Колаж: Дмитро Тарадайка

Колаж: Дмитро Тарадайка

Диригент швидкої допомоги. У пам’ять про лікаря і любителя джазу Ігоря Орлова

2791 0
Пандемія Covid-19 стала ще однією передовою в Україні. На неї вийшли медики. Tvoemisto.tv хоче вшанувати пам’ять померлих лікарів, медсестер і фельдшерів та розповісти історію кожного з них. Кого ці люди любили, із чого сміялись, про що мріяли та що залишили нам у спадок – у проєкті «У пам’ять про медиків».

Сьогодні розповідаємо про Ігоря Орлова – медика із 45-річним стажем, 20 з яких він пропрацював старшим лікарем оперативно-диспетчерського відділу швидкої медичної допомоги.

Ігор Орлов захворів раптово, певний час боровся з коронавірусом, що, зі слів дружини та співробітників, підхопив на роботі, утім, 3 жовтня помер від ускладнень хвороби на 71-му році життя.

Грибник, який добре знався на джазі

Чудовий сім’янин, люблячий чоловік, найкращий батько і дідусь. Кандидат в майстри спорту, який розумівся на мистецтві, і грибник, який добре знався на джазі. Поціновувач найвишуканіших сирів та коньяків. Ерудит, порадник та висококваліфікований спеціаліст.

«Він був найкращий і ми всі його втратили», – пронизливо згадує про свого чоловіка дружина Людмила Орлова. З ним вони прожили майже 50 років.

Читайте також: Завжди перший. У пам’ять про педіатра Богдана Остальського

Людмила Василівна також медик. Ігор Борисович був старшим лікарем оперативно-диспетчерського відділу швидкої медичної допомоги, дружина – працює завідувачкою відділення спортивної медицини Центру спортивної медицини і реабілітації.

Коронавірус Ігор Орлов підхопив на роботі, кажуть його рідні. Кілька днів у нього трималася висока температура, стан щоразу погіршувався. Поруч, як завжди, була його дружина. Коли ж у лікаря почалася задишка, його госпіталізували. 3 жовтня Ігор Орлов помер.

Вслід за чоловіком на Covid-19 захворіла й Людмила Орлова. Зараз вона перебуває у лікарні, їй важко говорити про чоловіка, якого лиш нещодавно поховали.

«Ігор був дуже спортивний, багато ходив, любив плавати. Досі не можу зрозуміти, як таке могло трапитися з енергійною і здоровою людиною. Ми часто гуляли з ним у парку і мріяли – коли ще сюди прийдемо, в які дні ходитимемо на плавання, а коли поїдемо у гори. Та все в одну мить, я б сказала, зовсім раптово, обірвалося», – каже Людмила Орлова.

Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду

За її словами, Ігор Борисович був розумний, ерудований і висококваліфікований спеціаліст у багатьох галузях.

Було у нього чимало хобі. Одне з них – мистецтво. Він розумівся на мистецьких полотнах, умів знайти спільну мову з художниками, обговорюючи з ними картини. Кожну деталь на малюнку він умів описати.

Ще одне цікаве захоплення лікаря – джаз. Жоден джазовий концерт у Львові не минув без присутності Ігоря Орлова.

«Джаз – це хобі чоловіка ще з молодих років. У Львові, мабуть, більше не знайти такої людини, яка б так досконально знала цей вид музичного мистецтва, як він. З Ігорем консультувалися щодо джазу, питали порад, запрошували на концерти. Свого часу він навіть писав статті у закордонні видання як критик. А одного разу його звернення оголосили на американському радіо. Це звучало приблизно так: «Чудовий знавець джазу зі Львова Ігор Борисович Орлов прислав нам листа, в якому розповідає», – згадує дружина.

Удома в Орлових є чимало фільмів та джазових платівок. Серед них записи Луї Армстронга, Біллі Холідей, Елли Фіцджеральд.

У важкі хвилини, коли треба було розслабитися, за словами Людмили Орлової, Ігор завжди вмикав джазову музику. Задоволення приносили й концерти, які він відвідував.

Сам лікар не співав, а лиш слухав, колись – грав. Але не на саксофоні чи барабанах, як джазові виконавці, а на кларнеті. Закінчивши львівську музичну школу за класом кларнета, Ігор Орлов спочатку грав в оперному театрі в складі оркестру, а потім – музгуртку медичного університету.

У житті Ігоря Орлова були також часи, коли він вчився і навіть працював у спортивній школі.

«Ігор закінчив музичну школу, був кандидатом у майстри спорту з фехтування. Але завжди тягнувся до медицини, тим більше, що його брат, який на 10 років старший, також медик. Тож Ігор вирішив змінити професію і вступив у медичний інститут. Там ми вчилися разом на педіатрії», – розповідає Людмила Орлова.

Читайте також: Людина-фортеця. У пам'ять про медика-майданівця Василя Савенка

За словами дружини, оскільки її чоловік був спортсменом, то спочатку пішов працювати у спортивну школу «Спартак». Пропрацювавши спортивним лікарем майже 2 роки, він перейшов у бригаду швидкої допомоги.

Ігор Орлов жив роботою, часто ділився робочими моментами із дружиною, розповідав про пацієнтів, та все ж, за словами дружини, сім’я у лікаря була на першому місці.

До їжі лікар дуже вибагливим не був. Зранку їв яєчню, дуже любив сир. А ще добре знався на вишуканих сирах та коньяках. Умів точно відрізнити, який з коньяків VO (Very Old), тобто старий трирічний, а який VSOP (Very Superior Old Pale), тобто дуже старий коньяк, з витримкою не менше 4 років і більше.

На вихідних Ігор Борисович часто ходив за покупками у магазин або на ринок. Це був його ритуал. Коли ж вихідних було кілька, зі сім’єю старалися відразу поїхати в Карпати.

«У нашої родини було навіть своє місце у Сколе. Там розгортали  намети, розкладали каремати, столики. Усі разом ходили по гриби, занурювалися у холодну воду. Він мріяв, аби так було завжди», – каже Людмила Орлова.

Решта мрій, за словами дружини, стосувалися лише дітей – аби у сина та доньки склалося добре життя та вони були здорові.
 
«Більше ні про що чоловік не мріяв, тільки про добру долю своїх дітей. Нас із ним все влаштовувало – жити неподалік від дітей та бути із ними у постійному контакті», – додала Людмила Орлова.
 

Нещодавно в Ігоря Борисовича народився онук. Його він побачив, але на руки уже не брав.

Швидкі рішення

Про те, що Ігор Орлов був дуже порядною, виваженою людиною та  інтелігентом, кажуть і його співробітники. Медсестри, диспетчери оперативно-диспетчерського відділу швидкої допомоги найбільше згадують, що лікар ніколи ні з ким не сварився, а, навпаки, завжди старався обходити конфлікти і навіть їх легко злагоджував.

«В обов’язки Ігора Борисовича входило багато чого. Посада старшого лікаря оперативно-диспетчерського відділу – це по суті те саме, що генеральний директор в нічний та неробочий час. Це і керівник надзвичайних ситуацій, і координатор всіх катастроф, які трапляються в області та самому Львові. Це й начальник 15 диспетчерів. У своє чергування він керував усіма бригади швидкої: скеровував їх на виїзди та казав, куди саме везти потерпілих», – каже старша медична сестра оперативно-диспетчерського відділу Галина Фединяк.

За її словами, у Ігоря Орлова була щосекундна робота і від його рішення залежало здоров’я і життя багатьох інших.

Читайте також: Була там, де важко. У пам’ять про лікарку-анестезіолога Ірину Федоришин

На роботу Галина Фединяк прийшла у 1989 році, Ігор Орлов – на 10 років швидше. Разом вони пережили реорганізацію і стали  самостійною структурою – львівською станцією швидкої медичної допомоги.

Старша медсестра каже, що за роки роботи з Ігорем Борисовичем довелося пережите різне. Проте, від нього вона ніколи не чула образливих слів та нервів.

«Наш колектив практично увесь жіночий. Всі молоді, амбітні. Біля нього могли легко обговорювати будь-які теми. Навіть коли назрівав якийсь конфлікт, то легко усе вирішував. А коли нервувала я, то спочатку мусили бути фрази: «Галочка, почекай» або «Галочко, заспокійся, все буде добре». Це звучало трохи дивно від кремезного чоловіка зі зростом майже 2 метри і баритоном. При тому його спокій і лагідність вражали», – каже медсестра.

Читайте також: Працювала до останнього. У пам’ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук

Усю роботу Ігор Борисович виконував ретельно і зі спокоєм. У роботі завжди був педантичним, серйозним і відповідальним. Галина Фединяк розповідає, що всі посадові інструкції він виконував настільки ретельно та чітко, як ніхто. Також йому притаманна інтелігентність. Вона, насамперед, проявлялася, у ставленні до людей.

Хоч Ігор Орлов був керівником, тим не менше, ним також можна було покерувати.

«Наприклад, я виставляла чергування. І коли йому якийсь день не підходив, то приходив, просив поміняти. Інколи це вдавалося, але часом ні. Моєму «треба» він ніколи не суперечив, лиш міг додати: «Ну якщо тобі треба, значить треба!», – згадує Галина Фединяк.

Ольга Шведа

Фото: із сімейного архіву Орлових та Галини Фединяк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!