
Куди полетіти зі Львова. Дальян, Калкан, Каш – неформатна Туреччина
Через пандемію можливості вільно мандрувати звузилися до розмірів вушка від голки. І Туреччина – наразі один із небагатьох доступних напрямків, куди можна злітати без тестів, обсервацій та додаткових довідок. Навіть без турфірми. Якщо не хочете почуватися в Туреччині, ніби на пляжі в Одесі, рекомендуємо локації, назви яких ви досі, може й не чули – Дальян, Калкан, Каш. Тут нема великих готелів та «олл-інклюзиву». Зате є атмосферність і колорит. Це територія на межі Егейського й Середземного морів, де купально-оксамитовий сезон триває до середини жовтня. Ви ще встигаєте.
Шлях
Усі три міста прив’язані до летовища Даламан. До Дальяна звідти дістатися взагалі елементарно. Таксисти чекають навпроти виходу зі зони прильотів. 20 доларів, 20 хвилин – і ви на місці. До Калкана і Каша дорога буде довшою, тому розпишемо її детально. Під летовищем на вас, найімовірніше, уже чекатиме експрес-автобус до Фетхіє. Вони, як правило, підлаштовують свій графік під прильоти. Орієнтовно через годину ви опинитеся на автовокзалі у Фетхіє, де потрібно пересісти на інший автобус у напрямку Калкана та Каша. Це один маршрут, який обслуговує компанія Bati Antalya. По автостанції бігає крикливий дядько, вигукуючи різні напрями (така у нього робота). Він залюбки відпровадить до платформи, звідки відходить ваш автобус, і дбайливо передасть у руки водія чи представника фірми. До Калкана їхати годину двадцять, до Каша – ще пів години. Квиток до Фетхіє коштує 23 турецьких ліри, з Фетхіє до Калкана ще 30 лір, до Каша – 35. Враховуючи, що за 1 долар нині дають 7 лір, то вся дорога винесе 7-8 доларів. Погодьтеся, небагато. Тільки не забудьте поміняти гроші в аеропорту (курс там нормальний), бо за квитки потрібно розплачуватися в турецькій валюті.
Читайте також: «Щоб не сиділи перед телевізором». Як компанія зі Львова промує активний відпочинок
Тепер, власне, про переліт зі Львова до Даламана. Тут альтернативи турецьким авіалініям Pegasus не бачимо. Ціна квитка на вересень туди стабільна – 73 USD, а у зворотному напрямку варіюється від 78 до 94 USD. В обидвох випадках це комбінований квиток, який передбачає пересадку у Стамбулі (аеропорт Сабіха Гекчен). І в цьому є певна незручність. Бо по дорозі туди доведеться перетерпіти ніч на летовищі (приліт пізній, виліт ранній, до центру далеко). Зате на зворотньому шляху рейси стикуються краще. Час очікування між ними можна обмежити 4 годинами. Цього вистачить, щоб пообідати, попити востаннє кави по-турецьки і прогулятися по неадекватно дорогому Duty Free.
У вартість квитка входить 8 кілограмів багажу безкоштовно + невелика торбинка чи лептоп. За решту треба доплатити. Згідно з новими карантинними правилами, навіть ручний багаж ви тепер здаєте на стійці реєстрації і забираєте аж по прильоті до Даламана (чи відповідно до Львова). У Стамбулі нічого забирати не потрібно. Тож, принаймні, руки будуть вільними. Літає Pegasus зі Львова 6 разів на тиждень, крім неділі, і сподіваємося, що закриття України для іноземців не змусить їх переглядати графік.
Дальян
Отже, приїжджаєте ви в Дальян, а тут сюрприз: моря немає. Не переймайтеся – воно знайдеться. Перші аналогії, які навіює Дальян, – це тернопільські Заліщики. Хто бував, той пригадає містечко, навколо якого ріка вигинається граційним коліном майже на 360 градусів. Тут щось схоже. Дальян відрізняється від інших турецьких курортів тим, що стоїть у гирлі однойменної річки, а не безпосередньо над морем.
На рівнинному лівому березі лежить уся забудова – здебільшого ошатні вілли й літні будиночки, жодної висотки. Натомість правий берег – прямовисна круча, яка наче захисний екран загороджує місто від решти світу. Враження таке, наче ви у кінотеатрі просто неба. А на екрані демонструють одне й те ж історичне полотно – гробівці лікійської знаті, витесані у скельній породі на висоті кількох десятків метрів від поверхні. Вони датуються IV століттям до нашої ери й нагадують портали античних храмів, які ведуть у нікуди. Непересічне видовище. Увечері ще й підсвічене.
Древній архітектор постарався так, що й нині його витвір видно з різних куточків Дальяна, а з набережної і поготів. Набережна, до речі, тягнеться на кілька кілометрів. В один бік від центрального майдану з мечеттю – відкрита ділянка з причалами й терасами ресторанів, в інший – тіниста алея, де приємно гуляти навіть у полуденну спеку. На горі вирізняються два комплекси домовин: один готовий, другий – незавершений. Можна почути, що найбільший мавзолей був призначений для Олександра Македонського. Але це байка. Більш імовірно, що лікійці вірили, що душі померлих перевтілюються у крилатих істот, тому видовбували поховання ближче до неба. І подалі від грабіжників могил. На жаль, їх усе ж таки розікрали ще до того, як з’явилася наука археологія. Хоч без альпіністського обладнання до гробниць, чесно кажучи, не підібратися.
Читайте також: Клопіт туриста. Як бути з ПЛР-тестами та страховкою, щоб поїхати на море за кордон
За 12 кілометрів від Дальяна є заповідна місцина – Істузу-біч, або Черепаховий пляж. Це широка 6-кілометрова піщана коса, намита у місці, де ріка Дальян впадає у море.
Дістатися туди можна двома способами: маршруткою-долмушем (приблизно 2 долари за квиток в обидва боки) або човном (приблизно 4 долари). Спробувати варто кожен, бо кожен по-своєму неповторний. Долмушем ви спочатку підіймаєтеся по серпантину не верхівку кедрової кручі, а потім скочуєтеся вниз. Тривалість пригоди – 20 хвилин. На човні ж – пів години петляєте серед плавнів і рукавів Дальяна. Дорога точно невтомлива, бо природа довкола стягує всю увагу на себе.
А на самому пляжі, якщо пощастить, може випасти ще один бонус – купання з черепахами у природному середовищі. Ця лагуна припала до вподоби черепахам виду Caretta Caretta. Вони полюють у теплих неглибоких водах, а влітку відкладають яйця у тутешній пісочок. Тож на пляжі можна побачити вдосталь дротяних конструкцій, які захищають місця з яєчними покладами. На березі посеред дня ви рептилій не побачите, але у воді інколи можна зустріти. Нам траплялися двічі. Між іншим, черепашки немаленькі. Бувають, як колесо від вантажівки. Зрештою, як не в морі, то у реабілітаційному центрі, який працює на Істузу, ви їх точно побачите. Тут ветеринари й волонтери виходжують поранених чи хворих «каретт». Кожна має ім’я і плаває у своєму чані.
Істузу-біч чудово надається для того, щоб зберігати соціальну дистанцію. На цій території спокійно може розміститися невеликий аеродром. Також тут рай для тих, хто кепсько плаває. Море мілке і тепле, як у ванні. Можна пройти 100 метрів від берега, а вода все одно по шию. При цьому рятувальників як ніде багато. Є парасольки, лежаки (хоч можна й просто на пісочку), вбиральні, невелике кафе і навіть мечеть. Вхід безкоштовний. Акуратно й чисто. Можливо, ще й тому, що заповідник, тож тут заборонено їсти, пити, палити, приходити з тваринами, плавати в акваторії на індивідуальних човнах. А з восьмої вечора до восьмої ранку вхід для відвідувачів узагалі закритий. Усе для блага черепах.
Читайте також: «Море» серед гір. Де позасмагати та поплавати у басейнах у Славську
Публіка в Дальяні – на 80% самі турки. Тому відпочинок тут дещо дешевший, ніж в інших ближніх резортах (як-от Фетхіє чи Мармарис). Це стосується і цінників у ресторанах, і плати за житло. До прикладу, ми знімали 2-кімнатні апартаменти з басейном за 45 USD/доба. І це через Booking. Якщо списатися з господарем напряму, може бути й дешевше (лінк ось: Yakut apart). На ціну в діапазоні 40-50 доларів і варто орієнтуватися, якщо не претендуєте на хороми. Помешкання з панорамною візією на річку ціняться дорожче. Але при цьому мають 2 мінуси. По-перше, пожвавлення увечері може перешкоджати праведному сну. По-друге – комарі. Вони кучкуються біля води й очеретів, а в серединне місто практично не долітають. Тому друга, а то й третя лінія від набережної є, на наш погляд, зручнішою локацією. Можете на Google Maps узяти за базу відліку супермаркет Migros, до речі, найкращий з усіх у Дальяні, та шукати житло у пішій доступності від нього. Тоді й за продуктами ходити недалеко, й зупинка пляжних маршруток поруч.
Калкан
Якщо Дальян – це турецька дача, то Калкан – британська колонія. Містечко влітку переповнюють туристи з Альбіону, й, судячи з підслуханих розмов, багато хто відпочиває тут щороку. Це накладає свій відбиток. Навіть ціни на житло, екскурсії чи інші послуги в Калкані часто виставляють спочатку у фунтах стерлінгів, а вже потім у лірах. Відповідно місто дорожче. Але не безбожно. Навіть з помірним бюджетом тут можна вдало провести час.
Головна стаття витрат – це дах над головою. Хостелів у Калкані ми бачили рівно один, готелів – трохи більше, але виразно домінують апартаменти й вілли. Ми проживали в апартаментах Kelebek («Метелик»), які бронювали у власника напряму (58 USD/доба). Для Калкана це красна ціна. Тим більше, що тепер у нас було 3 кімнати на 4 людей (тобто потенційно могло переночувати ще двоє гостей).
Щодо харчування, то заклади є на будь-який гаманець, а не тільки на тугий англійський. Прощальна вечеря в найстарішому ресторані міста – Akin (дуже смачно і прейскурант не здирницький) винесла орієнтовно 60 USD на чотирьох з вином. А якщо надибаєте невеличку кафешку Feslegen на Sehitler Caddesi, неподалік від супермаркету Carrefour, то за 15 доларів усіх чотирьох від пуза нагодують домашньою долмою й закусками-мезе. Недарма у тутешньої господині харчуються переважно місцеві.
Читайте також: Внутрішній туризм в Україні. Ми запізнилися на 2-3 роки та особливий наголос на чесності
У четвер не втрачайте нагоди сходити на східний базар, який розгортається поблизу автостанції, і набрати повну торбу овочів-фруктів-горішків-солодощів. Можна спробувати й правдиві гьозелме – перепічки, начинені сиром і шпинатом. Сільські жіночки артистично випікають їх одразу при вас на велетенських пательнях.
Ми, звичайно, не бачили усіх турецьких міст, але з двох десятків тих, де побували, Калкан видався найгарнішим після Стамбула. Хоч, може, це й суб’єктивно. І порівнювати їх некоректно. Стамбул – велетенський, напханий історією мегаполіс. У Калкані жодних архітектурних пам’яток нема. Але є якась така приємна компактність і довершеність. Тут усе на своєму місці – не занадто і не замало. Колись це було середземноморське рибальське містечко, де жили малоазійські греки. На початку ХХ століття їх усіх виселили (відбувся турецький аналог операції «Вісла»), але антураж залишився. Сьогодні ще й причепурили та дореставрували, і тепер Калкан нагадує турецьку версію Санторіні: білені будинки, сині віконниці й двері, вузенькі вулиці збігають до моря. Навіть мечеть у такому ж стилі. І все це рясно поросло бугенвіліями, гліциніями та іншою субтропічною рослинністю. Старий Калкан можна легко обійти уздовж та впоперек за годину. Але таку прогулянку хочеться повторювати ще раз і ще раз.
У Калкані є пристійний громадський пляж із маяком, де всі люблять фоткатися, і з досить величенькою галькою замість піску. Протяжність – приблизно 300 метрів. Начеб і не надто багато, але місця вистачає всім. Увечері на променаді народу значно більше, ніж удень на пляжі. Мабуть, багатьом ліньки спускатися до моря, а потім видиратися вгору, тому надають перевагу засмазі біля басейну.
Читайте також: Чи безпечно туристам їхати до Львова і на Львівщину
Варто ще звернути увагу на особливість вод поблизу Калкана. Очевидно, десь на дні є холодні джерела. Бо купання іноді нагадує душ шарко: зимна смуга-тепла-зимна-тепла. Неподалік від Калкана є селище Патара зі своїм черепаховим пляжем, схожим на дальянський. Туди вас доправить маршрутка за 20 хвилин і приблизно долар оплати. Місце знане ще й тим, шо тут народився святий Миколай, архієпископ Мирлікійський. Досхочу накупавшись, маєте нагоду оглянути руїни античної Патари. Дещо збереглося: амфітеатр, колони, масивні залишки віадука.
Каш
Якщо їхати з Калкана у протилежний бік від Патари, неодмінно потрапите ще в одне романтичне місто – Каш. Це теж колишній грецький осідок. Буквально навпроти лежить обжитий острів, який і досі належить Греції. До карантинних обмежень туди можна було зганяти на паромі. Тож у Каші помітно багато спільних рис із Калканом. Проте він більший, космополітичніший та артистичніший. У місті багато графіті, концептуальних барів та галерей.
Тому тусівка тут більш молодіжна, але все ж без галасливих дискотек на всю ніч. Якщо опинитеся у Каші зранку, зі свого досвіду можемо порадити присісти на сніданок у камерному садку Fika Garden (Topçu Sokak 15B), а під вечір – чому б не розслабитися за пивом і доброю музикою в Old House Bar на розі вулиць Dogruyol та Ibrahim Serin. Усе воно в кроковій доступності одне від одного.
От чого у Каші бракує, то це повноцінного пляжу. Все, що в межах центру, це зовсім крихітні бухти або бетонні платформи. Найближчий повноцінний – пляж Büyükçakıl – розташований у кінці однойменної вулиці фактично на межі міста. У цьому районі здають багато апартаментів, тут зелено й малолюдно, порівняно зі старою частиною, є кілька ресторанчиків, але до найближчого супермаркету – зо 2 кілометри, частину з яких треба буде пройти голою, відкритою дорогою. Інший варіант – їздити на пляж Капуташ, який розташований посередині шляху між Кашем і Калканом. Він утворився всередині широкої ущелини, куди потрібно спускатися по спеціально облаштованих сходах. Згори виглядає дуже атракційно. Маршрутка до Капуташа коштує приблизно 1 долар (що з Каша, що з Калкана). Якщо вчотирьох, то краще на таксі. Але у вихідні пляж може бути досить запруджений.
На міському гербі Каша зображено гробівець. Зрозуміло, лікійський. Один такий навіть виставлено для всезагального огляду посеред міста. Ще кілька є на навколишніх схилах, але за розмахом і тонкістю роботи їм далеко до дальянських. А от над чим давні комунальники попрацювали на совість, то це над брукованою кладкою кашських вулиць. Вона припасована ідеально, але за віки настільки вичовгалася, що слизька, як ковзанка.
Читайте також: На яку гору піднятись у Славську. 4 унікальні піші маршрути
З Каша зручно добратися до Демре (Мири – у грецькому прочитанні), де 1600 років тому феєрив Миколай-чудотворець. Їхати менше години. Автобуси ходять зазвичай щогодини. Мандрівка буде вся на контрастах. Якщо досі нам траплялися винятково симпатичні турецькі міста, то Демре – одне з найбільш неоковирних. Під’їжджаєте ви до нього з гірської траси і бачите через вікно щось велике, безфоремне, закутане у брудний целофан, з якого подекуди стирчать шпилі мінаретів. Оце і є Демре. Розгадка проста. Увесь цей край спеціалізується на вирощуванні помідорів. Тож кожен клаптик вільної землі задіюють під теплиці.
Зрештою, всередині Демре нічим не цікавіше – курява й бетон. Добре, що з автостанції до храму, де був похований святий Миколай, іти недовго, хвилин з 10. По дорозі ще трапиться кілька кічових скульптур: Миколай як Санта-Клаус, Миколай як єпископ. Та й саме укриття над фрагментами церкви позбавлене будь-якої естетики. Магія починається, аж коли спускаєшся на 6 метрів під землю й опиняєшся у мурах справжньої церкви з IV століття.
Колись вона була затоплена й замулена, але, можливо, завдяки цьому всередині збереглися фрески, мозаїки, ліпнина, і головне – саркофаг, в якому лежав чудотворець. Нині вважається, що мощі святого Миколая були викрадені з Демре італійськими моряками і тепер зберігаються в Барі. Проте турецькі археологи, що працюють на території храму, постійно піддають сумніву цю легенду, педалюючи версію, що злодії в поспіху взяли не ті мощі.
Covid
В останню декаду серпня у Туреччині виявляли в середньому 1400-1500 випадків захворювання на Covid-19. Зважаючи на те, що населення там удвічі більше, ніж в Україні, і тестів теж роблять більше, очевидно, що епідеміологічна ситуація у них зараз краща, ніж у нас. Зрештою, упродовж усього літа Туреччина жодного разу не потрапляла у «червону зону». Хочеться сподіватися, що так буде й надалі. Хоч оперативно моніторити ситуацію не завадить. Хоч би на цьому ресурсі.
Для в’їзду в Туреччину громадянам України потрібні лише закордонний паспорт або ID-картка і медична страхівка, у т. ч. на випадок Covid-19. Її у нас, щоправда, ніхто не запитував, але мати варто. Уже в літаку вам видадуть коротку анкетку, де треба вказати, чи контактували ви з хворими на коронавірус, чи не маєте симптомів, де будете перебувати у Туреччині і як вам телефонувати у разі чого. Її заберуть на паспортному контролі в аеропорту.
Масковий режим у Туреччині обов’язковий у публічному просторі. Але дотримуються його вибірково. На летовищі, транспорті, в магазинах чи навіть базарах усі до одного в масках. Проте в курортних місцях із цим простіше. У ресторан чи на пляж ти начебто маєш зайти в масці, але всі розуміють, що в цьому немає сенсу: плавати чи їсти у ній все одно не будеш. Натомість дезінфектори стоять на кожному кроці – в усіх закладах і навіть інколи посеред вулиці, на спеціальних щитах. У міжміському автобусі водій на довшій зупинці проходжується салоном і збризкує на руки пасажирів санітайзером. Один раз бачили, як спеціальна машина дезінфікує вулиці в місті.
Читайте також: Львів'яни приїздять сюди за спокоєм. Власниця музею-ресторану про туристів на карантині
Ось ще кілька нюансів. При бронюванні квитків на автобусні поїздки чи внутрішні перельоти по Туреччині система може вимагати так званий HES-код. Або попереджати, що без нього не пустять на борт. Не лякайтеся, ця вимога стосується громадян Туреччини – місцеве ноу-хау, щоб контролювати пересування людей у період пандемії. Якщо у вас зв’язаний квиток, наприклад, Львів-Стамбул-Даламан (як було у нашому випадку), про HES-код ніхто не запитував. Хоч формально маршрут передбачає пересадку з міжнародних рейсів на внутрішні.
Інша незручність у тому, що найпопулярніші сайти з бронювання житла (Booking, Agoda, Hotels.com) на території Туреччини сьогодні недієздатні. Будучи в Україні, ви спокійно можете забукати готель чи апартаменти у будь-якому куточку Туреччини. Але зробити те ж саме, потрапивши на турецьку територію, вам уже не вдасться. Тому краще потурбуватися про всі місця для ночівлі заздалегідь ще вдома.
Бюджет
Тиждень відпочинку потягне на 300-350 USD з особи брутто (з перельотом, харчуванням, переїздами на місці та дрібними витратами). Цього разу ми мандрували вчотирьох, відповідно й увесь кошторис ділили на 4. Основна й фіксована стаття витрат – авіаквитки: закладайте на них не менше 150 USD у два боки. Адекватна ціна апартаментів з басейном – 40-60 USD/доба (за всіх). До речі, у вересні, порівняно з серпнем, розцінки можуть ледь-ледь упасти.
Основна страва в ресторані коштує від 5 до 10 USD, закуски й перепічки (піде, лахмаджун, салат) – дешевше. Горнятко еспресо – 1-1,5 USD, кава по-турецьки – 1,5-2 USD. Ціни на продукти у супермаркетах трохи дорожчі, ніж в Україні. Фрукти й овочі – на тому ж рівні, що у нас, буває і дешевше. За 1 долар, як уже було згадано, дають 7 турецьких лір. І курс майже всюди однаковий. Картки приймають усюди, крім таксистів, водіїв долмушів і яток з вуличною їжею.
Олег Дорожовець, Христина Дорожовець
Фото авторів та GoTurkey.com.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- «На Сихові розвиваємо молодь, яка не знає, чим зайнятись». Як працює центр Young Dovzhenko
- Громадський простір, комунальний ринок і ТЦ. Як зміниться локація на перехресті Петлюри – Садової
- Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
- Новий бізнес на Львівщині. Які галузі сьогодні є у пріоритеті
- Треба бути оптимістом. Юрій Андрухович та Генрі Марш про війну, творчість і українців
- Люди змінюють час, а не навпаки. Дорж Бату про новий роман «Коко 2.0»
- Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- Як росія створює псевдоукраїнські канали в Телеграмі і чим він небезпечний
- Полтва, можливо, найбрудніша в Україні. Що у нас з річками та чому це важливо для вступу в ЄС
- Як у вишах працюють військові кафедри і що варто змінити
- Проблема з укриттями. Як вчитимуться львівські студенти в умовах війни
- «Мусимо швидко перемогти, щоб українці повернулися додому». Яка ситуація з міграцією на Львівщині
- Бандерівська замість московської. Як Україна та інші країни перейменовують ковбасу, сир і пиво
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Автомобілі подорожчають до осені майже на третину. Експерт про повернення мит
- Трамвай поїде швидше. Як може змінитися вулиця Вітовського у Львові
- «Маємо заявок на тисячу осіб щодня». Чому чоловікам стало важче перетнути кордон
- Що має виконати Україна, щоб увійти до Євросоюзу
- Зміна постачальника газу. Чому ми стаємо клієнтами «Нафтогазу»
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До старовинного села над річкою
- «Треба довести, що ми боремося з корупцією». Що дасть Україні кандидатство в ЄС
- Кава з душею і кардамоном. Історія херсонця, який у львівському парку варить каву
- «Можемо мати цілу генерацію невпевнених у собі дітей». Чим небезпечний російський YouTube
- Чи справді в Україні виник дефіцит техніки і яка ситуація на ринку
- «Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
- Що відбулося із УПЦ МП? Інтерв’ю з митрополитом Філаретом
- Російський бізнес у Львові та області. У кого можуть вилучити майно
- «Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
- Потрібен сильний лідер. Як бізнесу долати виклики війни
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють