фото: Петро Ткачишин

фото: Петро Ткачишин

«Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви

8480 0
Як Церква реагує на злочини росіян, чи може покаятися путін, чому Папа Франциск не назвав путіна злочинцем, а український народ зазнає геноциду впродовж століть, Tvoemisto.tv поговорило з отцем-доктором, капеланом Майдану Михайлом Димидом.

Як Церква має реагувати на злочини, які скоїли російські військові у Бучі, Бородянці, Чернігові, Маріуполі?

Роль Церкви радше в тому, щоби вона була свідком, тою, яка шукає правду і висвітлює правду, яка не тільки говорить про жертву, про злочин, але й показує нам злочинця. Бо для того, щоби відбулося навернення злочинця, потрібно, аби він був названий злочинцем, був ідентифікований, щоби потім визнав свою провину і міг за певних обставин покаятися. Але без ідентифікації злочинця не може настати покаяння і прощення. 

Читайте також: Дві церкви Московського патріархату на Львівщині перейшли до ПЦУ

Так що Церква має тут дуже велику шляхетну місію. Але все це має робити з любові: до себе, до жертви, до людини. І в цьому випадку ти не можеш любити злочинця, якщо знаєш, що він чинить звірства, але ти можеш не повторювати його звірств, арештувати його та представити перед військовим трибуналом, який винесе відповідний вирок. 

Церква має показати світло, вона не може судити сама, бо має надію, що кожна людина – чи то Гітлер, чи Сталін, чи путін – хоч би останнього дня свого життя, коли він зрозуміє, що вся його риторика, його злість, його так звана влада – то все пусте, має шанс навернутися. Церква залишає кожному цей шанс, кажучи: «ти злочинець, але в очах Ісуса Христа ти маєш шанс навернутися». 

А якщо путін щиро покається у своїх гріхах, то це може якось вплинути на те, що він не потрапить до пекла?

Зараз, напевно, не час вирішувати моральні справи, бо тут багато емоцій. Данте Аліг’єрі у своїй «Божественній комедії», у кожній з частин – Пекло, Чистилище, Небо – закінчує їх зіркою. Коли розповідає про Пекло, то каже: «Ми вийшли й зір звели на зорні стелі». І Леся Українка, яка читала Данте, написала свій відомий вірш «Contra spem spero!»: «В довгу, темную нічку невидну / Не стулю ні на хвильку очей – / Все шукатиму зірку провідну, / Ясну владарку темних ночей».

Це стосується кожної людини, кожної події в цьому світі. Нам невідома остаточна доля злочинця, ми можемо подивитися на приклад нашої християнської віри, на приклад Голгофи, де було два розбійники по обидва боки Христа, і один, той що висловив щире каяття, був спасенний, а другий, що думав «логічно», не був. 

Але це суд Божий. Залишмо це Богові, це не наше питання. Наша місія полегшити, потішити жертв, дітей, які були визволені і які в наших руках. Ще одна наша місія – не боятися, не ставати звірами, не заражатися бацилами сатанізму, який ми побачили. Це потрібно для того, щоби перемогти в боротьбі, уникнути пастки, в яку ми можемо потрапити, здуріти, визвіритися, замість того, щоби йти до перемоги. 

Тож коли ми думаємо про нашу віру в Бога, то маємо бачити не тільки зруйновані вщент міста, награбовані речі та військових злочинців, ми маємо бачити й те, що ми звільнили багато міст від загарбників, що багато битв вони програли, що добро перемагає зло. Це для нас дуже важливо. І щоби ті позитивні моменти нас надихали на вдячність, на наступну запеклу боротьбу.

Читайте також: Тут моляться за патріарха Кирила. Як живе у Львові Російська православна церква

Ми маємо і чого боятися, і за що проклинати, але не маємо опускатися до них, маємо бути лицарями, тобто такими, які шляхетно борються. Не для того, щоби принести смерть ворогам, а щоб захистити свою культуру, землю, Батьківщину, демократію, світ від зла. І якщо у такій боротьбі нападник гине, тоді ми не заплямовані його кров’ю.

Якщо ми говоримо про пасхальний час, то маємо Канон святого Андрія Критського, приклад преподобної Марії Єгипетської, маємо Страсті Христові, маємо все це глибоко переживати, бо воно нас підносить, звільняє негативну енергію з нашого серця. Ми навіть не бачимо і не розуміємо, як воно змінює нас, і тоді ми з новими силами, новими крилами виходимо з цієї молитви. Бо ми вже не самі, ми вже у сонмі багатьох святих, які боролися проти зла і побороли його, не ставши злими. Так само з героями Небесної Сотні й тими, що загинули під час повстанської боротьби УПА за незалежність України.

Тобто молитва допомагає нам входити і бути частиною небесного війська, яке бореться і перемагає радше в своїй немічності, в своїй меншості. Не так силою зброї, а завдяки своїй шляхетності, святості, яку дійсно благословляє Господь Бог. 

Отче, ви згадали про Сталіна і Гітлера. Папа Пій XII проводив віддалений обряд екзорцизму над Гітлером, але той обряд був не дуже результативним. Чи може Папа Франциск провести такий обряд і чи справді це може мати успіх?

Для того, щоби проводити обряд екзорцизму, треба передусім назвати путіна злочинцем, назвати його пройнятим сатанізмом, учнем сатани. Але, на жаль, поки що найвищий очільник Римо-католицької церкви не спромігся назвати путіна саме так. Назвав те, що роблять російські військові, злом, але не назвав путіна злочинцем. 

І тут є проблема. Мирослав Маринович написав на цю тему статтю «Фатіма як тест». Це питання не тільки Римо-католицької церкви, це питання й так званої Української Православної Церкви московського патріархату. В її риториці почав фігурувати певний завуальований каїн у контексті російсько-української війни, але вона не каже, хто є каїном, не каже, що каїном є росія. 

Маємо таку позицію і серед багатьох протестантів, які не називають путіна злочинцем, не називають ірода іродом. 

У чому тут важкість, парадокс, адже є достатньо свідчень: Буча, Маріуполь… Що ще має статися?

Я не маю відповіді на це запитання, як і на те, чому патріарх кіріл вбирається в ризи «військового» кольору і благословляє разом зі своїм єпископатом «війну проти космічного зла, яке є в Україні». 

А чому Римо-католицька церква не сказала, що путін – злочинець, якого треба судити?

Тут можуть бути різні пояснення. Одне з них, що радники Папи можуть відчувати якусь внутрішню спорідненість з росією. Це може бути з певної «посполитості» з РПЦ, коли між Церквами нав’язувалися контакти, що було відчутно, зокрема, коли переслідуваним греко-католикам бракувало захисту Риму. 

Читайте також: У церкві на Львівщині на одній із фресок Путін горить у пеклі. Фото

Крім того, ще є зачарування російською церквою і велика надія на екуменічний рух та діалог, який не відбувається. Але ця сліпа надія присутня. Так само може бути, що Ватикан побоюється: якщо Папа чітко назве путіна злочинцем, то росія Католицьку церкву чітко позиціонуватиме з «гнилим» Заходом, який зараз є ніби основним ворогом росії разом із президентом Зеленським. Мирослав Маринович у ще одній своїй статті «Коли дипломатія переважає над засадами віри» веде мову про дипломатію і духовність. Думаю, тут є перевага дипломатії над духовністю. 

Як сприймати Акт посвяти Непорочному серцю Марії росії та України Папою Франциском, де ми з росіянами опинилися на одних шальках терезів і просили про прощення нам війни, якої не починали?

Я тут так само бачу напівправду. Бачу, що це пов’язане з тим, що немає чіткої волі назвати юду юдою. А якщо не назвати зрадника юдою, то неможливо представити його Богові через Марію для каяття. 

Є дві точки зору щодо Фатімського послання, де Богородиця просить присвятити Їй росію. Перша – те, що коли відбувалося Фатімське явлення – у 1917 році, то не було України як держави, що Україна та росія тоді фігурували як росія. З людського боку це можна сприймати і не сприймати. Але Бог знає про український народ. Він його сотворив. Митрополит Андрей Шептицький у своїй «Молитві за український народ» пише: «Ти, що своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!» Але якщо дивитися з іншого боку, то треба присвятити росію і тільки росію Марії. 

Читайте також: Чому Ватикан боїться називати війну в Україні війною

Очевидно, молитва чи якесь прокляття, анафема, екзорцизм, чи посвята Матері Божій – це все дуже складно, бо якщо російська церква цього не робить, то це робитиме якась інша Церква здалеку. 

Навіть у часи Ісуса Христа, якщо хтось не знав про Його проповідування чи не дуже вірив, то котрийсь із близьких, друзів, родичів приносив його до Христа. А тут хто з близьких друзів колективного путіна представить владіміра Ісусові Христові для того, аби Він його оздоровив? Я не бачу такої групи людей із близького оточення колективного путіна, яка це зробить у теперішній час. 

Священники московського патріархату переходять тепер у ПЦУ. Чи варто судити отців РПЦ і УПЦ?

Має припинити існування кожна організація, яка сприяє чи сприяла поширенню ідей «російського світу», вищості російської мови, приналежності нашого народу до російського, потреби бути в одній державі. Це очевидно.

Якщо та Церква, яка називалася «Українська православна церква» була такою організацією, то вона має перестати існувати. Але такий закон має прийняти Верховна Рада. А далі прокуратура повинна виконувати свою роботу, обвинувачувати, судити – чесно, відкрито, гідно, без боязні. Не можна ховатися під мантією і не бачити роботи Гіркіна в Криму, ще до анексії півострова. 

Читайте також: Духівники Твого міста. Студентський капелан, який каже «привіт!»

Пересічні люди, миряни, свобідні йти до ПЦУ чи створювати іншу організацію. Нехай над цим думає Патріарх Вартоломій, пропонує альтернативи. Гадаю, що УПЦ стільки наговорила злого на Україну і ПЦУ, що її миряни морально не готові зараз молитися разом із ПЦУ. Можливо, якась тимчасова структура під крилом Патріарха Вартоломія допоможе їм поволі зближатися з українськими Церквами, щоб у майбутньому була створена оновлена Українська православна церква. 

Якою має бути доля Києво-Печерської та Почаївської лавр, які тепер мають націоналізувати?

Я би не поспішав із цим. Спочатку треба зібрати докази про розповсюдження антиукраїнської літератури в Почаївській лаврі, про «селекцію» людей – що не всі охочі могли туди заходити… Це все злочини. Очевидно, організація, яка називається «Українська православна церква московського патріархату» перестане існувати, бо більше не зможе володіти цими двома об’єктами, які юридичним чином були надані їй в оренду. 

Як ви думаєте, тут мають бути музеї чи ці лаври варто передати ПЦУ, УГКЦ, РКЦ?

Це не на часі. Нехай поки що воно буде законсервоване. Логіка підказує, що Києво-Печерську лавру варто віддати ПЦУ, а Почаївську – УГКЦ. Але я б не хотів, щоби ми повторювали ті самі помилки, які зробила російська православна церква в 1946 році, коли були ліквідовані усі церкви УГКЦ, і все автоматично перейшло до московському патріархату. 

Я дав би час для заспокоєння, тоді би підключив місцеве населення, суспільство і після одно- чи дворічних дебатів прийняв рішення. Християни не мають так поводитися, щоби просто забрати майно. Вони мають знати свої права, боротися за свої права, але це все має відбуватися певним чином. Якщо мовиться про релігійні організації, то маємо робити це разом із суспільством, послідовно, крок за кроком, законно. А це не питання одного дня, одного наказу. 

Чому український народ зазнає геноциду впродовж століть? Чи восьма заповідь блаженств – «Блаженні вигнані за правду» – це про український народ, і наша місія пережити всі ці звірства?

Думаю, український народ від 1991 року повільно вчиться бути господарем у своїй хаті, вчиться бути відповідальним. Він не жив у своїй хаті – там були вибиті вікна, криві двері. Господарем була царська росія, радянський союз, інші нації. Цей господар використовував усе, що було в тій хаті, щоби послабити її власника. Але цей власник не конче розумів, що він є власником і що саме він відповідає за цю хату. І замість осмислювати це своїм розумом, зважати на історію переслідувань, відвагу, історію власного колоніалізму, він дослухався до закордонних порад, де радники мали свої інтереси. 

Перший приклад за часів Леоніда Кравчука, коли Україна віддала ядерну зброю. То був перший момент, коли ті, що це вирішували, не знали історії, не розуміли, ким є наш сусід. Другий момент полягає у тому, що не було визначено, що стратегічним ворогом є росія. Це не було в свідомості українців, хоча вони пережили і Голодомор, і російський колоніалізм, і заборону українських Церков, і заборону мови Емським указом. Путін тепер не говорить нічого нового – воно ще з часів царизму. 

Це все не було осмислене і не стало елементом, який потім визначав політику держави. Вона називалася Україна, але не була українською. Вона почала набирати справжнього українського колориту лише після Революції Гідності. Так що це причини кволості українського народу в боротьбі за свою усвідомлену незалежність на перетині ХХ і ХХІ століть.

Так само, як і російська мова: вона мала право на існування, але не могла бути панівною. Треба було бути сліпим, коли по цілій Україні не було жодного кіоску з пресою, де була б більшість української періодики. Навіть якщо і є російськомовне населення, то його меншість. Можна видавати російською мовою газети, але має бути певна пропорція. Не можна, для прикладу, «змішувати» радіостанції. Одна – говорить українською, друга – російською. Але не «мішанка», яка призводить до появи людей, які стають прихильниками ідеології авторитаризму, яку нині підтримує більшість російськомовних у світі. І не тільки нині. Це, зокрема, видно з російської літератури, творів мистецтва. У російських письменників, як правило, завжди був присутній українофобський момент. 

Я переконаний, що як Майдан вніс дуже глибокі корективи в генну конструкцію українця, то так буде і з російсько-українською війною. Тим більше що тут є переможні моменти, моменти великого героїзму, велика підтримка західних партнерів, що воно ще глибше викристалізує засади, які допоможуть не ставати на ті ж граблі, що ми не раз робили у своїй давнішій та новітній історії.

Як пережити час втрат, страждання і болю?

Усе закінчується – кожна війна, кожний біль, кожна трагедія мають свій кінець. Слова тут не допоможуть. Я би дивився на цю війну так, що той чиряк, нарешті, лопнув. Одвічна проблема, одвічне непорозуміння. З боку росіян – почуття зверхності, влади над нами, «недонародом», а з нашого боку – почуття меншовартості. 

Читайте також: «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян 

Наша війна з росією триває вже понад 350 років, із 1658-го. Тоді гетьман Іван Виговський боровся з Московським царством і вийшов зі сфери впливу Москви. Тобто ця війна навіть не від початку незалежності, не з 2004 чи 2014 року. 364 роки заперечення нашого існування, але ніколи не було такого протистояння, як нині. Ніколи не було стільки зброї та озвірілих людей, які прийшли до нас. Росія дуже помилилася, думаючи, що російськомовні українці є русофілами. 

Хоча багато разів було сказано, що російськомовний ще не означає частину російського народу, не означає, що ця людина є русофілом. Подивіться на єдність українського народу, яка тепер постала. Яким є нинішнє розуміння важливості української мови, української Церкви, шляхетності української нації з боку лідерів інших держав, а тим більше багатьох народів Європи і світу.

Це величезна буря, ураган, щось більше – те, що очистить багатьох, хоча й завдасть багато шкоди.

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!