
Фото: Unsplash
Подруга президента Франції. Історія львів'янки, яка єдина написала радіодиктант без помилок
Переможницею цьогорічного ювілейного ХХ радіодиктанту стала 74-річна Христина Гоянюк зі Львова. Серед 16 тисяч учасників лише вона не зробила жодної помилки. Жінка писала радіодиктант вже удвадцяте, а перемогу отримувала понад 10 разів.
Христина Гоянюк розповідає, що пише радіодиктанти для власного задоволення, але перед тим ретельно готується – переглядає орфографічні словники, читає багато книжок та розгадує кросворди. Останні, зі слів жінки, тренують пам’ять чи не найкраще. До речі, Христина Гоянюк – майстер спорту із кросвордного спорту.
Читайте також: Абсолютною переможицею цьогорічного радіодиктанту стала 74-річна лікарка зі Львова
Цього року за свої знання та перемогу в написанні радіодиктанта Христина Гоянюк призів ще не отримала, хоча переможиці пообіцяли «Антологію української поезії» та «Вибране» Ліни Костенко. Єдине, що засмутило жінку, цьогоріч, на відміну від попередніх, вона не отримала жодного привітання від Львівської облдержадміністрації. Хоча раніше отримувала від департаменту освіти грамоти, дипломи, почесні нагороди. Та пані Христина не ображається.
Багато читати і розгадувати кросворди
Христина Гоянюк виросла у Бориславі, в сім’ї вчителів. Її мама і бабця були вчительками початкових класів, а батько – вчителем української мови і літератури та директором місцевої школи. Саме він прищепив доньці любов до мови та грамотності.
День української писемності та мови, коли пишуть радіодиктант, для Христини Гоянюк є справжнім святом – навіть більшим, ніж власний день народження.
«На цей день я чекаю з нетерпінням. За 20 років вже звикла, що маю все вимкнути і уважно слухати диктора. Насамперед, звертаю увагу на його інтонацію, бо вважаю, що вміння слухати – це 90% успіху написання радіодиктанту. А ще тато мене навчив оддразу розставляти розділові знаки і жодним чином не вносити правки в текст наприкінці», – каже Христина Гоянюк.
Для неї перемога – не несподіванка. Коли є впевненість у тому, що ти робиш і до чого прагнеш – завжди все вийде, вважає львів'янка.
Читайте також: Як писати грамотно. Перелік ресурсів, які допомагають покращити українську
«Перемога приносить мені велике моральне задоволення. Це сатисфакція того, що ти грамотна людина. Я горджуся сама собою», – каже жінка.
Вдома у переможниці чимало книг. Серед них два великих орфографічних словники та Граматика української мови.
За словами Христини Гоянюк, щоб нічого не пропустити і бути «в курсі», вона часто просто відкриває словник і перечитує слова, звертає увагу на їх написання.
Привітати Христину Гоянюк приїхала акторка Римма Зюбіна
Христина Гоянюк має власну думку про цьогорічний радіодиктант.
«Не засуджую Івана Малковича, який написав текст про ґаджети та Ілона Маска, але вважаю, що в Україні є чимало цікавих слів та постатей, які можна було б використати. Але, як кажуть, «маємо те, що маємо». Також не дуже зрозумілим було слово «енелятко». Насправді, сама довго думала, як його писати, адже це вигаданий казковий персонаж. Інтуїтивно вирішила взяти в лапки і це виявилося правильно», – каже Христина Гоянюк.
Пам’ять та увагу переможниця радіодиктанта тренує кросвордами. Це її хобі. Іноді навіть отримує за розв'язування грошову винагороду.
Читайте також: Український блогер зібрав 100 тисяч підписників у TikTok, розповідаючи про українську мову
«Розгадую кросворди в місцевих та всеукраїнських газетах, які сама купую. Та оскільки вважаю, що мій мозок за це має отримувати винагороду, тож купую ті, за які платять гроші. Виграю не завжди, але цього року вже вдалося отримати 100, 250 та 500 гривень. Востаннє виграла в липні, отримала 500 гривень», – каже Христина Гоянюк.
Хвороба та зустріч, що перевернула життя
Христина Гоянюк за фахом медик-бактеріолог, пропрацювала ним 45 років. Цієї осені перехворіла на коронавірус. У жінки було складне ураження легень та завдяки вчасній медичній допомозі вона одужала.
«Коронавірус – небезпечна і підступна хвороба. Мене дивують люди, які ходять без масок, не дотримуються елементарних правил. Коли таке бачу – відразу роблю зауваження», – каже Христина Гоянюк.
Вплинула на жінку смерть експрезидента Франції Жака Ширака, з яким вона товаришувала і листувалася упродовж 25 років.
У 1995 році телебачення транслювало інавгурацію нового президента Франції. Жак Ширак дуже імпонував жінці, тож вона вирішила йому написати та привітати особисто із високою посадою. У листі жінка написала трохи про себе, про Львів та Україну. Точної адреси вона не знала, тож вказала просто – Франція, Париж, президентові Жаку Шираку. Уже через 2 тижні їй прийшла відповідь із подякою. Лист, написаний російською мовою, надіслали Жак Ширак і його дружина Бернадет.
У 2009 році Христині Гоянюк пощастило зустрітись із Жаком Шираком у Парижі. Вона перемогла у вікторині з історії Франції, яку організував у Львові Французький Альянс і виграла поїздку у Францію.
«Зібрала всі наші листи і поїхала. Знала його адресу – Рю де Ліль, 119, тож вирішила зустрітись. Охоронець сказав, що президента немає, але дозволив почекати на нього у холі. Через пів години прибув красивий статний чоловік. Коли сказала, що я Христина зі Львова, яка писала йому листи, Жак Ширак мене обійняв. Ми їздили з ним у Версаль, на парфумерну фабрику, у Мулен Руж», – пригадує Христина Гоянюк.
Останнього листа від Жака Ширака жінка отримала в серпні минулого року, а 26 вересня він помер. Оддразу після цього Христина Гоянюк написала сім’ї президента листа зі співчуттям. Відповідь отримала від його доньки, яка подякувала за довгі роки листування та підтримку.
«Ця дружба для мене мала дуже велике значення. А найбільше запам’ятлися слова доньки Жака Ширака. Саме вона подякувала мені за те, що я стала для її батька духовною опорою», – наостанок додала Христина Гоянюк.
Ольга Шведа
Фото надані Христиною Гоянюк
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку
- Що чекає на Львівський медуніверситет. Інтерв'ю з новим ректором
- Чи зрозумів Папа, що відбувається в Україні? Про візит кардинала у москву, війну, МП
- У Львові збудують муніципальний кампус. Як зміниться один із районів міста
- Львів тестує безготівкову оплату. Як це працює та що з е-квитком
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Парк не має стати заднім двором». Що буде з Погулянкою та як її варто змінити
- Інвестиції у завтра. Чому ІТ-освіту не можна ставити на паузу
- Не забудуй берега річки селища свого. Репортаж із підтопленої Східниці
- «Розпад Росії неминучий». Інтерв’ю з Янушем Буґайським та Уляною Супрун
- Везли у багажниках. Як поблизу Львова рятують травмованих під час війни птахів
- А вони відчинені? «Рейд» львівськими укриттями
- Підземний паркінг, або Остання крапля терпіння для ЮНЕСКО
- Замість підсумку шкільного року. Чи працюють у школах Львова басейни та що можна зробити
- «Львову бракує зеленого каркаса». Що не так із повітрям у місті та як це змінити
- «Ми чекали, що буде війна у Львові». Розмова з добровольцем Ярополком Пшиком
- Для України вірогідними є чотири сценарії. Два з них позитивні
- Пікнік на галявині та ніяких «подяк». Якими є випускні за кордоном
- Що не так із реабілітацією військових та чому це стосується кожного
- Привид «Люсії», або Чому у Львові знесли історичну віллу
- У музей або під асфальт. Як Львівщина позбувається радянських пам’ятників
- Гривня за квадратний метр. Що відбувається з комунальним майном Львівської облради
- «Усе буде добре, мамо». Розмова з тими, що втратили синів на війні
- Галина Крук: Коли нас перестануть запитувати, хто наш Достоєвський?
- Складено рейтинг 200 найбільших компаній Львівщини за виторгом за рік
- Місце пам’яті. Як Львів створює нове військове кладовище
- Довга історія короткого моста, або чому Рясне може стати «островом»
- «Король пішов на війну». Як Львів святкуватиме День міста
- «Ми як на пороховій бочці». Як живе Розвадів, де стався витік газу
- «Сьоме питання». Про що Садовий не може домовитись з депутатами
- Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись
- «ЛКП проїдають мільйони». Чи створять у Львові наглядові ради
- Що буде із двома найстарішими пологовими будинками Львова?
- «Тепер з 30 співають лише троє дітей. Раніше було навпаки». Інтерв'ю з хормейстеркою
- Як забудовують південну околицю Львова та що не так
- Московський патріархат – це питання національної безпеки, а не релігійної свободи
- Підробляють документи, перепливають річку. Інтерв'ю з прикордонником про ухилянтів
- Якою могла б бути наша кухня, якби не «совок». Інтерв'ю з дослідницею Маріанною Душар
- «Нам поможе святий Юрій». Як Львів позбувався російської церкви
- «Ми вже перемогли... ». Остання розмова з Євгеном Гулевичем
- Сир у багажнику, щоб прилаштувати на визрівання, – звичне явище
- Команда рівних. Яка роль медсестри з розширеними повноваженнями в сучасній медицині
- Кому належать готелі у центрі Львова і чи є серед них росіяни
- Операція «Релокація». Як урятувати економіку України
- «Я постійно думав: хто, як не ми». Останнє інтерв’ю Дмитра Пащука
- «Хороша освіта нам потрібна не менше, ніж армія»
- «Далі буде ще дорожче». Скільки коштує житло у Львові
- Як зміниться площа Міцкевича у Львові та хто за це заплатить
- Динамічність у мистецтві. Де у Львові працює унікальний виставковий центр Home of Arts
- «Ходимо вдвох». Як у Львові працюють інспектори з паркування
- У Києві зникає садиба Терещенків. Чи є шанс на порятунок
- Як трамвайне депо у Львові стає креативним простором. Репортаж
- «Ми збирали кошти на відновлення будинку, коли росіяни ще стояли під Києвом»
- В Україні – дефіцит цибулі. Звідки її імпортують та яка ситуація з іншими продуктами
- За що треба платити в Першому ТМО. Розмова з керівництвом лікарні
- «Мене врятувала ікона». Репортаж з будинку у Києві, який постраждав 25 лютого
- «Все складається, щоб навесні ми пішли у контрнаступ», – військовий експерт
- «Хто я в цій війні». Настоятель гарнізонного храму Тарас Михальчук
- «Хто я в цій війні». Хірург Гнат Герич
- Едвард Лукас: «Шансів на розпад російської федерації зараз більше, ніж колись»
- «Виробіть нові документи!» Юрист про повістки, мобілізацію та військовий облік
- Чи потрібен нам День української жінки? Оксана Кісь про пропозицію нових свят
- «Власта» є частиною історії міста, у цьому ми вбачаємо цінність
- Сам пише казки. Як десятирічний Мартин живе без гаджетів
- Боєць Мирослав Откович: «На передовій життя більше, аніж у тилу»
- Як забудовують Львів та чим зможуть пишатись наші онуки