Львівський регіональний лікувально-діагностичний онкоцентр під час карантину працює у звичному режимі, але не всі можуть туди потрапити. Водночас гематологічне відділення Інститут патології крові у Львові закрили. Та у найбільшій скруті ті, хто має лікуватись за кордоном. Tvoemisto.tv дізналось, які нові виклики доводиться долати людям, які борються з раком.

Заступник гендиректора Львівського регіонального онкоцентру Олег Дуда говорить, що Центр працює у звичному режимі. Звісно, ввели додаткові заходи безпеки – вимірюють відвідувачам температуру, а вхід для родичів та супроводу обмежили.

«Хіміотерапія та променева терапія проводяться для всіх, хто потребує – має злоякісні утворення. Хірургія певний час була обмежена – ми не робили операцій при доброякісних пухлинах, а злоякісні – оперували», – говорить Олег Дуда.

Так само пацієнтів приймають у діагностичній поліклініці онкоцентру – за електронним скеруванням сімейного лікаря.

А от львів’янка Ірина Филипчук є під наглядом лікарки гематологічного відділення Інституту патології крові. Це відділення, на відміну від онкоцентру, зараз не працює, тому що там був випадок коронавірусу і всі лікарі перебувають на самоізоляції вже майже два тижні. Сама Ірина Филипчук зараз не проходить курс лікування, тож, на щастя, їй не довелось переривати терапію.

У Львівському онкоцентрі був невеликий спалах коронавірусу серед медиків – захворіли 9 людей. Олег Дуда каже, що вони перехворіли у легкій формі, а контакних людей виявили і обстежили. В онкоцентрі, говорить він, постійно моніторять ситуацію.

«Встановити причину захворювання важко. Деякі медпрацівники змушені були їздити на роботу маршрутками, а там є небезпека», – говорить Олег Дуда.

Як потрапити на лікування?

Хоч онкоцентр і працює, не всі можуть до нього дістатись.

«Є проблема з транспортом, зокрема з інших областей – у нас багато пацієнтів з Івано-Франківської і Тернопільської областей, наприклад. Є люди, які телефонують і питають, чи можна прийти пізніше», – розповідає Олег Дуда.

На початку карантину була проблема і з тим, що навіть у місті онкопацієнти не могли скористатись транспортом без спецдозволів. Зараз, каже Олег Дуда, вони можуть їздити із довідками від лікаря. Водночас, розповідають у спільноті Cancel/R, в інших містах, наприклад, у Києві, онкопацієнти не могли скористатись транспортом без спецдозволів, а на запити їм відповідали, що вони лише для тих, хто працює. Також вони скерували запит у Мінсоцполітики з проханням виділити кошти на транспортні витрати та купівлю ліків, але відповіді не отримали.

Читайте також: Мода може вберегти від раку. Де на Львівщині найчастіше хворіють і що нового в лікуванні

Пацієнти з районів та з інших областей, говорить Олег Дуда, мають просити про допомогу у знайомих та родичів, які мають автівки.

Ірина Филипчук розповідає, що перед операцією з пересадки кісткового мозку, що вже запланована, мала пройти обстеження в Києві. Якби її не відвіз друг машиною, потрапити на огляд вона б не змогла.

Дівчина говорить, що часто онкопацієнти через відсутність транспорту і для власної безпеки мають користуватись таксі, що обходиться надто дорого, особливо, коли не можеш під час хвороби працювати.

Та зараз найбільша проблема Ірини Филипчук полягає в іншому. Вона потребує особливої операції з пересадки кісткового мозку, яку, найімовірніше, робитимуть в Іспанії. І якщо Іспанія приймає тих, хто потребує невідкладного лікування, то потрапити туди з України майже неможливо.

«Можливо, буде найближчим часом спецрейс. Поки що це єдина можливість. Ще два тижні тому спецрейс SkyUp був запланований на 24 червня, тепер перенесли на 3 липня. Дати постійно змінюються. За новою інформацією, Іспанія відкриє кордони тільки із серпня, щоб можна було скористатись звичайним рейсом. Та серпень – це запізно, це не варіант», – розповідає Ірина Филипчук.

Вона додає, що було б логічно, аби Міністерство охорони здоров’я подбало і про пацієнтів, які потребують лікування за кордоном, і про пацієнтів з районів, які не мають коштів, щоб доїхати до обласного онкоцентру. Але МОЗ та місцева влада цього не роблять.

В Іспанію Ірині Филипчук потрібно потрапити за два тижні, найпізніше – у перших числах липня. Якщо спецрейсу не буде, доведеться якось вибиратись в Білорусь, а звідти – невідомо чим далі.

«Я дуже сподіваюсь, що рейси будуть, тому що я особисто важко переношу дорогу. Онкопацієнти і так не здорові люди. А тривалі переїзди і здорові не дуже добре переносять», – розповідає вона.

Прорватись через кордон

Ще у квітні львів’янка Василина Думан створила петицію про сприяння виїзду важкохворих за кордон (її ще можна підписати). Її сестра художниця та волонтерка Тетяна Думан-Скоп мала гліобластому мозку. Після лікування, у лютому, стався рецидив – пухлина почала рости. У німецькому Кельні, де лікувалась Тетяна Думан-Скоп, порадили операцію з передопераційною експериментальною терапією, що могла дати шанси на більш тривалий період без нового рецидиву. Після операції також потрібна була і специфічна терапія NanoTherm, що стримуватиме подальший ріст пухлини.

Передопераційну терапію могли зробити в Кельні, а операцію з NanoTherm – в Любліні. Операцію мали робити наприкінці березня, але стався карантин, говорить Василина Думан.

«Пухлині, звісно, було чхати. Вона щомісяця збільшувалась удвічі у геометричній прогресії і чекати було життєво небезпечно. А потрапити на лікування за кордон в умовах карантину – надзвичайно складно», – говорить сестра Тетяни Думан-Скоп.

Василина Думан зверталась в українські посольства у Німеччині і Польщі, які скоординувались і зробили для Тетяни коридор, щоб її пропустили у дві країни.

«Через відсутність авіасполучення мандрівка Дрогобич – Кельн – Люблін зайняла 40 годин. Це дуже сильно відбилося на стані моєї сестри і спровокувало різке збільшення набряку мозку. Ми встигли зробити операцію і пройти необхідне лікування. Зараз Таня почувається добре. Але через обставини, перед якими ми виявились беззахисними, все висіло на волоску», – говорить Василина Думан.

Вона додає, що знає інших онкохворих, які через карантин не змогли поїхати на лікування вчасно або отримати потрібні препарати, що призвело до серйозних ускладнень.

Не лише транспорт

Окрім транспорту, онкопацієнти в Україні постійно мають проблему із забезпеченням ліками. За словами Ірини Филипчук, доросла онкологія забезпечена лише на 40%.

«Пацієнтів набагато більше і хтось з них має гроші, хтось збирає, а є частина тих, які, коли дізнаються про суми, відмовляються від лікування і все», – говорить онкопацієнтка.

Окрім того, в Україні, каже вона, досі не зареєстровані деякі ліки, що вже давно використовують в усьому світі, тож ввезти їх сюди не можна навіть власним коштом.

Студентка «Львівської політехніки» Ольга Шикирава також говорить про проблеми із ліками, що були завжди, а під час карантину їх побільшало.

«Закордонні ліки закінчились на складах, доводилось багато обдзвонювати в пошуку і кілька разів було так, що вдалось забрати буквально останню упаковку», – говорить дівчина.

Ірина Филипчук розповідає, що загалом карантин вплинув психологічно негативно, але підготовка до операції за кордоном мобілізувала і витягнула з депресивного стану.

Онкопацієнтів, каже вона, дивує те, що МОЗ забуває про них, коли говорить про групи людей, які мають найбільший ризик важко захворіти на коронавірус.

«Є американське дослідження, де вказано, що коронавірус для онкопацієнтів є у 5 разів більш небезпечним, ніж для інших груп. А у нас в країні онкопацієнти є невидимими, наче нас списали. Та це не так. Більшість людей – виліковуються», – говорить Ірина Филипчук.

Олександра Бодняк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.