, але територія була Зубрецька. Раніше приєднали Боднарівку, Хутір Вишневець, Скнилівок, частину Рясне – там промислову зону почали робити. Нещодавно приєднали Білогорщу», – пригадує Микола Майданський.

Розширення чи ущільнення

Історик вважає такі приєднання сіл до міста «нездоровою амбітністю», каже, що місто для такого розширення повинно мати ресурс, у Львова ж його нема.

«Було б розумніше покинути таку нездорову амбітність до розширення. Як з водою, транспортом? Чи зможе місто забезпечити людей елементарним? Краща перспектива – агломерації, як у Німеччині. Невеликі громади можуть собі краще давати раду», – говорить він.

Ольга Заречнюк каже, що більшість міст Європи обирають шлях ущільнення, а не розширення.

«Деякі міста вибирають не рости в ширину, а ущільнюватися, такою, наприклад, є політика Відня. Ущільнення міста допомагає менше витрачати на інфраструктуру. Коли місто розростається, то питання каналізації, освітлення, громадського транспорту ускладнюються. У багатьох містах Європи вважають, що раціональніше розвиватися всередині готової інфраструктури», – каже Ольга Заречнюк.

Фото: Фотографії старого Львова

Вікторія Савіцька

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!